Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КОНСП ЛЕКЦ РЕ заочн CЕНТ 2011.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
29.04.2019
Размер:
2.1 Mб
Скачать

1.3 Методи і методологічні основи курсу "Регіональна економіка"

Метод (під грецьк. metodos - шлях дослідження або пізнання, теорія пізнання) - це засіб побудови і обґрунтування систем суспільних знань, сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності. Методи науки — це способи пізнання дійсності і послідовний планомірний шлях встановлення істини. Сукупність методів, що застосовуються у дослідженнях, називається методологією. Ґрунтуючись на принципах і закономірностях матеріалістичної діалектики (закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, закон єдності і боротьби протилежностей, закон заперечення тощо), народне господарство розглядають як систему, що складається із підсистем їх розвитку і перспективи. Метод курсу побудований на матеріалістичній діалектиці. Діалектика як метод — реальна логіка творчого мислення, зорієнтована на розкриття і спроби вирішення суперечностей. Матеріалістична діалектика відображає дійсність, життєвий досвід, який базується на реальній основі, певному відрізку історичного процесу.

Історичні факти є основою всякої науки, джерелом її існування і розвитку. Сукупність наукових дослідів в розвитку і розміщені продуктивних сил становить систему комплексного підходу до її вивчення, оцінки і перспективного розвитку.

До цієї системи методів належить: аналітичний і порівняльний метод, балансовий метод, та інші методи, які будуть висвітлені в окремому розділі.

Поглиблення взаємозв'язку наук приводить до їх взаємопроникнення, використання наукових новин однієї галузі в інших, що збагачує науку, розширює масштаби її територіального застосування.

Методологія розробки теоретичних і прикладних завдань щодо розвитку економіки регіонів і розміщення продуктивних сил передбачає дослідження і охоплює такі етапи:

- програмний - обґрунтування програми виконання певного завдання чи проекту — його мети, очікуваних результатів, виконавців, складання кошторису, джерел фінансування тощо;

- інформаційний - збирання та обробка інформації, складання паспортів досліджуваних об'єктів;

- аналітичний - аналіз одержаної інформації, її систематизація та інтерпретація з метою отримання наукових і практичних результатів;

- модельний, який включає розробку системи моделей прогнозування і планування для різних рівнів управління;

- алгоритмічний - визначення чіткого порядку вироблення конкретних рішень щодо розміщення продуктивних сил у взаємозв'язку з існуючим територіальним економічним потенціалом;

- концептуально-конструкторський - розробка концепції, проектів, програм, опрацювання прикладних рішень, одержання пошукового результату.

Об'єкти господарства функціонують не ізольовано, а є елементами системи розміщення продуктивних сил. Системний підхід — це напрям методології спеціально-наукового пізнання і соціальної практики, в основі якого лежить дослідження об'єктів як відповідних систем. Системний підхід орієнтує дослідження на розкриття об'єктів в цілому, виявлення багатосторонніх їх зв'язків і приведення їх в єдину обґрунтовану теоретично-практичну систему. Завдання системного підходу до розвитку продуктивних сил полягає в тому, що послідовно вивчають і визначають всі основні фактори розвитку території і можливої її перспективи. Системний аналіз дозволяє порівнювати різні варіанти розв'язання проблем удосконалення розміщення виробництва і обрати кращі для практичного використання з погляду інтересів регіонів і держави в цілому.

Методологічні основи науки про розміщення продуктивних сил і регіональну економіку сформували основоположники ринкової теорії розміщення виробництва: І. Тюнен, А. Вебер, А. Гетнер, А. Льоні, В. Крісталлер, У. Ізард, Дж.Чорлі, П. Хаччет та ін.

Розвиток науки про розміщення продуктивних сил і регіональної економіки, її становлення в Україні відбувся під керівництвом академіка В. Вернадського. У центрі уваги вчених були проблеми впливу природних умов і ресурсів на економічний розвиток, обґрунтування доцільності залучення нових ресурсів у господарський обіг, проблеми спеціалізації і комплексного розвитку території, економічного районування.

Сучасні науковці працюють над вдосконаленням методологічних основ регіоналізації економіки і розміщення продуктивних сил, спираючись на досягнення попередніх поколінь науковців-дослідників. Вагомий внесок у теорію регіоналізації економіки і розміщення продуктивних сил зробили вчені: О. Алімов, П. Ващенко, К. Воблий, О. Діброва, С. Дорогунцов, М. Долішній, Б. Данилишин, Ф. Заставний, М. Паламарчук, М. Пістун, Ю. Пітюренко, В. Поповкін, О. Шаблій, Я. Жупаньсь-кий, М. Чумаченко, В. Симоненко, Я. Фащевиця, Я. Степаненко та ін.

В умовах обмеженості ресурсної бази економічного зростання ведеться активний пошук найбільш прийнятних форм організації виробництва і розвитку соціальної сфери. В основу сучасної теорії регіоналізації економічної політики покладена модель забезпечення сталого її розвитку. Концепція сталості передбачає досягнення збалансування економічної, соціальної та екологічної складових регіональної господарської системи. Вона має передбачити:

- ефективне відтворення ресурсної бази виробництва та природокористування;

- раціональне використання трудового, виробничого і соціального потенціалів;

- здійснення структуризації господарських комплексів відповідно до нових умов соціально-економічного розвитку території;

- формування ефективної моделі ринкового господарювання, здатної до підвищення конкурентоспроможності національних товаровиробників

Для вирішення цих завдань необхідно подолати наслідки соціально економічної кризи, остаточно адаптувати народногосподарський комплекс до ринкових умов. Отже, вирішення завдань прикладного напрямку залежить від сформованості методологічних засад.