«Місця пам'яті» у конструюванні колективної ідентичності

Розбудова української державності потребує закріплення права на існування її устрою як у свідомості її громадян, так і в уявленнях представників інших держав. Це право на існування буде беззаперечним доказом того, що такий устрій, тобто кордони, міжнаціональні відносини та адміністративно-територіальний поділ, був завжди бажаним і тільки зараз реалізований. Для такої легітимізації устрою державна політика спрямовує увагу громадян та представників інших держав на події минулого цієї держави, що обумовлюють важливість збереження актуального стану державного устрою. Відповідно, особливої актуальності набувають дослідження соціальної пам'яті та її значення у конструюванні таких колективних ідентичностей, як громадянська, національна та територіальна.

Конструювання колективної ідентичності значною мірою реалізується через особливі засоби соціальної пам'яті, які спроможні забезпечити передачу певних значущих символів через покоління. Такими засобами можуть виступати природні або штучно сконструйовані об’єкти, що дозволяють здійснювати комеморативні практики, спрямовані на підтримання спільної ідентичності. Ці засоби в роботах французького дослідника П. Нора отримали назву «місця пам'яті». Вони представляють собою залишки, – крайню форму, в якій існує комеморативна свідомість, – що функціонують в географічному, часовому та символічному просторі та різною ступені включають в себе три складові: матеріальну, символічну та функціональну[2, с.26].

Особливого значення у конструюванні колективної ідентичності набуває історія формування соціальної групи, до якої ми себе відносимо. Саме історія створення та переломні моменти, пов’язані з життєдіяльністю спільноти, обумовлюють важливість її функціонування, легітимізуючи тим самим її існування. Найбільш яскравим прикладом закріплення переломних моментів спільноти у «місцях пам'яті» вважаємо культ мертвих, що був детально проаналізований в роботах Р. Козеллека на прикладі конструювання образу Невідомого солдата як національного символу в Європі [1, 22]. Дослідник вважає, що саме з початком встановлення пам’ятників Невідомому солдату «героїчна смерть людей використовувалась для легітимізації держав та їхньої політики, оскільки національна єдність мала забезпечуватись та зберігатись Невідомим солдатом, який повинен був символічно відповідати за це». В умовах монархії, коли історичними постатями, що мали легітимізувати державний устрій, виступали самодержавці, їм і встановлювалися пам’ятники. Таким чином, пам’ятник Невідомому солдату являє собою те саме «місце пам'яті», що визначає місце здійснення комеморативних (спрямованих на спільне пригадування) практик та визначає конструювання в даному випадку громадянської ідентичності.

Німецький дослідник Ф. Шенк зазначає, що розповідь про власне минуле дає окремій людині уявлення про традиції та велич спільноти, надає йому відомості щодо істотних рис, що конституюють «Ми-групу» [3, с.14]. Серед цих істотних рис особливе місце посідають образи друзів та ворогів, критерії приналежності та виключності, а також видатні історичні персонажі в якості взірців та фігур ідентифікації. Оскільки для формування колективної ідентичності необхідною є реалізація комеморативних практик, визначені риси закріплюються у «місцях пам'яті».

Саме історії з минулого спільноти представляють її членам образи друзів і ворогів, покладені в основу формування «Ми-ідентичності», оскільки необхідною умовою для формування образу «Ми» є усвідомлення існування груп, що представляють протилежну спільноту («Інші», або «Не-ми»). Таким чином, образи друзів дають уявлення про наявність певних спільних суттєвих рис, що відзначають належність до певної групи. Образи ворогів уточнюють ці суттєві риси, позначаючи факт наявності людей, яким не властиві означені риси. При окресленні образів друзів та ворогів виділяються риси, які виступають певними критеріями приналежності або виключення.

Але означені риси можуть бути доволі абстрактними і не зрозумілими, у зв’язку з чим мають бути запропоновані в якості прикладів конкретні люди, що уособлюють єдність наведених рис. В якості таких «фігур ідентифікації» можуть виступати видатні історичні персонажі, полководці, діячі культури, науки, спорту тощо. Німецьким дослідником Ф.Б. Шенком було здійснено першу спробу аналізу образу О. Невського як одного з «місць» руської культурної пам'яті [3]. Аналіз доступних джерел щодо постаті О. Невського засвідчив поступову зміну його образу в масовій свідомості, що репрезентує його як святого, чудотворця, князя, політика, дипломата, захисника, ворога, патріота. Але всі ці зміни сенсу «місця пам'яті» не позначаються на самому факті його існуванні. Так після Жовтневої революції образ О. Невського не зникає, а змінюється з «величного державного діяча» на «ворога», залишаючись при цьому фігурою ідентифікації, що пов’язана із формуванням образу «інших». Таким чином, закріплені у масовій свідомості «місця пам'яті» в ситуаціях докорінних соціальних змін не зникають, а, радше, змінюють свій сенс, який певним чином коригується владними структурами.

Отже, у конструюванні колективної ідентичності особливого значення набувають історія створення спільноти та переломні моменти її існування, оскільки вони певним чином легітимізують її у масовій свідомості. Задля цього історія має містити відомості щодо суттєвих рис, які конституюють «Ми»-групу, надавати образи друзів та ворогів, визначаючи тим самим критерії приналежності та виключення, а також визначати видатних історичних персонажів в якості взірців та фігур ідентифікації.

Література: 1. Козеллек Р. Невідомий солдат як національний символ в Європі / Історичні пошуки ідентичності: українсько-німецький колоквіум. – К.: Дух і літера, 2004. – 144 с. 2. Франция-память / П. Нора, М. Озуф, Ж. де Пюимеж. – СПб.: Издательство СПб университета, 1999. – 328 с. 3. Шенк Ф.Б. Александр Невский в русской культурной памяти. – М.: Новое литературное обозрение, 2007. – 592 с.

Куц Мирослава

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

(Україна, м. Харків)