Політична економіка як маніфестація політичного

Існує декілька стратегій опису політичного. Дві з них можна пов’язати з поняттями державної політики та політики суверенітету. Перша стратегія – та, що пов’язана з поняттям державної політики – означає опис політичного в контексті сформованих державних інститутів. Друга стратегія – та, що пов’язана з поняттям політики суверенітету – означає опис політичного як процес створення політичних інститутів. В цілому, перша стратегія опису політичного переважає у сучасній українській політичній науці, тому відчувається дефіцит другої стратегії, дефіцит історичного руху політологічної думки. Така перспектива пов’язана з історичною ретроспективою, пошуком та аналізом політичних структур і практик минулого (традиційних суспільств та суспільств модерну), що можуть стати інструментами аналізу сучасності, у тому числі аналізу сучасного політичного процесу в Україні. На нашу думку, така перспектива найбільш вдало представлена щодо традиційних суспільств в політичній антропології (еволюціоністська школа), економічній антропології (субстантивістська школа), а щодо суспільств модерну – в історичній соціології (школа історичного інституціоналізму). Одна з найбільш значних переваг зазначених підходів полягає у їх критичному потенціалі, який походить від дослідження альтернатив наявному соціальному порядку, та дозволяє роз’єднувати сталі елементи сучасного політологічного дискурсу та здійснювати їхні нові концептуальні синтези. Дослідження, проведені в рамках цих шкіл, підлягають як методологічному, так і теоретичному синтезу.

У їх методологічному синтезі точкою відправлення можуть слугувати наступні тези та поняття. Держава є не єдиною маніфестацією політичного: для аналізу традиційних і модерних політичних практик необхідно звертати увагу на додержавні форми політичного (еволюціоністські дослідження М. Фріда та Е. Сервіса), способи їх творення і відтворення в контексті інтегрованої економіки (субстантивістські дослідження К. Поланьї та М. Салінга, дослідження престижної економіки та дарообміну, зокрема, у М. Моса), у контексті конвертації економічного та інших видів капіталу (дослідження М. Вебера, П. Бурдьє, Н. Еліаса в історичній соціології), у контексті способів формування політичної економіки та процесів символічного закріплення владних позицій (дослідження К. Маркса та дискусії навколо його поняття азіатського способу виробництва, дослідження влади-власності у Л. Васильєва, а також роботи К. Кокри-Відровіч, Т. Ерла, С. Ковалевські).

Початком теоретичного синтезу цих досліджень, на нашу думку, є концепт політичної економіки (політичної економіки влади). В найбільш широкому сенсі цей концепт означає політичну організацію економіки та економічну організацію політичних інститутів. Аналіз концепту політичної економіки в рамках зазначеної теоретичної бази передбачає аналіз функцій економічного капіталу та його конвертації в інші види капіталу (зокрема, в системах реципрокності, редистрибуції та ринку), аналіз форм політичної інтеграції (зокрема, історичні форми так званих таємних товариств, системи бігменів, вождівств, ранньої держави, держави-церкви, міст та ін.) та форм політичного контролю над економікою. На прикладі стратегії політичного контролю економіки – влади-власності та в певному сенсі симетричних пар азіатського / африканського способу виробництва (К. Маркс і К. Кокри-Відровіч), фінансування продуктами / фінансування цінностями (Т. Ерл), корпоративних / мережевих стратегій (С. Ковалевські) політичне постає як форма політичної економіки, тобто господарства, метою якого є не відтворення безпосереднього виробника (економіка життєзабезпечення), а фінансування політичних інститутів. Політичне може виступати у різних модальностях в залежності від того, яка стратегія контролю над економікою використовується. Стратегії контролю економіки залежать від економічного ресурсу (продукти та цінності) й інституту, пов’язаного з цим ресурсом (система власності та обмін), що опиняється в полі дії правлячої еліти. Виникнення і дія політичних інститутів пов’язані з тими або іншими правами і приписами в сфері господарства, прямим або непрямим втручанням у виробничий процес.

Порох Анна

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

(Україна, м. Харків)