Тема 2. Екологічний моніторинг та система екологічної інформації

2.1.Стан довкілля в Україні.

2.2.Стандарти і нормативи якості навколишнього природного середовища.

2.3. Екологічна експертиза

2.4. Екологічний моніторинг.

2.5.Правові аспекти охорони довкілля.

2.6.Організація служб охорони довкілля і система екологічної інформації.

2.1. Стан довкілля в Україні

Екологічна безпека - одна з найважливіших складових національної безпеки. Національна безпека - стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави, що передбачає гарантоване забезпечення їх існування і можливостей для прогресу та розвитку. Об'єкти національної безпеки: права і свободи особи, матеріальні і духовні цінності суспільства, державний конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність, недоторканість кордонів.

Екологічна безпека як складова національної - це стан захищеності кожної окремої особи, суспільства взагалі та довкілля від небезпеки, зумовленої внутрішніми і зовнішніми загрозами, у першу чергу техногенного та антропогенного походження. Екологічні умови → здоров'я населення і забезпечення сталого розвитку суспільства → «екологічна безпека» визначається показниками стану здоров'я людини та добробуту суспільства, якісним станом довкілля.

Висока концентрація промисловості та сільського господарства, неконтрольоване використання природних ресурсів → близько 80 % території - зони потенційної екологічної небезпеки, Україна - одна з найнебезпечніших в екологічному відношенні країн. Техногенне навантаження на довкілля у 4-5 разів перевищує показник розвинених держав → екологічна ситуація в Україні характеризується як глибока еколого-економічна криза, зумовлена тривалим нарощуванням продуктивних сил без урахування екологічних наслідків, відомчим, споживацьким підходом до природокористування, відсутністю комплексного використання природних ресурсів, недосконалим управлінням та контролем якості довкілля. Ситуацію глобальної екологічної катастрофи спричинила аварія на Чорнобильській АЕС в квітні 1986 р. → медико-біологічними наслідками, які призвели до великої кількості людських жертв.

Щорічно в країні накопичується близько 40 млн. м³ сміття, яке знешкоджується на близько 700 сміттєзвалищах та на 4-х сміттєспалювальних заводах. Це незначна частка відходів, що утилізуються.

Не вирішена проблема утилізації радіоактивних відходів. На АЕС накопичено тисячі тонн відпрацьованого ядерного палива, десятки тисяч кубометрів твердих і рідких радіоактивних відходів.

Потенційним джерелом екологічної небезпеки є розгалужена система трубопроводів, де щорічно виникає до 1,5 тис. аварійних ситуацій →викиди нафти, нафтопродуктів, інших небезпечних для довкілля речовин.

У промисловості джерелами підвищеної небезпеки є понад 1700 об'єктів, де зберігається або використовується бл. 300 тис. т небезпечних хімічних речовин, у т ч хлору й аміаку; 2664 об'єкти виробляють або використовують сильнодіючі отруйні речовини, 308 шахт та 7 розрізів, 6 потужних нафтопереробних заводів, на коженому - 300 - 500 тис. т вуглеводневого палива, енергоємність якого еквівалентна 3-5 Мт тротилу. Щорічно залізницею перевозиться понад 220 найменувань отруйних та вибухо- і вогненебезпечних вантажів. Сумарна площа можливого аварійного забруднення сильнодіючими отруйними речовинами може становити понад 64 тис. км² (населення, що проживає на території забруднення, складатиме майже 18 млн. осіб)³.

Майже 1500 технічних об'єктів створюють реальну, 144 з них потребують невідкладних заходів для попередження аварійної небезпеки. Термінових профілактичних робіт потребують 300 потенційно небезпечних (об'єкт «Укриття», блоки ЧАЕС, греблі хвостосховищ з об'ємом технічних відходів понад 106 т м³)⁴.

В Україні високими темпами (близько 35%) зростає загальна захворюваність, що значною мірою пов`язано з незадовільним станом довкілля.

Стан земельного фонду. Загальний земельний фонд України становить бл. 60 млн. га. Чорнозем займають 57 % сільськогосподарських угідь і становлять 68 % орних земель. У середньому на одного мешканця України припадає 0,8 га сільськогосподарських угідь. Протягом другої половини XX ст. розораність земель досягла 81 %, а в степовий частині країни в окремих регіонах до 87 % (Херсонська обл.). Лише 8 % території України перебуває у природному стані. Порушено екологічно допустиме співвідношення між площами ріллі, природних угідь, лісових і водних ресурсів → частка еродованих земель 32 % площі сільськогосподарських земель² при щорічному зростанні - 70-80 тис га. Бл. 20 % території України перебуває в незадовільному стані через перенасичення грунтів токсичними сполуками. Кожні десять років вміст гумусу в ґрунтах України зменшується на 0,1 % і становить не більше 3,0 %. Щорічні втрати гумусу - від 0,6 до 1 т/га.

Найінтенсивніші забруднювачі сільгоспугідь хлорорганічні пестициди, найвищий рівень забруднення ґрунтів - у промислових центрах Донецького регіону.

Використання та охорона надр. Землі, що відводяться під гірничі розробки, майже не відновлюються, їх родючість наполовину нижча від природної: якість рекультивації низька.

Не працює механізм управління та державного контролю у використанні та охороні надр. Розробка корисних копалин більш ніж з 5000 родовищ без комплексного освоєння. У надрах залишається і губиться велика кількість розвіданих запасів корисних копалин. Зокрема, нафти до 70 %, солей - 50 %, вугілля - 40 %, металів - 25 %. Щорічно видобувається понад 2,3 млрд. т копалин, а використовується лише третина. Решта йде у відвали, шламонакопичувачі, на підсипку. Обсяг накопичених відвальних порід, відходів енергетики та промисловості перевищує 25 млрд. т, ними зайнято понад 1 ЗО тис. га сільгоспугідь. Після аварії на Чорнобильській АЕС радіонуклідами забруднено 4,6 млн. га, з використання вилучено 119 тис. га сільськогосподарських угідь.

Для більш ефективного використання корисних копалин і зменшення відходів слід запроваджувати сучасні новітні технології з комплексного використання компонентів сировинних ресурсів, переводячи виробничі процеси на безвідходне і маловідходне виробництво.

Водні ресурси. У 1999-2002 рр. використання водних ресурсів скоротилося від 28,6 до 21,2 млрд. м³/рік⁵. Однак більша частина поверхневих водних об'єктів залишається 4-6 класів якості (від води «забрудненої» до «дуже забрудненої»). Основна причина - геохімічне забруднення важкими металами, нафтохімічними продуктами, залишками мінеральних добрив тощо. Неефективні системи очищення води → збільшуються обсяги скидання неочищених комунально-побутових і промислових вод у водоймища. Основні забруднювачі - підприємства металургії, енергетики, вугільної промисловості, лісохімічного та агропромислового комплексів.

Великі масштаби нафтохімічного забруднення підземних вод. Виявлено понад двісті осередків забруднення підземних вод. Із 197 великих водозаборів 133 розташовані в зонах впливу потенційних джерел нафтохімічного забруднення. Забруднено понад 150 джерел водопостачання населення. Забруднені площі перевищують ЗО тис. га. Гірничодобувні та збагачувальні виробництва експлуатують 2700 відвалів, де зосереджено 3,6 млрд. м³ порід та бл. 300 великих хвостосховищ і шламонакопичувачів ємністю бл. 2,5 млн. м³.

З 59 контрольованих водних об'єктів жоден не характеризується як чистий; переважають забруднення нафтопродуктами, фенолами, органічними речовинами, сполуками азоту та важкими металами.⁷

Склалася диспропорція в розвитку водогінних та каналізаційних мереж: потужність міських водогонів майже удвічі перевищує пропускну можливість очисних споруд. Централізованим водопостачанням забезпечено бл. 70 % населення. Не мають централізованих систем каналізації 31 місто і 317 селищ міського типу, а в 110 міських населених пунктах очисні споруди перевантажені й працюють неефективно⁶. Значна частина каналізаційних мереж (4,5 тис. км) - в аварійному стані.

В Україні для усунення територіальної і часової нерівномірності розподілу стоку води сформовано водогосподарський комплекс, до якого входять понад 63 тис. річок загальною довжиною 206,4 тис. км, з них 90 % - малі ріки. Переважна більшість - басейн Чорного і Азовського морів, 4 % - Балтійського. 40 % річкового стоку транзитні. Забезпеченість річковим стоком – бл. 1,0 тис м³ води на людину в рік.

Малі ріки накопичують гумус, добрива, хімічні засоби захисту рослин, що змиваються в них з полів, відходи тваринницьких комплексів, цукрових заводів та ін. Вимагають очищення понад 25 тис. км річок. Негативно впливає на стан річок вирубка лісів, розорювання прибережних смуг, схилів, осушення боліт.

Високий антропогенний тиск на водні ресурси та значне їх використання негативно позначається на екологічному стані Чорного та Азовського морів.

Стан повітряного басейну. Кількість викидів забруднювачів у атмосферне повітря зростає. Джерела - внутрішні стаціонарні та пересувні а також повітряні потоки з Західної Європи. Щорічно від стаціонарних джерел викидається понад 4,0 млн. т шкідливих речовин (у 2005 р. - 4449,3 тис. т), з них вловлюються та знешкоджуються лише 3/4, в т.ч. газоподібних та рідких - менш 1 /3. Викиди автотранспорту в 2005 р. становили понад 2,1 млн т, або 48,3 % від загальних. Найбільше шкідливих викидів в атмосферу у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій та Луганській областях, їх питома вага від загальноукраїнських у 2005 р. становила 75,6 %. Основні забруднювачі - енергетика, металургія, хімія, промисловість будівельних матеріалів, автотранспорт. У більш ніж половини областей (16) автотранспорт - основне джерело забруднення: 65-85 %; у Житомирській - 81,4 %, Сумській - 68 %, Рівненській -71,6 %, Одеській -69%.

Рівень лісистості та якісний стан лісів. Екологічний стан довкілля, здатність до відтворення ресурсів (водних, земельних, повітряних, біорізноманіття) залежить від лісистості території, яка становить бл. 16 %, що не відповідає науково обґрунтованим нормативам (22-24 %). Ліси виконують захисні водоохоронні та санітарно-гігієнічні функції. Площа земель лісового фонду - 10,4 млн. га, в т.ч. вкрито лісом 8,6 млн. га. За останні роки лісистість збільшилась майже на 5 %, однак ліси розташовані нерівномірно. Ліси інтенсивно експлуатуються, гинуть вони від промислових викидів та пожеж, внаслідок недбалого відведення земель під вирубки і для будівництва. За останнє десятиріччя в Україні загинуло від промислових викидів понад 2,5 тис. га лісів. Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС радіаційного забруднення зазнало 3,3 млн. га лісів. Щорічно фіксується понад 2 тис. лісових пожеж – найбільше їх припадає на АР Крим (п'ята частина лісових площ). Обсяги захисного лісорозведення не забезпечують заліснення земель, непридатних для сільгоспвиробництва. Недостатні обсяги створення полезахисних лісових смуг. Екстенсивне природокористування, без екологічного обгрунтування призвели до зниження природного потенціалу майже 70 % цінних природних комплексів і ландшафтів України.

Природоохоронні території, внаслідок недостатнього фінансування та слабкої матеріально-технічної і лабораторної бази, в необхідному обсязі не виконують функцій щодо збереження та відновлення рідкісних і типових видів флори і фауни.