1.4. Диференціація регіонів за рівнем розвитку продуктивних сил

Для реалізації регіональної соціально-економічної політики держави надзвичайно важливе значення має знання територіаль­ної диференціації розвитку продуктивних сил. Виявлення та оцін­ка територіальних пропорцій продуктивних сил і динаміки їх зміни дозволяє обґрунтовано вирішити питання цілеспрямовано­го формування територіальної структури виробництва згідно з наявними природними, соціальними та економічними можливос­тями територій з урахуванням територіального поділу праці. Най­більш загальною особливістю розвитку економіки в останні роки є зниження темпів спаду виробництва. Вперше в 1999 р. з'яви­лись ознаки стабілізації економічного розвитку, які у наступні ро­ки зміцнилися. Свідченням цього є зростання промислового ви-

638

робництва, зокрема товарів народного споживання, особливо не­продовольчих товарів. Зростання обсягів випуску промислової продукції відмічено в усіх регіонах, областях. Стабілізаційні тен­денції мали місце і в інших сферах економічної діяльності: збі­льшення капіталовкладень, зростання обсягів житлового будів­ництва, скорочення дефіциту державного бюджету тощо.

У 2000 р. тривала тенденція до скорочення частки галузей, які є базовими в економіці України. Високою залишалась частка найбільш енергомістких та екологічно шкідливих галузей проми­словості — паливно-енергетичного, металургійного та хімічного комплексів. Ці базові галузі економіки визначають виробничу спеціалізацію великих індустріальних регіонів України — Дон­басу і Придніпров'я та відіграють важливу роль у міжнародному поділі праці. Сприятливі природні та соціально-економічні пере­думови, які склалися у цих регіонах, та можливості технологіч­ного оновлення виробництва в них і в майбутньому відігравати­муть вирішальну роль у формуванні матеріальних і соціальних продуктивних сил цих регіонів.

Продукція промисловості таких базових галузей, як електро­енергетика, чорна металургія, паливна, хімічна і нафтохімічна промисловість, машинобудування і металообробка в 2000 р. ста­новила понад 70 % від усієї виробленої промислової продукції. Таким чином, регіони, в яких розміщені ці галузі, зберігають лі­дируючі позиції в економіці України. Це зумовлюється ще й тим, що ці галузі в останні роки мають найбільшу сприйнятливість для інновацій, впровадження прогресивних технологічних проце­сів, сучасного технологічного устаткування та засобів механізації.

Значна частина території України знаходилася в зоні дії де­пресивних процесів. Це стосується Карпатського, Подільського, Поліського та Причорноморського економічних районів. Саме частка цих районів у промисловому виробництві України знизи­лась. Наприклад, якщо у 1996 р. обсяги промислової продукції у Карпатському районі становили 6,2 % загальнонаціонального ви­робництва, то у 2000 р. — лише 5,6 %. У Подільському районі ці показники становили відповідно 5,2 та 4,7 %, а у Поліському ра­йоні за цей самий період — 6,0 % та 5,2 %. Разом з тим зросла частка Східного, Придніпровського та Центрального районів в загальнонаціональних обсягах промислової продукції.

Зміна територіальних пропорцій у випуску продукції сіль­ського господарства мала інший характер. Найбільш високі показ­ники приросту продукції сільського господарства характерні для Придніпровського (1,2 %) та Причорноморського (1,1 %) еконо-

639

мічних районів. Частка Придніпровського району в Україні зрос­ла з 11,7 % до 12,9 %, а Причорноморського — з 13,9 % до 15,0 %. Для інших економічних районів характерним було зменшення їх частки у загальнонаціональному виробництві сільськогосподар­ської продукції. Особливо знизилась частка Поліського району.

Найбільш загальним показником економічної діяльності є вало­ва додаткова вартість, яка включає оплату праці найманих пра­цівників, податки за виключенням субсидій, пов'язаних з вироб­ництвом, та валовий прибуток. У цілому по Україні вона стано­вить понад третину загального випуску продукції в ринкових цінах. Загальною тенденцією в останній період було зростання вироб­ництва валової додаткової вартості в абсолютних показниках як по загальному обсягу, так і в розрахунку на душу населення. До того ж найвищі показники виробництва доданої вартості були характерні, головним чином, для високоіндустріальних регіонів (Придніпров'я, Донбас) і найнижчі — для агроіндустріальних (За­карпаття, Буковина).

Розвиток продуктивних сил значною мірою залежить від інвес­тиційної діяльності. Витрати на розширення і оновлення вироб­ництва, впровадження нових технологій, матеріалів, знарядь пра­ці забезпечують не лише відтворення речових продуктивних сил, а й сприяють їх нарощуванню та розвитку.

Основним напрямом інвестицій є інвестиції в основний капі­тал (капітальні вкладення). Вони являють собою витрати на нове будівництво, реконструкцію, розширення та технічне переозбро­єння діючих промислових, сільськогосподарських, транспортних, торгових та інших підприємств, витрати на будівництво об'єктів житлово-цивільного призначення.

Розподіл капіталовкладень між регіонами характеризує їх те­риторіальну структуру. У зв'язку із децентралізацією економіч­них відносин, розширенням прав регіонів, збільшенням їх еконо­мічних можливостей зростає і роль регіональної інвестиційної політики. Нові ринкові умови господарювання визначають і нові можливості інвестиційної діяльності на всіх регіональних рівнях. Насамперед, це стосується інвестиційних можливостей — комер­ційних банків, виробничих підприємств, приватних місцевих ін­весторів тощо.

У зростанні матеріальних продуктивних сил важлива роль на­лежить відтворювальній структурі інвестицій в основний капітал. В Україні зберігається тенденція зменшення інвестицій у будів­ництво нових підприємств (включаючи розширення діючих). Якщо в 1996 р. вони становили близько 35% усіх інвестицій в

640

основний капітал, то в 2000 р. — трохи більше 31 %. Найбіль­шою у структурі інвестицій була частка інвестицій, яка спрямо­вувалась на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств. Частина інвестицій (6—10 %) спрямовувалась на окремі, найбільш перспективні об'єкти діючих підприємств.

Територіальні зрушення у відтворенні матеріальних продук­тивних сил характеризуються зміною їх структури. Показниками територіального зосередження були коефіцієнти інвестицій в ос­новний капітал у співвідношенні до підсумку по Україні в порів­нянних цінах. У 1996 р. у Донецькому і Придніпровському райо­нах було сконцентровано 36,3 % усіх інвестицій України в основ­ний капітал. У Центральному (15,6 %) і Східному (14,0 %) райо­нах зосереджувалось майже 30 % інвестицій. Таким чином, у чо­тирьох економічних районах (з восьми по Україні) було зосере­джено дві третини всіх інвестицій.

У сучасний період територіальні зрушення характеризуються значним збільшенням інвестицій у Центральному і деяким зрос­танням їх у Причорноморському районах. У решті районів зафік­совано спад інвестицій в основний капітал. Індекси динаміки ін­вестицій по окремих районах за досліджуваний період свідчать, що в Центральному районі вони становили 135,1 %. При цьому ця частка приросту припадає на Київський регіон, головним чи­ном на Київ. У Причорноморському районі індекси динаміки становили 110 %, і припадає цей приріст на АР Крим (143,9 %) та Одеський (121,6 %) регіон.

Найбільший спад інвестицій зафіксовано у Подільському (майже на 20 %) і Поліському (майже на 22 %) економічних ра­йонах. Разом з тим в умовах загального по економічному району зниження інвестицій в окремих регіонах (областях) мало місце певне зростання індексів динаміки. Так, в умовах загального зниження інвестицій по Карпатському економічному району на 7,1 % у Закарпатському регіоні (області) мав місце приріст на 28,0 %. При спаді інвестицій у Поліському районі в цілому мало місце зростання коефіцієнтів по Волинському (на 22,5 %) і Рів­ненському (на 4,2 %) регіонах. При спаді інвестицій в цілому по Східному економічному району на 3,1 % у Полтавському регіоні їх приріст становив понад 15 %.

Спрямування інвестицій в основний капітал дало змогу ввести в дію додаткові основні фонди. Найбільше (66,6 %) введених основ­них фондів припадало на чотири економічні райони — Донецький, Придніпровський, Східний і Центральний. У 2000 р. їх частка в Україні зросла до 69 %. При цьому приріст коефіцієнтів територіаль-

641

ного зосередження основних фондів був обумовлений за рахунок їх приросту у Донецькому (на 2,2 %) та Центральному (на 4,9 %) еконо­мічних районах. У Придніпровському і Східному районах зафіксо­вано зниження показників введення в дію основних фондів. Додатне значення мав і коефіцієнт територіального зосередження введених основних фондів у Карпатському районі. Частка інших районів у за­гальнодержавному введенні основних фондів у 2000 р. знизилась. Найсуттєвіше зниження характерне для Придніпровського (4,5 %), Поліського (1,9 %) та Подільського (1,5 %) економічних районів.

Необхідно зазначити, що індекси динаміки введення основних фондів, тобто відношення обсягів основних фондів у 2000 р. до обсягів у 1996 p., характеризуються зростанням показників у всіх економічних районах і регіонах (областях). Однак приріст цей мав значні територіальні відмінності. Так, якщо в Центральному ра­йоні індекс динаміки становив 219,7%, то в Поліському — 127,3 %, а Придніпровському — 128,0 %. Територіальні відмін­ності у введенні основних фондів зумовили і територіальні зру­шення у відтворенні матеріальних продуктивних сил — подаль­ше їх значне зростання у Центральному і Донецькому районах, незначне зростання у Карпатському і Причорноморському і спад різної величини — у решті економічних районів України.

Населення разом з матеріальними і природними ресурсами є основою функціонування господарства. Роль населення у розвит­ку і територіальній організації господарства багатогранна, оскіль­ки людина є головною продуктивною силою. Вона власною пра­цею створює матеріальні і духовні блага, споживає їх, забезпе­чуючи відтворювальний процес суспільства і природи.

Серед чинників розвитку і розміщення продуктивних сил виріз­няється група соціальних, в складі яких важливе місце належить со­ціально-демографічним. Останні охоплюють чисельність населення і його динаміку, розміщення, структуру (вікову, освітню) тощо.

Динаміка територіальних зрушень у відтворенні населення ви­значається зміною його чисельності. В останні роки продовжува­лось зменшення загальної чисельності населення України. Зміна чисельності населення позначилась і на коефіцієнтах його тери­торіального зосередження. Населення по території України роз­міщено нерівномірно. Найбільше його зосереджено в Донецькому і Придніпровському районах (майже 30 % загальної його чисель­ності в Україні). Найнижчі коефіцієнти територіального зосере­дження населення припадають на Подільський і Поліський райони.

За останній період територіальне зосередження населення заз­нало певних змін. Так, у Центральному і Карпатському районах

642

воно зросло. За той же час у Придніпровському і Донецькому ра­йонах коефіцієнти зменшились. У решті районів територіальні зру­шення чисельності населення в бік зростання чи зменшення не бу­ли суттєвими.

Показник густоти населення, який показує ступінь заселеності те­риторії як по Україні в цілому, так і по всіх регіонах (областях), змен­шується. При цьому найбільш суттєвим зменшення густоти населен­ня (на 3—6 чоловік) було у Луганській, Донецькій і Дніпропетровсь­кій областях. Не змінилась густота населення лише в Івано-Франків­ській та Рівненській областях. На території інших економічних райо­нів та областей густота населення зменшилась на 1—2 чоловіки.

Демографічною базою соціальної продуктивної сили виступає насамперед, працездатне населення працездатного віку. Коефіці­єнти територіального зосередження цієї категорії населення свід­чать про те, що найбільша його частка від загальної чисельності жителів України зосереджена у Донецькому і Причорноморсько­му районах — понад 15 %, найменша — у Подільському (понад 8 %) та Поліському (понад 9 %) районах.

За останні роки відбулися певні зрушення в територіальній концентрації цієї категорії населення. Так, у Карпатському, Полі­ському і Центральному економічних районах коефіцієнти тери­торіального зосередження населення зросли. У Придніпровсько­му і Причорноморському районах вони залишились без зміни, а в решті районів зменшились.

Найбільшими є масштаби підготовки кваліфікованих робітни­ків у Донецькому і Придніпровському районах. Коефіцієнти те­риторіального зосередження становлять: у Донецькому районі — понад 17 % загальної чисельності підготовлених кваліфікованих робітників України, а в Придніпровському — майже 15 %. Най­менша частка підготовлених кваліфікованих робітників припадає на Подільський і Поліський район.

Відбулися певні зрушення у територіальних пропорціях відт­ворення кваліфікованих робітників. Так, територіальне зосере­дження цієї категорії населення зросло лише у трьох районах — Поліському (на 0,7 відсоткового пункту), Східному (на 0,5 відсот­кового пункту пункти) та Центральному (на 0,6 відсоткового пункту). Найбільш суттєве зменшення відбулося у Причорномор­ському економічному районі.

Показники випуску студентів навчальних закладів усіх рівнів акредитації також характеризують інтелектуальне відтворення продуктивних сил людей. Найбільша кількість студентів, які за­кінчили вузи, була у Центральному і Східному районах, де вони

643

становили відповідно понад 19 та 16 % загальної кількості випус­ку студентів України. Ці райони є головними у підготовці висо­кокваліфікованих спеціалістів на Україні. Найменші показники припадали на Подільський і Поліський райони. Тут щорічно ви­пускалось 7,0—7,5 % загальної чисельності студентів України.

Важливим показником інтелектуального відтворення соціаль­них продуктивних сил є обсяги навчання учнів у загальноосвітніх школах. Найбільша кількість учнів, які навчались у загальноосвіт­ніх школах, була у Причорноморському та Донецькому районах. Так, у Донецькому районі навчалося у 1999/2000 н. р. близько 14 % усіх учнів України, а в Причорноморському — майже 16 %. Найнижча частка учнів припадала на Подільський (близько 9 %) і Поліський (близько 11 %) райони.

Таким чином, на території України відбуваються певні зміни у територіальній організації матеріальних та соціальних продуктив­них сил, їх територіальних пропорціях. Це необхідно враховувати у перспективних планах економічного та соціального розвитку ре­гіонів у перспективі.

У цілому слід відзначити, що найбільш результативним було функціонування господарських комплексів у Донецькому і Прид­ніпровському економічних районах, в яких виробляється понад третину валової доданої вартості України (33,6 %), тут зосере­джено понад третина виробничих фондів. Вирізняються ці райо­ни і найбільшими інвестиціями в основний капітал, які становили понад третину загальнодержавних. Тут зосереджено близько тре­тини населення України.

Це свідчить про те, що в цих економічних районах склався фондо- і капіталомісткий комплекс індустріального виробництва, який дає понад половину промислової продукції країни. Ці два економічні райони беруть активну участь у зовнішньоекономіч­ній діяльності. Так, експорт товарів з цих районів становив понад половину загальнодержавного експорту, що забезпечує основні валютні надходження в Україну.

Виробництво валової додаткової вартості на одну особу в 2000 р. в них було у 2,3 більшим, ніж у регіонах з найменши­ми показниками (Закарпатська, Тернопільська і Чернівець­ка області).

На другому місці за результативністю економічної діяльності були Причорноморський, Східний та Центральний економічні ра­йони. У них вироблялась майже третина промислової, 40 % сільсь­когосподарської продукції та 43 % додаткової вартості. Ці райони дають майже 35 % експорту товарів України.

644

На Карпатський, Подільський і Поліський райони припадає 23 % виробництва валової додаткової вартості, 15,5 % промисло­вої і менше 40 % сільськогосподарської продукції країни. Незнач­на їх частина і в експорті товарів.

Наведені дані свідчать про відчутну диференціацію регіонів Украї­ни за рівнем розвитку та їх продуктивною господарською діяльністю.