2.3. Принципи розміщення продуктивних сил

Принципи розміщення продуктивних сил (принципи соціально-економічної регіональної політики) - це заходи з економічної організації території згідно з закономірностями. Це також правила господарської діяльності та управління економікою, які ґрунтуються на закономірностях розміщення продуктивних сил та розвитку регіональної економіки.

Принцип збалансованості і пропорційності розміщення виробництва передбачає дотримання збалансованості між виробничими потужностями, обсягом виробництва, з одного боку, та наявністю сировинних, енергетичних, трудових, земельних, фінансових ресурсів регіону - з іншого. Пропорційність передбачає оптимальну структуру господарства регіону, пропорції між галузями спеціалізації, допоміжними та обслуговуючими галузями, а також між виробничою та соціальною сферами.

Принцип внутрішньодержавного та міжнародного територіального поділу праці. За цим принципом держава має розвивати такі галузі й виробництва, для яких вона має найкращі умови й продукція яких користується попитом на світовому ринку і є конкурентноздатною. Цей принцип вирішує питання збалансованості експорту та імпорту і дозволяє лібералізувати імпорт товарів, які в країні не виробляються через природні і кліматичні умови.

Принцип збереження екологічної рівноваги передбачає формування еколого безпечного типу господарства, раціональне використання природно-ресурсного і трудового потенціалів регіону. Вибираючи із декількох можливих варіантів розміщення виробництва, перевагу надають тим, які не створюють екологічної напруженості.

Принцип обмеженого централізму полягає у поєднанні стратегічних інтересів країни й інтересів регіонів, підприємців, населення. Розвиток кожного регіону не повинен вступати у суперечність з державною регіональною політикою, яка відповідає загальнодержавним інтересам. Держава за допомогою економічних важелів, системи пільг і оподаткувань повинна створити таку територіально-галузеву структуру, яка б відповідала загальнодержавним та регіональним інтересам.

Принцип вирівнювання рівнів економічного і соціального розвитку регіонів та областей передбачає зближення територій за інтегральними показниками, що характеризують кінцеву результативність їх господарської діяльності, зокрема виробництво внутрішнього валового продукту на душу населення.

Дотримання принципів розміщення продуктивних сил є основою регіональної політики держави. Регіональна політика - це сфера управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни у регіональному аспекті. Її основні принципи:

- перевага регіональних інтересів над галузевими, відомчими, над інтересами окремих виробництв;

- врахування економічних, технологічних, етнічних, екологічних та соціально-демократичних передумов розміщення продуктивних сил і розвитку регіону з перевагами соціально-економічного спрямування;

- пріоритет інтенсивного, ресурсозберігаючого підходу до розміщення продуктивних сил при обмеженні матеріаломісткого виробництва.

2.4. Фактори розміщення виробництва

Закономірності і принципи територіальної організації продуктивних сил можуть реалізуватися лише за умови врахування факторів, що впливають на розвиток і розміщення різних галузей господарства.

Фактори розміщення продуктивних сил - сукупність аргументів (чинників), що зумовлюють вибір місця розташування підприємств, їх груп і галузей. Кожний регіон характеризується набором певних факторів, що визначають придатність території для розміщення об'єктів. Фактори розміщення поділяють на: природно-географічні, демографічні, техніко-економічні, транспортні, соціально-економічні, екологічні тощо.

Природно-географічні фактори - кількісний і якісний склад ресурсного потенціалу - родовищ корисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів, природнокліматичних, природно-транспортних умов. Ці фактори впливають на розміщення галузей видобувної промисловості, гідроенергетики, агропромисловий комплекс. Сировинний фактор характеризує галузі низької, середньої і високої матеріаломісткості, що вимагає розміщувати виробництво поблизу джерел сировини з метою здешевлення транспортних перевезень. Матеріаломісткі галузі розміщуються в районах видобутку сировини. Наприклад, вуглевидобувна промисловість, металургія, важке машинобудування - Донбас і Придніпров'я; цукрова промисловість - в лісостепових областях; деревообробна і меблева промисловість - в Поліссі і західному регіоні України. Галузі, які використовують паливно-енергетичні ресурси поділяють на:

- високоенергомісткі, де частка паливно-енергетичних затрат складає ЗО - 45 %,

- середньо або мало енергомісткі, де частка паливно-енергетичних затрат складає 15-20% (тобто менше від затрат на сировину і матеріали);

- не енергомісткі, де паливно-енергетичні затрати складають менше 6 % (у декілька разів менші від затрат на сировину і матеріали).

Водний фактор: відсутність або обмеженість водних ресурсів заважає розміщенню водомістих галузей і виробництв (галузі хімічної промисловості, чорної металургії, первинної очистки текстильної сировини тощо). Найбільш водомістким є вирощування сільськогосподарських культур на зрошувальних землях. Так, на виробництво 1т рису необхідно 8 тис. м3 води. Водні ресурси на Україні обмежені, тому слід широко використовувати технологію замкнутого водопостачання (зворотне водопостачання), що значною мірою може скоротити потреби у воді.

Демографічні фактори - це чисельність населення і його розміщення, кількісна і якісна оцінка трудових ресурсів у розрізі регіонів і областей. Демографічні фактори впливають на розміщення трудо - та наукомістких галузей промисловості (приладобудування, інструментальної, радіотехнічної, електронної, електротехнічної галузей тощо).

Техніко-економічні фактори: науково-технічний прогрес, транспортні умови, форми суспільної організації виробництва. Головним фактором є науково-технічний прогрес, його прискорення послаблює вплив природно-географічних і демографічних факторів, оскільки він знижує матеріало - і трудозатрати, фондо - і капіталомісткість, сприяє прискореному розвитку продуктивних сил економічних районів, стимулює комплексне використання природно-ресурсного потенціалу.

Транспортний фактор є одним з найбільш впливових: залежно від відстані транспортних перевезень, витрат на них, розміщення виробництва тяжіє до сировини або до споживачів. Враховуючи транспортний вплив, необхідно визначати витрати сировини, палива на одиницю виробленої продукції. Якщо вони перевищують вагу готових виробів, то підприємство доцільно розміщувати поблизу сировини і палива, оскільки це приводить до скорочення транспортних витрат (наприклад, промисловість будівельних матеріалів - виробництво цементу і стінових матеріалів), Якщо витрати сировини і палива менші за вагу готової продукції, підприємства можуть бути розміщені на значній відстані від сировинних баз (виробництво суперфосфату, макаронних виробів, легка промисловість тощо). Якщо на виробництво готового продукту витрачається стільки сировини, скільки становить його вага, тоді підприємство доцільно розміщати виходячи із економічної ефективності, де є найбільш сприятливі умови (або поблизу сировини, або споживача готової продукції, або в місцях концентрації населення).

Впливають на розміщення виробництва форми суспільної організації - концентрація, спеціалізація, кооперування і комбінування.

Соціально-економічні фактори забезпечують подолання соціально-економічних відмінностей між містом і селом, промисловістю і сільськогосподарським виробництвом, раціональну зайнятість населення, охорону природи, розвиток освіти і охорони здоров'я, житлово-комунального господарства, сфери послуг, поліпшення умов праці і рівня життя людей. Споживчий фактор формує систему обслуговування населення (виробництв товарів народного споживання та послуг) або виробляє малотранспортабельну продукцію. Значимість споживчого фактора посилюється фактором робочої сили, оскільки в місцях зосередження населення розташовані не тільки джерела трудових ресурсів, а й райони споживання промислової і сільськогосподарської продукції. Цей фактор підсилюється ринковою кон'юнктурою, яка визначає цінову політику, рух цінних паперів, обсягів виробництва, зайнятості. Кон'юнктура ринку регулює співвідношення між наявними на ринку матеріальними цінностями, послугами та потребами в них. Тут стимулом для розвитку виробництва є зростання попиту на виготовлену продукцію, оскільки зменшення попиту призводить до скорочення виробництва. Ринкова кон'юнктура регулюється під впливом науково-технічних змін, що сприяє поліпшенню якості товарів, підвищує їх конкурентоспроможність. Такі товари користуються підвищеним попитом і реалізуються за більш високими цінами. У результаті конкурентної боротьби між виробниками перемагають ті, хто випускає продукцію вищої якості або за нижчою ціною. Це сприяє розширенню їх виробництва, збільшенню виробничих потужностей (шляхом будівництва нових об'єктів), що змінює розміщення та територіальну структуру виробництва.

Екологічний фактор відіграє вирішальну роль у розміщенні продуктивних сил і розвитку економіки регіонів. У кінці XX і на початку XXI ст. надзвичайно посилився вплив людини на природу за рахунок великомасштабного зростання промислового і сільськогосподарського виробництва. Це призвело до вичерпання природно-ресурсного потенціалу, забруднення довкілля. Тому необхідно проводити заходи щодо екологізації господарської діяльності. Екологізація виробництва - це складова державної екологічної політики.

З розвитком науки і техніки дія окремих факторів розміщення продуктивних сил послаблюється. Одночасно посилюється дія інших факторів. Наприклад, впровадження трудозберігаючих технологій може послаблювати залежність окремих галузей промисловості від наявності деяких видів сировини.