Держава та нація як вищі форми соціального зв’язку в концепції с. Дністрянського

До вивчення наукової спадщини Станіслава Дністрянського в контексті розвитку української соціологічної думки звертались лише фрагментарно, тому ми вбачаємо необхідність комплексних досліджень Дністрянського як соціолога.

Станіслав Дністрянський, представник соціологічної школи права, запропонував оригінальну концепцію соціального зв’язку. Основна її суть полягає в тому, що суспільство формується шляхом утворення соціальних зв’язків. Внаслідок необхідності задоволення базових людських потреб виникли найперші об’єднання на рівні елементарних форм суспільного співжиття, таких як родина, рід, плем’я, і найвищого ступеня – держава та народ. Головною причиною утворення соціальних зв’язків Дністрянський називає економічні мотиви, які вимагали певної організації суспільного життя. Кожен соціальний зв’язок опосередковується своїми нормами та звичаями, а також засобами для їх реалізації. Звичаї постають як наслідок спільного існування індивідів у контексті суспільних зв’язків, вони є формою здійснення етичних поглядів людей. Кожен індивід окремо є природним організмом, тоді як соціальним він може стати лише за умови об’єднання суспільним зв’язком із іншими такими ж організмами. В залежності від складності та рівня розвитку соціальні зв’язки відрізняються за своїми особистими цілями.

За походженням соціальні зв’язки поділяються на органічні та організаційні. Перші утворились в ході історії людства, виникнення нових потреб та інтересів. До них належать родина, рід, плем’я, держава, народ. Останні два є зв’язками вищого ступеню, що виникають внаслідок об’єднання простіших, нижчих, які досягли певної стадії розвитку. Умовою створення організаційних зв’язків є добровільна угода задля спільної мети з власною іманентною системою правил поведінки.

Держава як найвищий ступінь соціального зв’язку має свої елементи: 1) територія; 2) люди; 3) організація суспільного ладу (“цивілізація”). Територія ставала стабільною тоді, коли племена для того, щоб забезпечити собі безпеку від інших, оселялись на одному місці та закладали основи економічного і суспільного життя. Такі поселення могли об’єднувати кілька різних, не пов’язаних родовою ознакою, племен. Тому держава є не родовим, а територіальним зв’язком. Так, її основною метою стає оборона своєї території та захист спільних інтересів усіх родів і племен, які знаходяться під її верховною владою. В державі, так само, як і в простіших зв’язках, все ґрунтується на спільній цілі, та різниця в тому, що тут цілі нижчих можуть підпорядковуватись державним, вищим. Родова організація перетворюється у громадську, а основою суспільного життя стає громадянство.

Територія об’єднувала різні роди та племена зі своїми інтересами та правилами, а тому голови держав мусили встановити загальну систему норм і правил, залишаючи родовим чинникам внутрішню самостійність [1, с. 23]. Норми та санкції повинні бути основані на соціальній етиці відповідного суспільного зв’язку і не переходити меж підлеглої автономії [2, с. 63]. Держава може застосувати фізичний примус, мусить мати своє слово, вирішувати відповідно до своєї системи права. Держава також залишає свободу народу та соціальним групам у висловленні власних переконань та не зобов’язана приймати їх.

Наступним у ряді органічних суспільних зв’язків є народ. Цей зв'язок також оснований на певній території, проте має інші внутрішні елементи і опирається в більшості на родові ознаки. Дністрянський ототожнює поняття народу та нації, адже “natio” з латини, власне, і означає «народ». Нація – це свідомий суспільний зв’язок, який постав у ході історії останніх століть як протест проти територіального самовладдя держави [1, с.25].

До елементів нації належать: 1) люди (термін “натура” вказує на те, що вихідною точкою народу є спільне родове походження); 2) територія; 3) культура. Слід зауважити, що перші два елементи у держави та нації співпадають, проте послідовність їх зворотня, а, отже, – і визначальний фактор інший. У державі територія обумовлена історичним чинником, у нації територія – природна, тобто та, на якій родяться люди. Так у державній території визначальним є політичний принцип, а в нації – етнографічний.

Культура – фактор, який з’являється лише в нації, адже вона відтворює характер народу. До неї належать: мова та інші культурні цінності, спільні історичні традиції і споріднені звичаї та традиції, – всі ті психічно-культурні моменти, які об’єднують людей набагато сильніше, ніж держава. Кожна нація має свою культуру незалежно від того, чи зорганізована вона державою. Люди можуть сповідувати рідні культурні цінності, перебуваючи і на чужій території, і в іншій державі, проте кожна нація прагне, щоб її люди зі своєю культурою на певній території відкрили шлях до цивілізації, щоб на своїй національній території створити державну організацію, яка б діяла в її інтересах.

Отже, держава та нація як вищі форми соціального зв’язку в концепції Дністрянського мають свої елементи та особливості, дослідження яких дозволяє нам ще з одного боку поглянути на пояснення соціальної реальності в контексті української соціологічної думки.

Література: 1. Дністрянський С. Загальна наука права і політики. – Прага: Наклад українського університету в Празі, 1923. Т. 1. – 1923. – 393с. 2. Дністрянський С. Погляд на теорії права та держави: Ювілейний збірник Наукового Товариства ім.. Шевченка у Львові в п’ятдесятиліття основання.1873- 1923. – Львів, 1925, - 63с. 3. Дністрянський С. Звичаєве право та социяльні зв’язки // Часопис правнича і економічна. – Львів, 1902. – Т. 4, 5.

Паниматка Вероника

Харьковский национальный университет имени В.Н.Каразина

(Украина, г. Харьков)