8.1. Роль транспорту в народному господарстві та його структура

Транспорт (від лат. transporto — переношу, переміщую, пере­вожу) — одна з найважливіших галузей матеріального виробницт­ва, яка забезпечує виробничі та невиробничі потреби народного господарства й населення у перевезеннях.

Транспорт класифікують: 1) за сферами використання — загаль­ного користування, відомчого користування (внутрішньовироб­ничий, внутрішньобудівельний, внутрішньозаводський, внутрішньо-портовий), особистого користування; 2) за видами перевезень — пасажирський, вантажний; 3) за видами транспортних засобів — залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, елект­ронний (лінії електропередач), а також міський електротран­спорт, у тому числі метрополітен.

Усі види транспорту об'єднані в єдину транспортну систему країни. Єдина транспортна система (ЄТС) є сукупністю шляхів сполучення, перевізних засобів, технічних пристроїв та механіз-

500

мів, засобів керування та зв'язку, обладнань усіх видів транспорту, які об'єднані системою технологічних, технічних, інформацій­них, правових та економічних відносин, що забезпечують задово­лення потреб народного господарства у перевезеннях вантажів та пасажирів.

Продовжуючи виробництво в межах процесу обігу, транспорт разом з видобувною, обробною промисловістю та сільським гос­подарством є четвертою сферою матеріального виробництва. При цьому виробничий процес на транспорті відрізняється від проце­су в інших сферах тим, що його продукція не є новим речовим елементом, а виражається в зміні місцезнаходження (переміщен­ні) вантажів та пасажирів.

Транспорт бере участь у виробництві продукції двічі і впливає на її собівартість, а отже, на ефективність виробничого процесу. По-перше, коли продукція створюється, транспорт доставляє об­ладнання і устаткування, сировину та енергоресурси і впливає на початкову собівартість. По-друге, коли транспорт завершує про­цес матеріального виробництва і доставляє готову продукцію до сфери споживання. Отже, транспорт виступає як складова та не­від'ємна частина виробничих сил, яка об'єднує всі галузі еконо­міки та регіони України в єдину господарську систему.

Транспорт створює умови для нормального процесу розши­реного відтворення, розвитку всіх галузей народного господарс­тва, раціонального розміщення виробничих сил по всій терито­рії країни, підвищення рівня використання матеріальних, трудо­вих та грошових ресурсів та в цілому ефективності суспільного виробництва.

Як галузь виробничої інфраструктури транспорт має багато особливостей, які необхідно враховувати під час аналізу проце­сів, що відбуваються в цій галузі. До найважливіших особливос­тей можна зарахувати такі, що окреслені далі.

1. Транспорт як галузь матеріального виробництва самостійно не створює нових матеріальних цінностей, але бере участь у про­цесі виробництва. Інакше кажучи, якщо транспорт не забезпечить обов'язкового пересування продукту зі сфери виробництва до сфери споживання, то це рівнозначно тому, що виробництво про­дукту не відбулося, бо потреби в ньому не будуть задоволені. Транспортні процеси не можна зберігати та накопичувати, тому що продукцією транспорту є саме переміщення вантажів та па­сажирів.

2. Інша особливість транспорту — динамічність його засобів. У будь-якій галузі промисловості основні засоби виробництва

501

нерухомі і виробляють свою продукцію, не залишаючи меж під­приємства. На транспорті ж основна частина засобів виробництва — рухомий склад, який виконує свою роботу, пересуваючись із пункту відправлення вантажів у пункт призначення.

3. У процесі виробництва транспортної продукції (на відміну від промислової) вона економічно відособлена від предметів пра­ці (вантажі та пасажири, що переміщуються). Здійснюючи необ­хідне переміщення сировини та готової продукції, транспорт збіль­шує їх споживну вартість, суспільну корисність.

Зазначений комплекс особливостей характерний для транспорт­ної системи в цілому, але кожний окремий вид транспорту має пев­ні особливості (рис. 3.14).

Залізничний транспорт. Особливостями цього виду транс­порту є універсальність, висока провізна спроможність та ре­гулярність (незалежно від погодних умов) перевезень за серед­ньої вантажонапруженості залізниць у 25—27 млн ткм. На окремих напрямках вона досягає 90 млн ткм на рік і більше. Швидкість доставки вантажу в середньому становить 350— 380 км/добу.

Будівництво залізниць вимагає великих витрат, причому основна частина їх припадає на постійні пристрої (залізнична колія, стан­ційне господарство, штучні споруди та ін.).

Собівартість вантажних перевезень дорівнює приблизно 28 коп. /10 ткм нетто. Собівартість пасажирських перевезень вище ван­тажних у 2 рази, а питомі капітальні вкладення — у 2—3 рази. Економічна ефективність залізниць у багатьох випадках залежить від обсягу перевезень, і тому залізниці доцільно будувати у разі великих потоків масових вантажів, які вимірюються мільйонами тонн на рік, зі стійкими темпами їх приросту в часі. Залізниці ефективно обслуговують приміські зони великих міст, галузі об­робної та видобувної промисловості, успішно здійснюють зв'язки між містами та промисловими центрами країни.

Морський транспорт. Розвиток цього виду транспорту зумов­люється наявністю природного глибоководного шляху. Основні переваги морського транспорту: відсутність обмежень у ванта­жопідйомності транспортного флоту, мала енергомісткість, до­сить висока середня тривалість навігації — в умовах морів бли­зько 330 діб. Швидкість доставки вантажів не нижча, ніж на залізницях (350—550 км/добу). Середня собівартість перевезень вантажів морським транспортом нижче, ніж на залізничному транспорті. Вона істотно залежить від виду плавання, виду ван­тажу та дальності перевезень.

502

Рис. 3.14. Пасажирські та вантажні перевезення

Річковий транспорт. Цей вид транспорту має ті самі перева­ги, що й морський, але з суттєвими обмеженнями: сезонність ро­боти, необхідність підтримання гарантованих глибин, звивистість судноплавного ходу. Середня тривалість навігації на річках Украї­ни близько 200 діб. Швидкість доставки вантажів річковим тран­спортом у ряді басейнів не нижча за залізничну (280—300 км/добу). Собівартість перевезень вантажів у середньому близька до собівар­тості перевезень залізничним транспортом і має тенденцію до під­вищення.

Автомобільний транспорт характеризується високою манев­реністю, можливістю прямого постачання вантажів «від дверей до дверей» і відповідно високою швидкістю постачання вантажів (350-400 км/добу).

Середня собівартість перевезень вантажів у 10—15 разів вище залізничної. Під час перевезення вантажів в автопотягах якісни­ми дорогами вона знижується в 2—3 рази. Обмежена вантажопід­йомність транспортних одиниць, висока енерго- та трудомісткість перевезень, недостатньо висока регулярність перевезень та їх еко­логічна безпека — специфічні особливості автомобільного тран­спорту. Незважаючи на це, автомобіль незамінний у внутрішньо-міських та приміських перевезеннях, а також як технологічний вид транспорту на підприємствах промисловості та сільського гос­подарства.

Повітряний транспорт. Jlp переваг цього виду транспорту належать наявність природного середовища, яке відіграє роль «транспортного коридору», висока швидкість доставки вантажів та пасажирів у будь-які найвіддаленіші точки суші та Світового океану. Середня швидкість перевезень на повітряному транспорті становить близько 800—900 км/год.

Недоліками повітряного транспорту є висока енергомісткість, залежність від погодних умов, обмеженість габаритних розмірів та маси вантажів, що перевозяться. Собівартість перевезень ван­тажів на повітряному транспорті дуже висока, в 60—70 разів ви­ща, ніж на залізничному.

У вантажних перевезеннях літаки використовуються головним чином під час доставки на далекі відстані овочів, фруктів та ін­ших продуктів, які швидко псуються, а також пошти, цінних та дефіцитних вантажів (коштовності, запасні частини та ін.).

Трубопровідний транспорт. Включає нафто- і газопроводи, нафтопродуктопроводи та аміакопроводи. Особливостями цього транспорту є відсутність рухомого складу, а звідси і порожніх пробігів, постійний режим роботи незалежно від стану погоди та

504

кліматичних умов, простота експлуатації та режиму управління перевезеннями, в яких власно транспортування та вантажо-роз-вантажувальні операції злиті в єдиному процесі.

Трубопроводи є спеціалізованим (не універсальним) видом транспорту, що також сприятливо позначається на економічних показниках його роботи. Собівартість перекачування нафти та нафтопродуктів трубопроводами у 2—3 рази нижче собівартості відповідних залізничних перевезень. В експлуатаційних витратах висока їх частка на утримування постійних пристроїв, майже не залежних від обсягу перекачування, а також енергетичних вит­рат, що визначаються в'язкістю нафтопродуктів. Середній дохід від перекачування 1 т нафти на відстані 100 км становить 0,685 дол. США, від перекачування 1000 м³ газу — 1,73 дол. США.

Питома вага вкладень нижча, ніж на залізничному транспорті (у розрахунку на одну й ту саму провізну спроможність) приблиз­но у 2 рази. Швидкість перекачування нафтовантажів залежить від діаметра труби та становить у середньому 70—80 км/добу.

Трубопровідний транспорт доцільно використовувати під час транспортування масових однорідних вантажів з місця добування до місця розпилення (розподілу по території) за потужності по­токів від сотень тисяч до мільйонів тонн на рік.