Санітарно-гігієнічні показники придатності ґрунту під забудову населеного пункту

№п/п	Показники (для шару грунту 0-20 см)	Одиниці виміру	Нормативи
1.	Хімічні токсичні речовини	мг/кг	не більше ГДК
2.	Сумарний показник забруднення хімічними речовинами, для яких не встановлено ГДК	безрозмірна величина	до 16
3.	Кишкова паличка	клітин в 1 г ґрунту	1-9
4.	Ентерокок	клітин в 1 г ґрунту	1-9
5.	Патогенні ентеробактерії	клітин в 1 г ґрунту	відсутність
6.	Ентеровіруси	клітин в 1 г ґрунту	відсутність
7.	Яйця геогельмінтів	екземплярів в 1 кг ґрунту	відсутність життєздатних форм

На територіях закритих кладовищ та звалищ господарсько-побутових відходів будь-яке будівництво заборонено, тут дозволено лише озеленення (лісонасадження), якщо минуло 25-30 років після останнього поховання або закриття звалища.

Населений пункт, що проектується або підлягає реконструкції повинен мати наступні території (Додаток 1, рис. 1):

• селітебна (житлова) зона: житлові споруди, громадські будівлі, установи соціального, культурного і побутового призначення, смуга озеленення, транспортні сполучення, зв’язок;

• виробнича зона: промислові підприємства, бази, склади, гаражі, депо, об’єкти зовнішнього транспорту, шляхи заміського та приміського сполучення;

• ландшафтно-рекреаційна зона: приміські ліси, лісопарки, лісозахисні смуги, водоймища, зони відпочинку та курортні зони.

Зрозуміло, що такий територіальний розподіл населеного пункту не завжди має чіткі кордони, адже у значній мірі залежить від характеру промислового виробництва (наприклад, металургійний або хімічний комбінати, картографічна фабрика або завод з виробництва діамантів). Відповідно, і відстані між територіями мають залежати від інтенсивності впливу виробничого об’єкту на повітря, грунт та воду, і, отже, на селітебну та ландшафтно-рекреаційну зони.

Проектування та забудова міського середовища — винятково складний процес. Ще більш складним є проектування з метою реконструкцій існуючих міст. Сьогодні саме реконструкція існуючих міст є найбільш характерною для вітчизняного містобудування.

Забудова і проектування населених місць передбачають застосування науково-обгрунтованих нормативів, що спрямовані на створення оптимальних умов проживання, праці та відпочинку людини. При цьому використовуються відповідні Державні будівельні нормативи (ДБН) і Державні санітарні норми та правила (ДСанПіН).

В ході проектування забудови та реконструкції міста слід враховувати чисельність працездатного і дитячого населення, а також число людей похилого віку. Цей чинник визначає потужність виробничої сфери, кількість місць у дошкільних, шкільних та інших навчальних закладах, необхідність у розгортанні мережі лікувально-профілактичних закладів.

Планування чисельності населення міст, як на найближчі роки так і на перспективу є основою для визначення сьогоденної та перспективної потреб у енергоносіях, оздоровчих, побутових закладах та установах. Таке планування має здійснюватись відповідно до вимог ДБН 360-92, за якими міста мають бути поділені на наступні групи:

• малі міста — до 50000 населення;

• середні міста — до 250000 населення;

• великі міста — до 500000 населення;

• дуже великі міста — до 100000 населення;

• надвеликі міста (мегаполіси) — понад 1000000 населення.

Для проектування та розташування населених пунктів велике значення має територія, її розміри та санітарно-гігієнічний стан, а також враховується перспектива її розвитку на найближчі 25 років.

Зокрема, за розрахункову щільність населення на території житлового району приймають: 110 – 170 чол. на 1 га (малі міста) та 180 – 220 чол. на 1 га (найбільші міста).

Обличчям кожного міста є селітебна зона. Як правило, вона має розташовуватися на найбільш красивих ландшафтних територіях і будуватися, у відношенні до виробничої зони, з урахуванням “рози вітрів”.

Орієнтація житлових споруд має бути такою, щоб інсоляція вікон житлових помешкань складала не менше 2,5 годин на день (протягом періоду з 22 березня до 22 вересня), інсоляція дитячих гральних і спортивних майданчиків при житлових будинках, шкіл та зон відпочинку — не менше 3 години на день.

Дворові території житлового мікрорайону передбачають такі нормативи площі:

• майданчик для ігор дітей дошкільного і молодшого шкільного віку — площа не менше 0,7 м²/люд., на відстані не менше 12 м від вікон житлових і громадських будівель та на відстані не менше 20 м від сміттєзбірників та короткочасних стоянок автотранспорту;

• майданчик для заняття фізкультурою і спортом — не менше 2 м²/люд. на відстані від житла — 10-40 м;

• майданчик для відпочинку дорослого населення — не менше 0,1 м²/люд. на відстані 10 м від житлових та громадських будівель;

• майданчик для господарського призначення (вивішування білизни, чищення речей, розміщення сміттєзбірників) — виходячи із розрахунку не менше 0,3 м²/люд. на відстані не менше 20 м від житлових будівель.

Мікрорайон селітебної території раніше забудовували за радіальною системою (тобто всі вулиці спрямовувались до центру), що викликало виникнення цілого ряду незручностей (велике скопичення транспортних засобів, шум, забруднене повітря тощо). Тому наприкінці ХХ століття переважно велась забудова за радіально-кільцевою, стрічковою та периметричною системами. Нині, найбільш доцільною вважають вільну забудову житлових споруд. Саме за такої забудови можна забезпечити оптимальну інсоляцію приміщень, зберегти рельєфні (природні) особливості місцевості та досягти найменшого рівня комунального шуму (Додаток 1 – мал. 2).

Під час планування та забудови промислової території слід передбачати наступне:

• чим більшим є негативний вплив підприємства на довкілля, тим більшою повинна бути відстань до житла (таку відстань визначають СЕС);

• обов’язковим є урахування “рози вітрів” та розташування промислових підприємств з підвітряної сторони, насамперед, приймають до уваги домінуючий напрям руху повітря у теплий період року;

• транспортні потоки (в т.ч. залізничні), що йдуть до промислової зони, не повинні слідувати через житлову територію;

• підприємства слід розташовувати нижче за течією річки, скидання промислових відходів має проводитись нижче місць використання водойм для водопроводів та пляжних місць;

• всі промислові відходи, повинні знешкоджуватися, а промислові викиди у воду та повітря не повинні перевищувати санітарних норм (ГДК, ОДК, ГДР);

• підприємство не повинно негативно впливати на санітарний стан житлової території.

Здоров’я мешканців міст, рівень їх працездатності у значній мірі залежать від раціонального збереження та стандартного використання природних багатств, серед яких необхідно передусім виділити ландшафтно-рекреаційні території (зелені насадження, водні плеса, і відповідно – чисте повітря, надійна інсоляція тощо). А тому, як на стадії проектування, так і в ході реалізації проектів у будівництві, або реконструкції територій міста, слід максимально зберігати зелені насадження та водойми, не розширювати будівництво за рахунок обмежень територій лісів, парків, водних акваторій і ін.

Внутрішньоміські зелені насадження за функціональною ознакою поділяються на:

• насадження загального користування (парки, сади, сквери, набережні);

• насадження обмеженого користування (на житлових територіях, ділянках дошкільних і шкільних навчальних закладів, лікувально–профілактичних закладів, промислових підприємств);

• насадження спеціального призначення (на вулицях, у санітарно–захисних та охоронних зонах, кладовищах, крематоріях).

Площа озеленених територій загального користування у містах має дорівнювати 7-10 м² /люд., в сільських поселеннях — 12 м² /люд.

Рівень озеленення житлової території повинен складати 40%, промислової зони — 30%, ділянок шкіл і дошкільних закладів — 80%, лікарень — не менше 60%.

Обов’язковими є приміські ландшафтно-рекреаційні зони і, особливо, зелені насадження (зелене кільце міста) із шириною смуги зелених насаджень — 8-10 км.

До головних функцій зелених насаджень відносять:

• очищення повітря від пилу та хімічних токсичних речовин;

• затримка вітрів;

• зменшення рівня шуму;

• санація повітря за рахунок виділення фітонцидів;

• сприяння стабілізації мікрокліматичних умов;

• естетичне значення.

Розглядаючи особливості планування та проектування забудови і реконструкції сільських поселень, необхідно підкреслити, що сільський населений пункт має складатися із наступних територій:

• селітебної (житлової) зони;

• виробничої зони;

• ландшафтно-рекреаційної зони.

Селітебна зона села повинна мати:

• житлові споруди (у більшості випадків окремі оселі);

• медичне та аптечне обслуговування;

• мережу торгівельних закладів та побутового обслуговування (обов’язково лазню);

• дитячі ясла-садочки та школу ;

• побутове та телефонне забезпечення і радіо;

• надійне електропостачання;

• дороги із твердим покриттям;

• бібліотеку, клуб та спортивний комплекс;

• надійний, транспортний зв’язок (обов’язково із районним та обласним адміністративним центром).

Забудова житлової території села, як правило, буває вільною або змішаною. В ході проектування слід прагнути до компактності розташування осель, що зумовлює можливості щодо влаштування газифікації, централізованого водопостачання та водовідведення. Адже більшість сіл таких зручностей не мають.

Сільський населений пункт не повинен негативно впливати на навколишнє природне середовище. Особливого значення набуває впровадження прогресивних методів компостування та правильного облаштування гноєсховищ.

Споруди загального користування на селі повинні мати водяне опалення, надійне водопостачання і водовідведення (хоча б локальну каналізацію). В першу чергу, це стосується ясел-садочків, шкіл, лікувальних закладів, клубів та ін.

Велике гігієнічне значення має правильно забудована сільська оселя. Сьогодні вже не існує обмежень щодо відсотків земельної ділянки під забудову, розмірів та кількості поверхів житлових та допоміжних споруд. Однак, згідно з сучасними вимогами, таке будівництво має також здійснюватися за відповідним проектом, який має пройти погодження у районному архітектурному управлінні та реєстрацію у місцевій сільській Раді (Додаток 1 – мал. 3).

У більшості випадків, сільська оселя або оселя сільського фермера - це своєрідний невеличкий населений пункт, що має відповідні житлові (житловий дім) та виробничі (надвірні допоміжні споруди, гараж, овочесховища, хліви для домашніх тварин, сінники, земельні угіддя тощо) площі.

Серед великої кількості вимог до планування сільської оселі однією з основних є адекватне взаєморозташування окремих споруд на земельній ділянці сільського господарства (табл. 2).

Таблиця 2