1.2.Стадії взаємодії суспільства і природи. Еволюція принципів природокористування

У взаємодії суспільства і природи розглядають 3 стадії:

І стадія (тип соціуму «привласнюючий») тривала 2-3 млн років від появи перших людей до виникнення близько 40 тис. років тому сучасного людського виду Ното Sаріепs: задоволення життєвих потреб за рахунок споживання природних ресурсів довкілля (сонячне випромінювання, рослинний і тваринний світ та природні ландшафти). Взаємодія обмежувалась біологічним обміном речовин, рівновага в довкіллі майже не порушувалась.

ІІ стадія (тип соціуму «виробничий»). Розвиток виробництва металів, тканин, кислот, фарб, скла, пороху, хімічних речовин, продуктів харчування, обробка шкіри тощо → рідкі й газоподібні відходи. Не знаючи закономірностей природи і порушуючи їх, людина не уявляє згубних наслідків «перемоги» над природою → виснаження ресурсів, забруднення довкілля. Знищення багатьох видів флори й фауни, деградація природних систем. Суттєвий вплив на довкілля, антропогенний вплив зростає з розвитком суспільства, але реакція довкілля ще не досягла глобальних масштабів.

ІІІ стадія (тип соціуму «творчий» - Homo creatur). Різкий стрибок у розвитку науки, техніки й виробництва. Промислові технології перетворюються на частину довкілля – людина перетворює природні умови. Нові речовини й матеріали, що не залучаються до біологічного кругообігу, мутагенні й канцерогенні - по трофічним ланцюгам → в організм людини. Наслідки людської діяльності за масштабами впливу стали потужнішими за стихійні лиха → довкілля непридатне до життя. Зміни в довкіллі досягли глобальних масштабів і стають незворотними → значення екології.

Принципи природокористування.

Тривалий час природокористування (ПК) велося настільки нераціонально, начебто всі природні ресурси планети невичерпні. При цьому з довкілля вилучалося набагато більше природних ресурсів, ніж було необхідно, і використовували їх не повністю – головним принципом ПК був економічний принцип – досягнення максимального результату господарювання за мінімальних витрат → антропогенні порушення в екосистемі призвели до величезних економічних й екологічних втрат.

Цей принцип не змінювався впродовж тисячоліть → у XVI - XVII ст.: зростання промислового виробництва - машинно-індустріальний розвиток, використання металів → величезна кількість енергії, палива → в XX ст. мінеральні ресурси, які накопичувалися на планеті впродовж мільйонів років, перебувають на межі вичерпності →

→Еколого-економічний принцип – максимально можлива економічна вигода при мінімальному збитку для довкілля: будь-який об'єкт або явище слід розглядати в нерозривному зв'язку з довкіллям. А.К. Запольський: "економічне те, що екологічне". Господарювання спрямоване на споживання природних ресурсів, їх відтворення, захист довкілля від забруднення та руйнування.

Умови еколого-економічного господарювання:

- мінімальні витрати природних ресурсів;

- обґрунтовані життєві потреби людського суспільства (самообмежувальне споживання для задоволення обгрунтованих життєвих потреб);

- мінімальна шкода довкіллю: таке господарювання, за якого утворюється мінімальна кількість розсіюваних і невідновних відходів у антропогенному ресурсному циклі. Всі відходи мають включатися у біогеохімічні цикли природного колообігу речовини та енергії. Необхідно визначити граничні межі цих трьох умов для розрахування обґрунтованих гранично допустимих екологічних навантажень (ГДЕН) на екосистему → визначення завдань РПК. Сьогодні ГДЕН залишаються невизначеними, а екологічна криза поглиблюється прямо пропорційно зростанню потреб суспільства. Розрахунок ГДЕН здійснюють на основі гранично допустимих концентрацій (ГДК) забруднюючих речовин у довкіллі (воді, повітрі, грунті). Розрахункові показники не повинні перевищувати встановлені санітарні норми.

Внаслідок антропогенної діяльності у довкілля надходить величезна кількість забруднюючих речовин, що негативно впливають не тільки на окремі живі організми, а й на всі біоценози, що тісно пов'язані між собою, складаючи трофічні ланцюги. Шкідлива дія одних полютантів накладається на шкідливу дію інших, у результаті сумарний ефект значно збільшується. Деякі шкідливі полютанти мають кумулятивний характер: при постійній дії невеликих доз їх негативний вплив на здоров'я людей поступово збільшується і призводить до різних захворювань. У трофічному ланцюгу полютанти переходять від однієї ланки до іншої → значне їх накопичення і збільшення (в тисячі і навіть десятки тисяч разів) концентрації на вершині екологічної піраміди, де знаходиться людина.

Еколого-економічне господарювання в умовах природної рівноваги вимагає від суспільства контролю за його розвитком. Екологічне навантаження на екосистему внаслідок антропогенної діяльності не має перевищувати її регенераційної здатності, рівня науково обгрунтованого ГДЕН в умовах динамічної природної рівноваги.

Отже, раціональне природокористування визначається умовами збалансованої взаємодії людського суспільства з природними біоценозами. Нераціональна антропогенна діяльність → порушення динамічної рівноваги геоекосистеми → величезні економічні збитки. Якщо не вжити кардинальних заходів щодо захисту природи і раціонального використання ресурсів, то екологічна криза сучасності загрожує перерости в екологічну катастрофу, яка спричинить загибель сучасної цивілізації.¹ Економічна система, спрямована тільки на споживання природних ресурсів, є необгрунтованою, неефективною і може призвести до непередбачуваних наслідків. При збільшенні масштабів виробництва розрив між руйнуванням довкіллям і спробами його подолання збільшується →

→Соціоекологічний принцип – максимальна вигода при збереженні динамічної рівноваги в екосистемі (величина антропогенного навантаження нижча, ніж гранично допустима; вона не перевищує регенеративної здатності екосистеми  урівноважене ПП, коли суспільство контролює свій розвиток).

Концепція стійкого розвитку – розвиток суспільства з урахуванням інтересів майбутніх поколінь  обмеження споживання (розумні обсяги споживання), природовідповідальність (передбачення та запобігання негативних наслідків антропогенного впливу на довкілля).