Відкритість влади як основа досягнення відкритості суспільства

Українська держава від початку свого становлення в якості незалежної країни окреслила конкретні пріоритети у внутрішній та зовнішній політиці, досягнення яких стало головною метою молодої держави. Зокрема, це включення до інтеграційно-цивілізаційних процесів, перехід до ринкової економіки, становлення демократії, формування сильних структур громадянського суспільства, реалізація принципів та ідей правової держави тощо. Означені процеси характерні для суспільств відкритого типу.

Відповідно, Україна потребує розробки нових моделей формування та трансформації суспільства. Такі моделі покликані допомогти українському суспільству закріпитися на позиціях „відкритості”. Постановка проблеми спирається на результати наукових досліджень у різних галузях суспільно-політичного знання, присвячені виявленню специфіки формування відкритого суспільства, особливостей перебігу демократичних процесів тощо (А. Бергсон, І. Валлерстайн, Т. Гоббс, Дж. Локк, Л. фон Мізес, К. Поппер, Дж. Ролз, А. Сміт, Дж. Сорос, А. де Токвіль, Ф. Фукуяма, Ф. А. фон Хайєк, Л. Харрісон та ін.).

Відкрите суспільство як модель пропонує раціональне проектування державних та громадських інститутів з опорою на критичне знання, яке може бути отримане за допомогою соціально-політичного експериментування. Активний інтерес до концепції відкритого суспільства з боку вітчизняних дослідників у кінці ХХ – на початку ХХІ століття, звичайно, не є випадковим. Справа в тому, що розчарування Східної Європи та СРСР у соціалістичному устрої, з одного боку, дозволило розмірковувати про історичну перемогу ліберально-демократичних ідей, а з іншого – зробило помітними кризові процеси в соціально-політичному житті нашої країни. Саме в цьому контексті концепція відкритого суспільства, створена К.Поппером ще під час Другої Світової Війни, була позитивно сприйнята прозахідними політичними верствами в Україні. Але на практиці з’ясувалося, що новостворені демократичні інститути не здатні розвиватися в Україні відповідно до цінностей відкритого суспільства, оскільки владна еліта намагалася примусово впровадити модель відкритого суспільства в Україні, спираючись лише на досвід країн, що вже стали на шлях до „відкритості”.

Розвиток відкритого суспільства відбувається в кожній окремій країні по-різному. Розбудова відкритого суспільства здійснюється через якісну зміну співвідношення між повсякденною свідомістю, у якій концентруються раніше сформовані пласти культури, та накопиченим знанням, наукою. Люди самі вибирають власні життєві стратегії, свою ідентифікацію, беручи за основу установки та цінності своєї культури.

Але, перш за все, впровадження цінностей відкритого суспільства в Україні можливе шляхом досягнення повноцінної відкритості та прозорості влади. Так, Є.Б. Тихомирова акцентує увагу на важливості транспарентності влади, що виступає „ознакою демократичного суспільства та чинником його відкритості” [2, с. 39]. На нашу думку, саме владним верствам під силу здійснити переорієнтацію суспільної свідомості відповідно до демократичних цінностей та принципів відкритості. Це пояснюється тим, що державна влада розробляє та ухвалює безліч законопроектів, які визначають подальший розвиток та буття суспільства. Тому вкрай важливою є здатність влади усвідомлювати важливість побудови державної політики за принципами, що відповідають суспільствам відкритого типу. У цьому контексті постає питання про рівень довіри до влади з боку населення. Штучні пояснення щодо природи виникнення тих чи інших владних дій лише сприяють зростанню недовіри до представників влади (і до держави в цілому) з боку громадян. А наявність високого рівня довіри до уряду з боку суспільства є, за думкою Р. Інглхарта та Ф. Фукуями, провідним критерієм та умовою для існування демократичних, відкритих суспільств [1; 3].

У більш загальному ракурсі відкритість влади можна розуміти, як детермінанту демократичного розвитку, механізм підвищення рівня політичної культури громадян та сприяння їхній активній участі у політичному житті країни, інструмент здійснення контролю за владою та налагодження відповідних комунікаційних зв’язків між учасниками демократичного процесу, а також як право громадян отримувати об’єктивну повноцінну інформацію. В Україні ж для реалізації принципів відкритості влади зроблено лише декілька кроків, які, втім, можуть стати належною основою для подальшої розробки державотворчих процесів у напрямку до відкритості.

У відкритому суспільстві народ обирає представників влади, користуючись критичним розсудом, відповідно до власних потреб у свободі та захисті основних невідчужуваних прав. Новостворена владна еліта, у свою чергу, має підтримувати державний та суспільний розвиток у напрямку відкритості.

В Україні сьогодні виникає необхідність побудови нової моделі державного розвитку. Ця модель, на нашу думку, має відображати основні цінності та установки, які притаманні суспільствам відкритого, демократичного типу. Формування відкритого суспільства в Україні, на наш погляд, можливе за умови докорінних культурних змін, переорієнтації політичної влади у напрямку до відкритості, створення та закріплення на конституційному рівні механізмів та процедур, що сприятимуть впровадженню демократичних принципів і цінностей.

Література: 1. Инглегарт Р. Культурный сдвиг в зрелом индустриальном обществе / Рональд Инглегарт ; [пер. с англ.] // Новая постиндустриальная волна на Западе : антология ; [под редакцией В. Л. Иноземцева]. — М. : Academia, 1999. — 640 с. — С. 245—260. 2. Тихомирова Є. Б. Транспарентність і відкритість діяльності влади та шляхи їх забезпечення в Україні / Є. Б. Тихомирова // Наукові записки НАУ „КМА”. — К., 2002. — Т. 20 : Політичні науки. — С. 39—40. 3. Фукуяма Ф. Великий разрыв / Фрэнсис Фукуяма ; [пер. с англ., под общ. ред. А. В. Александровой]. — М.: ООО „Издательство АСТ”, 2003. — 474 с. — (Philosophy).

Наукове видання