Шляхи передачі

Природний

Артифіційний (штучний)

Ін’єкційний

Під час пологів

Трансфузійний

Фекально-оральний

Асоційований з операціями

Аерозольний

Асоційований з інвазивними лікувальними процедурами

Контактно-побутовий

Трансмісійний

Асоційований з не інвазивними діагностичними процедурами

Інгаляційний

Рис. 1. Шляхи передачі внутрішньолікарняних інфекцій

Таблиця 1

Внутрішньолікарняні інфекції, збудники яких передаються за допомогою природного механізму

Механізм передачі	Нозологічні форми	Механізм передачі	Нозологічні форми
Повітряно- крапельний	Скарлатина	Фекально-оральний	Шигельоз
	Дифтерія		Ешерихіоз
	Коклюш		Сальмонельоз
	Туберкульоз		Черевний тиф, паратифи
	Менінгококова інфекція		Кампілобактеріоз
	Мікоплазмоз		Ієрсиніоз
	Кір		Поліомієліт
	Стрептококова інфекція		Ентеровірусні інфекції (Коксакі, ЕСНО та ін.)
	Стафілококова інфекція		Гепатит А.Е
	Паротит		Крептоспоридіоз
	Краснуха	Контактно-побутовий	Клостридіоз, у тому числі газова гангрена
	Грип
	Парагрип		Урогенітальний мікоплазмоз
	Аденовірусна інфекція		Гонорея
	Реовірусна інфекція		Короста
	Респіраторно-сенцитіальна інфекція		Грибкові хвороби
	Пневмоцистоз		Гепатит В, С, Д

Необхідно відзначити, що повітряно-крапельним шляхом передається більшість відносно малостійких до впливу несприятливих чинників навколишнього середовища збудників, а саме: респіраторні віруси, стрептококи, стафілококи, коринебактерії та ін.

Натомість на відміну від повітряно-крапельного повітряно-пиловий шлях характеризується наявністю так званого проміжного стану: мікроорганізм потрапляє на об’єкти навколишнього середовища, а далі, після висихання, з пилом надходить у дихальні шляхи. Такий шлях є найхарактернішим для стійких до висушування мікробіоорганізмів.

Наукове обґрунтування ефективної системи профілактики ВЛІ нерозривно пов’язане з розумінням тих причин, що обумовили їх значне поширення. Як такі необхідно відзначити:

• значне збільшення серед осіб, які госпіталізуються, хворих на різні хронічні захворювання (онкологічні, серцево-судинні, нефрологічні, хвороби крові, цукровий діабет тощо), хворих з множинними травмами та різними імунодепресивними станами, осіб похилого віку, новонароджених та дітей раннього дитячого віку з вадами розвитку;

• ослаблення природного імунітету населення внаслідок несприятливої екологічної ситуації, впливу численних хімічних, фізичних та біологічних чинників, у своїй більшості поєднаних між собою, а також у зв’язку із застосуванням імунодепресантів, цитостатиків, променевої терапії тощо;

• урбанізація внутрішньолікарняного середовища, зосередженість великої кількості хворих та персоналу в багатоповерхових будинках, поліпшення контактів між ними, недостатня кількість спеціально обладнаних ізольованих палат для хво­рих з імунодефіцитними станами;

• ускладнення оперативних втручань, збільшення тривалості і травматичності порожнинних та інших операцій, широке використання ендоскопічної апаратури, яка потребує спеціальних методів очищення, дезінфекції та стерилізації;

• надмірне, інколи недостатньо обґрунтоване, застосування антибіотиків і, як наслідок, формування внутрішньошпитальних штамів збудників ВЛІ, полірезистентних до застосування антибіотиків, а також порушення природного біоценозу слизових та шкірних покривів.

• недостатньо ретельне та недостатньо контрольоване знезараження ін’єкційного та іншого інструментарію;

• невиправдане збільшення тривалості перебування хворого у стаціонарі, пов’язане з функціонально-діагностичними та лабораторними дослідженнями;

• суттєве погіршання організації гігієнічного та санітарно-протиепідемічного режиму в стаціонарах.

Саме тому до основних напрямків профілактики внутрішньолікарняних інфекцій у сучасних умовах слід віднести архітектурно-планувальні заходи, санітарно-протиепідемічний режим та підвищення стійкості організму хворих і медичного персоналу до впливу несприятливих чинників (рис. 2).

Отже, ситуація, яка склалася, вимагає розроблення і, головним чином, реального та ефективного запровадження в практику сучасних закладів охорони здоров’я науково обґрунтованого гігієнічного режиму, основною метою якого є:

• створення оптимальних умов для перебування хворих та ефективного їх лікування;

• профілактика внутрішньолікарняних інфекцій;

• створення оптимальних умов праці медичного і допоміжного персоналу шляхом запровадження архітектурно-планувальних заходів, санітарно-протиепідемічного режиму та використання організаційних підходів, спрямованих на організацію лікувально-охоронного режиму, встановлення деонтологічного комфорту та проведення гігієнічного навчання і виховання хворих та медичного персоналу.