- •Isbn 966-574-750-9
- •Тема 5; розд. 5, теми 1,2,3 ю і Пітюренко д-р геогр. Наук, проф. Розд. 1, теми 3, 4; розд. З,
- •Тема 2; розд. 6, теми 1,1 с і. Бандур д-р екон. Наук, проф. Розд. 2, тема 2
- •Тема 6 м. А. Хвесик д-р екон. Наук, проф. Розд. 2, тема 1
- •Тема 1 я б Олійник д-р екон. Наук, проф., розд. 1, тема 1; розд. З,
- •Тема 9 б. В. Калашніков д-р екон. Наук розд. 6, тема 2
- •1. Предмет курсу «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка»
- •2. Методологічні основи курсу «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка»
- •3. Завдання курсу «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка»
- •4. Структура курсу «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка»
- •1. Сучасні теорії і концепції розміщення продуктивних сил і регіональної економіки
- •1.1. Сутність і складові елементи продуктивних сил
- •1.2. Вітчизняні теорії розміщення продуктивних сил і регіональної економіки
- •1.3. Зарубіжні теорії розміщення продуктивних сил і регіональної економіки
- •1.4. Розвиток і розміщення продуктивних сил в умовах глобалізації та регіоналізації світового економічного простору
- •2. Закономірності, принципи і чинники розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів
- •2.1. Зміст основних понять «закон», «закономірність», «принцип», «чинник», їх об'єктивний характер
- •2.2. Закономірності розміщення продуктивних сил і формування економіки регіонів
- •2.3. Принципи розміщення продуктивних сил і формування економіки регіонів
- •2.4. Чинники розміщення продуктивних сил і формування економіки регіонів
- •3. Економічне районування та територіальна структура народного господарства
- •3.1. Сутність економічного району
- •3.2. Основні районоутворювальні чинники
- •3.3. Принципи і критерії виділення великих економічних районів
- •3.4. Ієрархія економічних районів, їх основні типи
- •3.5. Мережа економічних районів України
- •3.6. Практичне значення економічного районування
- •4. Наукові методи аналізу розміщення і територіальної організації народного господарства
- •4.1. Сутність наукових методів
- •4.2. Традиційні і нові методи вивчення розміщення продуктивних сил
- •1. Природно-ресурсний потенціал і його економічна оцінка
- •1.1. Природно-ресурсний потенціал і його структура
- •1.3. Характеристика природно-ресурсного потенціалу економічних районів
- •Основні показники лісового фонду регіонів україни
- •Водні ресурси річок україни (басейновий розріз)
- •1.4. Ресурсозбереження як головний напрям використання природно-ресурсного потенціалу
- •2. Населення, трудові ресурси та розселення
- •2.1. Роль населення у розвитку та територіальній організації народного господарства
- •2.2. Чисельність і територіальне розміщення населення
- •2.3. Відтворення населення
- •2.4. Міграція населення та її види
- •2.5. Рівень життя населення та його регіональні відмінності
- •2.6. Етнічний1 склад населення та його територіальні особливості
- •2.7. Міське і сільське населення
- •2.8. Трудові ресурси та їх структура
- •2.9. Трудоресурсна ситуація та її регіональні особливості
- •2.10. Ринок праці та забезпечення ефективної зайнятості
- •3. Виробничий та науково-технічний потенціал
- •3.1. Економічна сутність виробничого та науково-технічного потенціалу
- •3.2. Характеристика виробничого
- •3.3. Науково-технічний потенціал України та оцінка його стану
- •3.4. Оцінка інноваційного потенціалу України та її регіонів
- •1. Народногосподарський комплекс України, особливості структури і трансформація в ринкових умовах
- •1.1. Економіка України як єдиний народногосподарський комплекс
- •1.2. Сутність поняття «структура економіки»
- •1.3. Галузева структура економіки та її регіональні особливості
- •Структура економіки україни за чисельністю населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності у 1990,1995, 2000 pp.
- •1.4. Реструктуризація економіки в ринкових умовах
- •1.5. Формування міжгалузевих комплексів, їх сутність, структура та значення
- •1.6. Посилення процесів інтеграції та підвищення ролі регіонів
- •1.7. Динаміка та ефективність структурної трансформації економіки
- •2. Паливно-енергетичний комплекс: сучасний стан і перспективи розвитку
- •2.1. Роль паливно-енергетичного комплексу в народному господарстві та його структура
- •Видобуток (виробництво) первинних паливно-енергетичних ресурсів в україні у 1990—2000 pp.
- •2.2. Паливно-енергетичний баланс та перспективи його формування
- •2.3. Вугільна промисловість
- •Запаси вугілля та їх розташування по території україни (станом на 01.01.2001 р.)
- •Баланс формування та розподілу ресурсів кам'яного та бурого вугілля в україні
- •2.4. Нафтова та нафтопереробна промисловість
- •Баланс формування та розподілу ресурсів нафти (включаючи газовий конденсат) в україні у!990,1995,2000 pp., тис. Т
- •2.5. Газова промисловість
- •2.6. Електроенергетика
- •Встановлена потужнгсть у розрш енергосистем оес україни (станом 01.01.2001 р.)
- •Виробництво електроенергії у україні у 1990,1995, 2000 та 2001 pp., млрд кВт
- •Характеристика споживання електроенергії галузями народного господарства україни у 1990,1995, 2000 pp.
- •Потужність, виробництво та використання встановленої потужності електростанцій україни в 1990,1996—2000 pp.
- •3. Металургійний комплекс: сучасний стан і перспективи розвитку
- •3.1. Місце металургійного комплексу в економіці
- •3.2. Чорна металургія
- •Виробництво основних видів продукції чорної металургії україни
- •3.3. Кольорова металургія
- •Зміни галузевої структури кольорової металургії україни за обсягом продукції у 1990—2000 pp. (у діючих цінах відповідних років), %
- •3.4. Основні проблеми та перспективи розвитку галузей металургійного комплексу
- •4. Машинобудівний комплекс: сучасний стан і перспективи розвитку
- •4.1. Роль машинобудівного комплексу в народному господарстві
- •4.2. Структура і сучасний стан розвитку машинобудівного комплексу
- •Питома вага україни в загальному виробництві найбільш важливих видів продукції машинобудування срср
- •Динаміка виробництва окремих видів найбільш важливої продукції машинобудування в україні у 1985—2000 pp.
- •4.3. Особливості розміщення найважливіших галузей машинобудування
- •4.4. Оборонно-промисловий комплекс
- •4.5. Основні райони і центри машинобудування
- •4.6. Проблеми і перспективи розвитку машинобудівного комплексу
- •5. Хімічний комплекс: сучасні стан і перспективи розвитку
- •5.1. Роль хімічного комплексу в народному господарстві
- •5.2. Структура хімічного комплексу
- •Зміни галузевої структури хімічного комплексу україни за обсягом продукції у 1990—2000 pp., % (у діючих цінах відповідних років)
- •5.3. Особливості розміщення підприємств хімічного комплексу
- •Зміни територіальної структури виробництва продукції хімічного комплексу україни у 1990—2000 pp., %
- •5.4.Сучасний стан розвитку і розміщення галузей хімічного комплексу
- •5.5. Проблеми та перспективи розвитку і розміщення галузей хімічного комплексу
- •6. Лісопромисловий комплекс: сучасний стан і перспективи розвитку
- •6.1. Роль лісопромислового комплексу в народному господарстві
- •6.2. Структура лісопромислового комплексу
- •6.3. Особливості розміщення підприємств лісопромислового комплексу
- •6.4. Проблеми та перспективи розвитку
- •7. Агропромисловий комплекс: сучасний стан і перспективи розвитку
- •7.1. Роль агропромислового комплексу в народному господарстві. Форми територіальної організації апк
- •7.2. Сільське господарство, його структура та особливості розміщення
- •Розміщення сільськогосподарського виробництва україни за призначенням і використанням земельних ресурсів на 01.01.2001 р., млн га
- •Міжгалузеві зв'язки між сільськогосподарськими підприємствами та іншими сферами апк в 2000 р. (млн гри)
- •7.3. Спеціалізовані агропромислові комплекси
- •7.4. Господарський механізм апк у регіональній економіці
- •7.5. Проблеми і перспективи розвитку апк
- •8. Транспортний комплекс та зв'язок: сучасний стан і перспективи розвитку
- •8.1. Роль транспорту в народному господарстві та його структура
- •8.2. Характеристика транспортно-дорожнього комплексу та тенденції його розвитку
- •Характеристика залізничних шляхів сполучення україни у 1990,1995—2000 pp.
- •Основні показники роботи транспорту україни у 1990,1995—2000 pp.
- •8.3. Особливості розміщення
- •8.4. Зв'язок, його галузева структура та особливості розміщення
- •Іїй2ж£лжїаііініх телефонних апаратах і забезпеченість ними населення україни по регіонах у 1992,1995,1997-2000 рр
- •8.5. Проблеми та перспективи розвитку і розміщення транспорту
- •9. Будівельний комплекс: сучасний стан і перспективи розвитку
- •9.1. Роль будівельного комплексу в народному господарстві
- •9.2. Промисловість будівельних матеріалів, її структура та особливості розміщення
- •Структура стінових матеріалів в україні у 1990—2000 pp.
- •9.3. Проблеми та перспективи розвитку
- •9.4. Капітальне будівництво
- •Будівельні та монтажні роботи по регіонах україни у 1990—2000 pp.
- •9.5. Проблеми та перспективи розвитку капітального будівництва
- •10. Соціальний комплекс: сучасний стан і перспективи розвитку
- •10.1. Роль соціального комплексу в суспільному виробництві
- •10.2. Структура та особливості галузей соціальної сфери
- •Основні показники розвитку системи здоров'я україни у 1990—2000 pp.
- •10.3. Виробництво товарів народного споживання: сучасний стан та особливості розміщення
- •Галузева структура легкої промисловості україни за основними показниками виробництва у 1990,1995,1999,2000 pp., %
- •10.4. Проблеми і перспективи розвитку соціального комплексу
- •1. Сутність регіональної економіки,
- •1.1. Методологічні основи регіональної економіки
- •1.3. Економіка регіону — ланка єдиного господарського комплексу
- •1.4. Диференціація регіонів за рівнем розвитку продуктивних сил
- •1.5. Соціально-економічні та екологічні проблеми регіонів і шляхи їх вирішення
- •2. Економіка Донецького економічного району: особливості розвитку і розміщення продуктивних сил
- •2.1. Місце і роль Донецького економічного району в економіці країни
- •2.2. Характеристика природно-ресурсного, виробничого і трудового потенціалу
- •2.3. Галузева і територіальна структура господарства
- •Виробництво основних видів сільськогосподарської продукції у донецькому економічному районі у 2000 р. (у господарствах усіх категорій), тис. Т
- •2.4. Проблеми та перспективи розвитку і розміщення продуктивних сил району
- •3. Економіка Придніпровського економічного району: особливості розвитку і розміщення продуктивних сил
- •3.1. Місце і роль Придніпровського економічного району в економіці країни
- •3.2. Характеристика природно-ресурсного, виробничого і трудового потенціалу
- •3.3. Галузева і територіальна структура господарства
- •Територіально-галузева структура валової додаткової вартості економіки придніпровського економічного району у 2000 р.
- •3.4. Проблеми та перспективи розвитку і розміщення продуктивних сил району
- •4. Економіка Східного економічного району: особливості розвитку і розміщення продуктивних сил
- •4.1. Місце і роль Східного економічного району в економіці країни
- •4.2. Характеристика природно-ресурсного, виробничого і трудового потенціалу
- •4.3. Галузева і територіальна структура господарства
- •Територіально-галузева структура промисловості східного економічного району у 2000 р. (частка району і області у загальному обсязі України, %)
- •ВІїїг££ницту° основних видів сільськогосподарської продукції у східному економічному районі?2000 р (у господарствах усіх категорій), тис. Т
- •4.4. Проблеми та перспективи розвитку і розміщення продуктивних сил Східного економічного району
- •5. Економіка Центрального економічного району: особливості розвитку і розміщення продуктивних сил
- •5.1. Місце і роль Центрального економічного району в економіці країни
- •Основні показники соціально-економічного розвитку центрального економічного району у 2000 р.
- •5.2. Характеристика природно-ресурсного, виробничого і трудового потенціалу
- •Територіально-галузева структура валової додаткової вартості економіки центрального економічного району у 2000 р.
- •Основні показники розвитку соціальної сфери центрального економічного району у 2000 р.
- •5.4. Проблеми та перспективи розвитку і розміщення продуктивних сил району
- •6. Економіка Поліського економічного району: особливості розвитку і розміщення продуктивних сил
- •6.1. Місце і роль Поліського економічного району в економіці країни
- •Основні показники соціально-економічного розвитку поліського економічного району та його областей у 2000 р.
- •6.2. Характеристика природно-ресурсного, виробничого і трудового потенціалу
- •6.3. Галузева і територіальна структура господарства
- •Територіально-галузева структура валової додаткової вартості економіки поліського економічного району у 1999 р.
- •Територіально-галузева структура промисловості поліського економічного району у 2000 р.
- •Виробництво основних видів сільськогосподарської продукції у поліському економічному районі у 2000 р. (у господарствах усіх категорій), тис. Т
- •6.4. Проблеми та перспективи розвитку і розміщення продуктивних сил району
- •7. Економіка Подільського економічного району:
- •7.1. Місце і роль Подільського економічного району в економіці країни
- •7.2. Характеристика природно-ресурсного, виробничого і трудового потенціалу
- •7.3. Галузева і територіальна структура господарства
- •Територіально-галузева структура валової додаткової вартості економіки подільського економічного району у 2000 р.
- •Виробництво основних видів сільськогосподарської продукції у подільському економічному районі у 2000 р. (у господарствах усіх категорій), тис. Т
- •7.4. Проблеми та перспективи
- •8. Економіка Карпатського економічного району: особливості розвитку і розміщення продуктивних сил
- •8.1. Місце і роль Карпатського економічного району в економіці країни
- •Основні показники соціально-економічного розвитку карпатського економічного району та його областей за 2000 р.
- •8.2. Характеристика природно-ресурсного, виробничого і трудового потенціалу
- •8.3. Галузева і територіальна структура господарства
- •Територіально-галузева структура валової додаткової вартості економіки карпатського економічного району у 1999 p., %
- •Територіально-галузева структура промисловості карпатського економічного району у 2000 р.
- •8.4. Проблеми та перспективи розвитку і розміщення продуктивних сил району
- •9. Економіка Причорноморського економічного району: особливості розвитку і розміщення продуктивних сил
- •9.1. Місце і роль Причорноморського економічного району в економіці країни
- •Основні показники соціально-економічного розвитку причорноморського економічного району у 2000 р.
- •9.2. Характеристика природно-ресурсного, виробничого і трудового потенціалу
- •9.3. Галузева і територіальна структура господарства
- •Територіально-галузева структура валової додаткової вартості економіки причорноморського економічного району у 2000 р.
- •Територіально-галузева структура промисловості причорноморського економічного району у 2000 р.
- •Виробництво основних видів сільськогосподарської продукції у причорноморському економічному районі у 2000 р. (у господарствах усіх категорій), тис. Т
- •9.4. Проблеми та перспективи розвитку і розміщення продуктивних сил району
- •1. Сутність, мета і завдання регіональної політики
- •1.1. Сутність державної регіональної економічної політики
- •1.2. Об'єкти і суб'єкти державної регіональної політики
- •1.3. Цілі державної регіональної економічної політики
- •1.4. Завдання державної регіональної економічної політики
- •1.5. Наукове обґрунтування регіонального розміщення продуктивних сил
- •2. Механізм реалізації регіональної економічної політики
- •2.1. Сутність механізму реалізації державної регіональної економічної політики
- •2.2. Організаційно-правова база
- •2.3. Бюджетно-фінансові важелі реалізації регіональної економічної політики та ключові елементи механізму реалізації регіональної економічної політики
- •2.4. Спеціальні (вільні) економічні зони
- •2.5. Міжрегіональне і прикордонне співробітництво як інструменти реалізації регіональної економічної політики
- •2.6. Регіональні засади управління державним та комунальним секторами економіки
- •3. Державне регулювання
- •3.1. Посилення ролі держави
- •3.2. Підвищення ролі територій
- •3.3. Гармонійне поєднання державного управління і місцевого самоврядування
- •3.4. Сучасна концепція розміщення продуктивних сил і розвитку економіки регіонів
- •3.5. Форми стимулювання розвитку регіональної економіки
- •3.6. Схеми-прогнози та державні програми розвитку і розміщення продуктивних сил економічних районів на тривалу перспективу
- •1. Сутність і форми зовнішньоекономічних зв'язків
- •1.1. Сутність і значення
- •1.2. Основні форми економічного співробітництва країн світу
- •1.3. Обсяги і напрями іноземного інвестування економіки України
- •1.4. Економічні зв'язки України з країнами снд та світу
- •1.5. Проблеми та перспективи розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України
- •2. Експортний потенціал України та Ті регіонів
- •2.1. Сутність і значення експортного потенціалу
- •2.2. Структура і регіональні особливості
- •2.3. Конкурентні переваги України та основні напрями їх використання
- •2.4. Проблеми і перспективи формування експортного потенціалу
10.2. Структура та особливості галузей соціальної сфери
Соціальна сфера складається з двох комплексів: соціально-культурного та матеріально-побутового. До першого комплексу входять: охорона здоров'я, фізична культура і спорт, соціальне забезпечення, освіта, культура, мистецтво, наука та наукове обслуговування. До другого — роздрібна торгівля, громадське харчування, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення. У 2000 р. на другу сферу припадало майже 25 % працюючого населення, четверта частина зайнятих у всіх сферах економічної діяльності (табл. 3.85).
568
Таблиця 3.85
СТРУКТУРА ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ЗА ГАЛУЗЯМИ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ у 1990—2000 pp., %
Показники |
1990 |
1995 |
1996 |
1997 |
1998 |
1999 |
2000 |
2000 до 1990, (+).(-) |
Усього зайнято в народному господарстві |
100 |
100 |
100 |
100 |
100 |
100 |
100 |
— |
у тому числі в: торгівлі, громадському харчуванні, матеріаль-нотехнічному постачанні, збуті, заготівлі |
7,5 |
6,8 |
6,5 |
6,6 |
6,3 |
6,9 |
6,1 |
-1,4 |
житлово-комунальному господарстві та невиробничих видах побутового обслуговування населення |
3,9 |
3,4 |
3,5 |
3,5 |
3,6 |
3,7 |
3,3 |
-0,6 |
охороні здоров'я, фізкультурі та соціальному забезпеченні |
5,9 |
6,3 |
6,0 |
6,2 |
6,3 |
6,4 |
6,6 |
-0,7 |
освіті, культурі, мистецтві, науці та науковому обслуговуванні |
11,8 |
11,0 |
10,8 |
10,2 |
10,3 |
10,1 |
10,3 |
-1,5 |
З даних табл. 3.85 видно, що у структурі зайнятих відбулосся зростання лише частки працівників охорони здоров'я, фізичної культури та соціального забезпечення. Найбільшого зниження зайнятості зазнав сегмент соціальної сфери, що визначає гуманітарно-інтелектуальний розвиток (освіта, культура, мистецтво, наука та наукове обслуговування).
Світ вступив у постіндустріальне суспільство, в якому вирішальними будуть інтелект, інформація, нові технології. А тому важливо, щоб працівники соціальної сфери були достатньо забезпечені основними фондами (в соціальній сфері вони належать до невиробничих основних фондів); їхня частка (крім фондів житлового господарства) має тенденцію до зниження (табл. 3.86).
569
Таблиця 3.86
ДИНАМІКА ГАЛУЗЕВОЇ СТРУКТУРИ ОСНОВНИХ НЕВИРОБНИЧИХ ФОНДИ) СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ у 1992—1999 pp., %
Показники |
1992 |
1993 |
1994 |
1995 |
1996 |
1997 |
1998 |
1999 |
1999 до 1992, (+).(-) |
Невиробничі основні фонди |
100 |
1100 |
100 |
100 |
100 |
100 |
100 |
100 |
— |
у тому числі житлового господарства |
18,8 |
11,5 |
24,4 |
51,0 |
44,2 |
44,7 |
46,8 |
48,7 |
+ 29,9 |
охорони здоров'я, фізичної культури та соціального забезпечення |
15,7 |
115,6 |
19,4 |
10,5 |
77,2 |
6,7 |
7,9 |
7,6 |
-8,1 |
освіти |
21,3 |
28,1 |
15,9 |
13,5 |
27,1 |
25,4 |
15,3 |
15,6 |
-5,7 |
культури та мистецтва |
6,4 |
5,8 |
4,4 |
2,8 |
3,7 |
2,5 |
2,6 |
2,6 |
-3,8 |
науки та наукового обслуговування |
6,6 |
4,9 |
3,1 |
2,3 |
2,2 |
2,0 |
5,5 |
2,5 |
-4,1 |
У структурі основних фондів соціальної сфери України відбуваються деструктивні зміни (рис. 3.18). Непропорційно високими темпами зростає питома вага житлового господарства; з 1992 по 1999 р. вона зросла з 3,3 % до 18,0 %. Відомо, що технічний прогрес у будь-якій країні певною мірою забезпечується гуманітарно-інтелектуальною сферою. Частка ж її основних фондів за минуле десятиріччя знизилась. Зокрема, освіти — на 5,7 відсоткових пункту, науки та наукового обслуговування — на 4,1, охорони здоров'я, фізичної культури та соціального забезпечення — на 8,1 відсоткового пункту. Це негативно впливає і на економіку держави в цілому. Навіть у науці та науковому обслуговуванні частка обладнання, строк експлуатації якого перевищує 10 років, досягає майже 80 %; зі строком експлуатації менше 5 років — близько 6 %, тоді як кількість машин і устаткування, що експлуатується більше 20 років, перевищує 26 %.
570
Рис. 3.18. Соціально-культурна сфера
За останні роки дещо зросла частка основних фондів освіти у структурі невиробничих основних фондів. Однак це відбулося в основному за рахунок розвитку позабюджетних форм освіти, в першу чергу вищої.
Таблиця 3.87
ДИНАМІКА ПЛАТНИХ ПОСЛУГ НА 1 ОСОБУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ЗА ВИДАМИ ПОСЛУГ у 1999—2000 pp., у фактичних цінах, грн
Показники |
1995 |
1996 |
1997 |
1998 |
1999 |
2000 |
1995— 2000, |
Всі види послуг |
71,9 |
149,4 |
183,0 |
195,7 |
233,4 |
318,5 |
+ 246,0 |
у тому числі побутові |
6,9 |
11,5 |
14,2 |
14,3 |
16,8 |
21,1 |
+ 14,2 |
пасажирського транспорту |
16,6 |
30,3 |
34,5 |
38,4 |
44,2 |
55,4 |
+ 38,8 |
зв'язку |
5,2 |
11,2 |
15,7 |
21,1 |
27,3 |
38,3 |
+ 33,1 |
житлово-комунальні |
29,4 |
71,7 |
87,5 |
86,3 |
100,4 |
144,1 |
-114,7 |
виховання та освіти |
0,8 |
4,3 |
7,6 |
12,0 |
18,0 |
25,9 |
+ 25,1 |
культури, відпочинку та розваг |
0,8 |
1,4 |
1,7 |
1,7 |
2,0 |
2,6 |
+ 1,8 |
туристсько-екскурсійні |
1,3 |
1,7 |
1,3 |
1,2 |
1,2 |
1,7 |
+ 0,4 |
фізичної культури і спорту |
0,1 |
0,1 |
0,2 |
0,2 |
0,3 |
0,4 |
+ 0,3 |
санаторно-курортні |
7,2 |
11,0 |
11,9 |
11,9 |
12,1 |
14,7 |
+ 7,5 |
Таблиця 3.88
ДИНАМІКА ЗАБЕЗПЕЧЕНОСТІ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ЖИТЛОМ у 1996—2000 pp. (у середньому на 1 жителя; кв. м2 загальної площі)
|
1996 |
2000 |
1996—2000, (+,-) |
||||||
усього |
місто |
село |
усього |
місто |
село |
усього |
місто |
село |
|
Україна |
19,7 |
18,4 |
22,3 |
20,7 |
19,3 |
23,5 |
+ 1,0 |
+ 0,9 |
0,2 |
АР Крим |
17,1 |
18,6 |
14,8 |
18,0 |
19,6 |
15,5 |
+ 0,9 |
1,0 |
0,5 |
Вінницька |
23,0 |
16,9 |
28,3 |
24,1 |
17,9 |
29,8 |
+ 1,1 |
1,0 |
1,5 |
Волинська |
18,5 |
15,7 |
21,4 |
19,2 |
16,3 |
22,3 |
+ 1,7 |
1,6 |
0,9 |
Дніпропетровська |
20,2 |
19,6 |
23,2 |
21,2 |
20,6 |
24,2 |
+ 1,0 |
1,0 |
1,0 |
Закінчення табл. 3.88
|
1996 |
2000 |
1996—2000, (+,-) |
||||||
усього |
МІСТО |
село |
усього |
МІСТО |
село |
усього |
МІСТО |
село |
|
Донецька |
19,2 |
15,1 |
20,0 |
20,2 |
20,1 |
21,3 |
+ 1,0 |
1,0 |
1,3 |
Житомирська |
21,1 |
18,1 |
24,8 |
22,5 |
19,6 |
26,3 |
+ 1,4 |
1,5 |
1,5 |
Закарпатська |
18,9 |
17,3 |
20,0 |
19,8 |
17,5 |
21,2 |
+ 0,9 |
0,2 |
1,2 |
Запорізька |
18,7 |
17,5 |
22,7 |
19,9 |
18,7 |
23,8 |
+ 1,2 |
0,3 |
1,1 |
Івано-Франківська |
18,9 |
16,7 |
20,6 |
20,0 |
17,8 |
21,6 |
+ 0,1 |
1,1 |
1,0 |
Київська |
23,8 |
21,2 |
27,3 |
25,9 |
22,8 |
30,5 |
+ 2,1 |
1,6 |
3,2 |
Кіровоградська |
20,5 |
18,6 |
23,4 |
21,9 |
19,9 |
24,9 |
+ 1,4 |
1,3 |
1,3 |
Луганська |
20,0 |
20,0 |
20,5 |
21,1 |
20,9 |
22,1 |
+ 1,1 |
0,9 |
1,6 |
Львівська |
18,0 |
16,6 |
20,1 |
18,6 |
17,1 |
21,1 |
+ 0,6 |
0,5 |
1,0 |
Миколаївська |
18,1 |
16,6 |
20,9 |
20,2 |
19,6 |
21,4 |
+ 2,1 |
3,0 |
0,5 |
Одеська |
18,8 |
17,2 |
21,8 |
19,5 |
17,8 |
22,8 |
+ 1,7 |
0,6 |
1,0 |
Полтавська |
20,8 |
18,9 |
23,3 |
21,9 |
20,0 |
24,7 |
+ 1Д |
0,1 |
2,4 |
Рівненська |
18,7 |
16,5 |
20,7 |
19,5 |
17,5 |
21,3 |
+ 1,8 |
1,0 |
0,6 |
Сумська |
19,5 |
17,6 |
22,9 |
20,5 |
18,6 |
24,0 |
+ 1,0 |
1,0 |
1,1 |
Тернопільська |
19,7 |
17,5 |
21,3 |
20,5 |
18,0 |
22,5 |
+ 1,8 |
0,5 |
0,2 |
Харківська |
19,4 |
19,0 |
20,6 |
20,5 |
20,1 |
22,1 |
+ 1Д |
1,0 |
1,5 |
Херсонська |
18,7 |
18,0 |
19,7 |
20,2 |
19,8 |
20,8 |
+ 1,5 |
1,8 |
1,1 |
Хмельницька |
20,9 |
16,8 |
25,2 |
22,0 |
17,7 |
26,8 |
+ 1,1 |
0,9 |
1,6 |
Черкаська |
22,0 |
19,0 |
25,6 |
23,5 |
20,1 |
27,6 |
+ 1,5 |
1,1 |
2,0 |
Чернівецька |
19,3 |
17,2 |
20,9 |
20,2 |
17,7 |
22,0 |
+ 0,9 |
0,5 |
0,1 |
Чернігівська |
20,6 |
17,5 |
24,8 |
22,2 |
18,7 |
27,2 |
+ 1,6 |
1,2 |
2,4 |
м. Київ |
18,6 |
18,6 |
— |
18,7 |
18,7 |
— |
— |
од |
— |
м. Севастополь |
19,1 |
19,1 |
19,8 |
17,9 |
18,1 |
13,9 |
-1,2 |
1,0 |
-5,9 |
тах = |
23,8 |
20,0 |
27,3 |
25,9 |
22,8 |
29,8 |
— |
— |
— |
тіп = |
17,1 |
15,7 |
14,8 |
18,0 |
16,3 |
15,5 |
— |
— |
— |
max - тіп = |
6,7 |
4,3 |
12,5 |
7,9 |
6,5 |
14,3 |
— |
— |
— |
572
573
Подолання диспропорції у відтворенні основних фондів у цілому, забезпечення їх пріоритетного розвитку у гуманітарно-інтелектуальній сфері сприятиме формуванню конкурентоспроможності економіки України.
Цьому має сприяти і відповідне фінансове забезпечення.
За останні роки частка видатків на соціально-культурні заходи у Зведеному бюджеті України зменшується (табл. 3.89).
Таблиця 3.89
СТРУКТУРА ЗВЕДЕНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ, %
Показники |
1998 |
1999 |
2000 |
1998— 2000, (+)■ В |
Видатки |
100 |
100 |
100 |
— |
у тому числі на: соціально-культурні заходи з них: освіта охорона здоров'я культура і мистецтво засоби масової інформації фізична культура і спорт житлово-комунальне господарство |
41,9 14,6 11,6 1,2 0,5 0,5 4,5 |
38,6 13,6 10,9 1,2 0,5 0,6 3,3 |
39,6 14,7 10,2 1,3 0,5 0,5 2,3 |
-2,3 + 0,1 -1,4 + 0,1 0,0 0,0 -2,2 |
Як видно з даних табл. 3.89, переважна більшість галузей соціальної сфери характеризується зменшенням витрат Зведеного бюджету на їх розвиток.
За 1999-—2000 pp. житловий фонд України збільшився на 1,4 млн квартир загальною площею 78 млн м , у тому числі за рахунок нового будівництва — на 103,7 тис. квартир загальною площею 8,9 млн. м2. За цей час частина житла вибула через зменшеність та аварійність, внаслідок стихійного лиха, у зв'язку з переобладнанням житлових приміщень, внаслідок знесення та у зв'язку з відведенням забудованих земель під нове будівництво. В результаті на початок 2001 р. житловий фонд України налічував 18,9 млн квартир загальною площею понад 1 млрд м2.
У розрахунку на кожного жителя України припадає 20,7 м2 загальної площі (у міських поселеннях — 19,3 м2, у сільській місцевості — 23,5 м2). Лише за другу половину 90-х pp. XX ст. середній розмір площі на одного жителя збільшився на 5 м2 рівною мірою завдяки збільшенню розміру житлового фонду та зменшенню чисельності населення.
574
Разом з тим у регіональному розрізі спостерігаються значні відмінності як по місту, так і по селу. У 2000 p., приміром, різниця між максимальним і мінімальним показниками забезпеченості населення житлом становила 7,9 м2 (Київська область і АР Крим), у тому числі у міських поселеннях — 6,3 м2 (Київська і Волинська області), у сільській місцевості — 15 м2 (Київська область — з максимальним показником і АР Крим — з мінімальним). Таким чином, найвищу забезпеченість населення житловою площею в Україні має Київська область, тоді як АР Крим — найнижчу (рис. 3.19).
Рис. 3.19. Диференціація рівня забезпеченості населення житлом по регіонах, м на 1 особу, 2000 р.
Рівень забезпеченості населення житлом залежить передусім від масштабів уведення в експлуатацію житлових будинків. Протягом останніх років (крім 1999 р.) обсяги введеного житла в Україні постійно скорочувались. У 2000 р. введення в експлуатацію житла зменшилось проти попереднього 1999 р. на 589 тис. м2 загальної площі, або на 9,6 %. Особливо різко зменшились масштаби житлового будівництва в АР Крим.
575
Якщо в цілому по Україні за 1996—2000 рр. масштаби введення в експлуатацію житлових будинків (загальної площі) зменшились на 18 %, то в Автономній Республіці Крим — на 52 %. У той же час у Закарпатській, Івано-Франківській, Тернопільській областях та у Києві ці показники суттєво зросли.
Позитивним у житловому будівництві є те, що намітилась тенденція до комплексної забудови житлових районів. Зростає питома вага житла, побудованого за індивідуальними проектами, що враховують потреби різних верств населення. Застосування нових будівельних матеріалів, перехід до будівництва житлових будинків з покращеним плануванням, а також за проектами нового покоління дали можливість не лише поліпшити експлуатаційні якості жилих будинків, а й змінити зовнішній вигляд багатьох міст і сіл. З'явилось більше житлових кварталів та суспільних центрів, які мають виразні архітектурні рішення.
З кожним роком поліпшується рівень обладнання житлового фонду (табл. 3.90).
Таблиця 3.90
Таблиця 3.91
БЛАГОУСТРІЙ СІЛЬСЬКОГО ЖИТЛОВОГО ФОНДУ УКРАЇНИ ЗАЛЕЖНО ВІД ЧИСЕЛЬНОСТІ ЖИТЕЛІВ у 2000 р.
|
Усі населені пункти |
у тому числі з кількістю жителів |
||||||
до 49 |
50— 99 |
100— 199 |
200— 299 |
300— 499 |
500— 999 |
1000 і більше |
||
Кількість квартир, що мають: центральне опалення |
78 290 |
54 |
95 |
1114 |
2173 |
5114 |
16 954 |
52 786 |
водопоста- |
104 362 |
105 |
415 |
1753 |
2756 |
7798 |
24 181 |
67 354 |
каналізацію |
89 070 |
60 |
213 |
931 |
1719 |
5980 |
19 466 |
60 701 |
природній газ |
68 738 |
48 |
275 |
1047 |
2222 |
5512 |
17 715 |
41 919 |
скраплений |
96 988 |
595 |
1554 |
5213 |
5721 |
12 834 |
26 656 |
44 452 |
телефон |
24 433 |
31 |
45 |
209 |
348 |
1202 |
4762 |
17 836 |
ванну |
76 215 |
37 |
124 |
613 |
1289 |
4626 |
15318 |
32 4208 |
ОБЛАДНАННЯ ЖИТЛОВОГО ФОНДУ УКРАЇНИ у 1995—2000 pp., %
Показники |
1995 |
1998 |
2000 |
|||
у міських поселеннях |
у сільській місцевості |
у міських поселеннях |
у сільській місцевості |
у міських поселеннях |
у сільській місцевості |
|
Питома вага житлової площі, обладнаної: |
|
|
|
|
|
|
водопроводом |
71,5 |
15,2 |
74,9 |
17,2 |
75,3 |
17,9 |
каналізацією |
69,7 |
9,5 |
73,5 |
11,6 |
73,7 |
12,9 |
центральним опаленням |
69,5 |
11,2 |
72,3 |
11,1 |
72,8 |
18,3 |
газом |
80,2 |
79,4 |
80,7 |
81,5 |
81,6 |
82,5 |
гарячим водопостачанням |
54,1 |
2,7 |
57,9 |
3,5 |
58,4 |
4,3 |
ваннами |
65,4 |
8,2 |
69,4 |
10,0 |
70,0 |
11,1 |
підлоговими електроплитами |
4,5 |
0,2 |
4,6 |
0,1 |
4,8 |
0,1 |
Одночасно покращується і благоустрій населених пунктів. Нині майже 500 міських населених пунктів мають водопровід, 426 — каналізацію, 387 — забезпечені природним газом (табл. 3.91).
576
Тому покращання житлових умов сільських жителів продовжує залишатись однією з найгостріших проблем.
Не менш гострою є проблема забезпеченості житлом молодих сімей, оскільки темпи надання їм квартир удвічі нижчі, ніж у середньому по Україні. Вирішенню цієї проблеми має сприяти реалізація Постанов Кабінету Міністрів України «Про додаткові заходи в реалізації молодіжної політики» та «Про вдосконалення організаційної та фінансової діяльності фонду сприяння молодіжному житловому будівництву при Державному комітеті у справах сім'ї та молоді», в яких передбачено виділення молодим сім'ям пільгового та довгострокового державного кредиту на будівництво (реконструкцію) житла.
Побутове обслуговування. Галузь об'єднує більше ніж 20 окремих самостійних підгалузей, які істотно відрізняються одна від одної, її діяльність спрямована на задоволення матеріальних потреб населення, на економію коштів громадян за рахунок продовження строку служби побутових речей та предметів домашнього вжитку. Діапазон функцій і підгалузей, які входять до побутового обслуговування, дуже широкий. Підприємства галузі надають населенню понад 900 видів послуг. Однак мережа підприємств побутового обслуговування зменшилась як у сільській місцевості, так і в містах. При цьому у сільській місцевості масштаби скорочення мережі
577
об'єктів побутового обслуговування населення були вдвічі вищі, ніж у містах. Разом з тим обсяг побутових послуг у розрахунку на душу населення постійно зростає. Якщо у 1995 р. їх було надано у розрахунку на душу населення на 6,9 грн, то в 2000 р. — на 21,1 грн, у тому числі у сільській місцевості — на 14,3 грн.
Одночасно відбулись значні структурні зміни в мережі підприємств побутового обслуговування. Мережа практично всіх видів підприємств побутового обслуговування зменшилась. Разом з тим кількість підприємств з ремонту та технічного обслуговування транспортних засобів, які належать громадянам, зросла. Це збільшення спричинене підвищенням забезпеченості населення транспортними засобами, що має місце і в сільській місцевості. Нині близько 80% усіх видів послуг становлять ремонтно-відновлювальні послуги, якими користується абсолютна більшість споживачів.
Найвищі показники побутових послуг на душу населення мають Волинська, Тернопільська області та міста Київ і Севастополь (табл. 3.92).
Як видно з табл. 3.92, розрив у рівні забезпеченості населення побутовими послугами зростає. Лідером в Україні за обсягом послуг на душу населення є Київ.
Торгівля і громадське харчування. Ця галузь більшою мірою, ніж інші, залучена до сфери ринкових відносин. Як відомо, елементи сучасних ринкових відносин в усіх високорозвинутих країнах були започатковані передусім у сфері торгівлі. Представники першої школи економічної науки — меркантилізму — розглядали торгівлю як джерело багатства суспільства і заможності його членів.
За умов ринкової економіки торгівля опосередковує зв'язок між виробництвом і споживанням, і цим самим сприяє кращому задоволенню потреб населення, орієнтує підприємства на виробництво оптимального обсягу товарів, спонукає до розширення асортименту та підвищення якості.
Особливо великою є роль торгівлі у розвитку продуктивних сил. Вигідне географічне положення України, наявність усіх видів сучасного транспорту — залізничного, автомобільного, повітряного, річкового, морського, трубопровідного — та розвинуті різноманітні шляхи сполучення з іншими країнами світу є важливим чинником розвитку торгівлі. Торгівля тісно пов'язана з іншим галузями економіки. Вона забезпечує безперервність обігу вироблених продуктів та їх відтворення на розширеній основі, зміцнює та сприяє підвищенню ефективності економічних зв'язків підприємств. За допомогою торгівлі здійснюється обмін між виробниками продукції та її споживачами.
Таблиця 3.92
ДИНАМІКА ОБСЯГУ ПОБУТОВИХ ПОСЛУГ НА ДУШУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ у 1995—2000 pp., (у фактичних цінах, грн)
|
1995 |
1998 |
1999 |
2000 |
2000 до 1995,% |
Україна |
7 |
14 |
17 |
21 |
300 |
АР Крим |
7 |
13 |
14 |
17 |
243 |
Вінницька |
6 |
14 |
15 |
19 |
317 |
Волинська |
7 |
18 |
22 |
28 |
400 |
Дніпропетровська |
7 |
13 |
16 |
19 |
271 |
Донецька |
6 |
12 |
13 |
17 |
283 |
Житомирська |
8 |
14 |
15 |
20 |
250 |
Закарпатська |
6 |
10 |
10 |
12 |
200 |
Запорізька |
8 |
16 |
17 |
20 |
250 |
Івано-Франківська |
7 |
10 |
11 |
13 |
186 |
Київська |
7 |
14 |
17 |
21 |
300 |
Кіровоградська |
7 |
16 |
18 |
23 |
328 |
Луганська |
6 |
10 |
10 |
13 |
217 |
Львівська |
6 |
9 |
11 |
14 |
233 |
Миколаївська |
6 |
13 |
14 |
17 |
283 |
Одеська |
6 |
14 |
19 |
22 |
367 |
Полтавська |
8 |
18 |
19 |
24 |
300 |
Рівненська |
6 |
13 |
16 |
18 |
300 |
Сумська |
7 |
14 |
16 |
20 |
286 |
Тернопільська |
7 |
13 |
26 |
34 |
486 |
Харківська |
6 |
16 |
16 |
20 |
333 |
Херсонська |
7 |
13 |
15 |
22 |
314 |
Хмельницька |
6 |
14 |
15 |
20 |
333 |
Черкаська |
8 |
13 |
16 |
21 |
262 |
Чернівецька |
6 |
17 |
16 |
19 |
317 |
Чернігівська |
7 |
15 |
16 |
22 |
314 |
м. Київ |
12 |
29 |
45 |
57 |
475 |
м. Севастополь |
7 |
15 |
17 |
28 |
400 |
тах = |
12 |
29 |
45 |
57 |
— |
тіп = |
6 |
9 |
10 |
12 |
— |
max - тіп = |
6 |
20 |
35 |
45 |
— |
578
579
Торгівля виконує різноманітні функції, основними з яких є: доведення вироблених товарів до споживачів; зміна форм вартості — з товарної на грошову; задоволення потреб населення у продуктах харчування, товарах тривалого користування; надання торговельних послуг покупцям тощо. Основним показником розвитку торгівлі є роздрібний товарообіг, що виражає економічні відносини, які завершать процес обертання товарів на споживчому ринку шляхом обміну їх на грошові доходи населення. Роздрібний товарообіг в Україні у другій половині 90-х pp. XX ст. мав тенденцію до зростання (табл. 3.93).
Таблиця 3.93
ДИНАМІКА ЗРОСТАННЯ РОЗДРІБНОГО ТОВАРООБІГ
У РОЗРАХУНКУ НА ОДНОГО ЖИТЕЛЯ УКРАЇНИ,
у 1995—2000 pp., грн
Показники |
1995 |
1996 |
1997 |
1998 |
1999 |
2000 |
2000 до 1995,% |
Усі товари |
232 |
339 |
374 |
384 |
444 |
581 |
250 |
Продовольчі товари |
146 |
226 |
238 |
225 |
242 |
302 |
207 |
Непродовольчі товари |
86 |
113 |
136 |
159 |
202 |
279 |
324 |
Товарообіг у: міських поселеннях |
298 |
440 |
489 |
508 |
585 |
754 |
253 |
сільській місцевості |
93 |
127 |
130 |
121 |
145 |
212 |
228 |
У 2000 р. у регіональному розрізі найбільшими обсягами товарообігу на душу населення вирізнялись (крім Києва, де цей показник у 2,7 раза перевищував середньоукраїнський) Запорізька, Дніпропетровська, Полтавська, Харківська області. Найнижчим показником характеризувались Луганська, Тернопільська та Хмельницька області. У кожній з них на душу населення роздрібний товарообіг був нижче 400 грн. Індекс фізичного обсягу роздрібного товарообіг за останні 10 років різко знизився. По всіх товарних фупах у 2000 р. він становив 32 % до рівня 1990 р., у тому числі по продовольчій групі — 30 %, по непродовольчій — 38 %.
У першій (продовольчій) групі найглибшого падіння зазнало тваринне масло, обсяг виробництва якого у 2000 р. становив усього лише 7 % до рівня 1990 р., а у непродовольчій групі — велосипеди і мотоцикли — 1 %.
580
У структурі ж роздрібного товарообіг провідною є група продовольчих товарів, на частку якої у 2000 р. припадало 51,9 % всіх товарів (з 1995 р. цей показник має стійку тенденцію до зменшення. У 1995 р. на цю групу припадало 63,1 %). У структурі роздрібного товарообіг суттєвих змін не відбулось, за винятком окремих товарів. Ними є тютюнові вироби, частка яких за зазначений вище період зросла з 1,4 % до 3,9 %. Серед груп непродовольчих товарів різко зменшилась частка трикотажних, панчішно-шкарпеткових виробів (з 5,4 % до 0,5), взуття (з 4,3 до 0,8 %).
Різко зменшився продаж товарів тривалого користування (табл. 3.94).
Таблиця 3,94
ДИНАМІКА РЕАЛІЗАЦІЇ ТОВАРІВ ТРИВАЛОГО КОРИСТУВАННЯ У РОЗДРІБНІЙ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ, 1990 р. — 100 %
Групи товарів |
1995 |
1998 |
1999 |
2000 |
1995— 2000, |
Годинники |
7,9 |
4,1 |
зд |
2,6 |
-5,3 |
Радіоприймальні пристрої |
7,8 |
4,9 |
3,5 |
2,6 |
-5,2 |
Телевізори |
7,5 |
11,1 |
7,3 |
9,2 |
+ 1,7 |
Піаніно |
2,5 |
0,6 |
1,2 |
0,6 |
-1,9 |
Холодильники і морозильники |
19,8 |
9,2 |
8,7 |
8,7 |
-11,2 |
Легкові автомобілі |
9,2 |
10,5 |
8,5 |
8,5 |
-0,7 |
Мотоцикли і моторолери |
2,6 |
0,4 |
0,2 |
1,7 |
-0,9 |
Як видно із табл. 3.94, по всіх групах товарів тривалого користування має місце різке зниження продажу, адже товарообіг значною мірою відображає соціально-економічні процеси в державі. Його динаміка, з одного боку, тісно пов'язана з розвитком матеріального виробництва, а з другого — з реальними доходами населення.
Роздрібний товарообіг здійснюється через роздрібну торговельну мережу. У 2000 р. в Україні мережа об'єктів роздрібної торгівлі становила 103,2 тис. одиниць, що майже на 42 тис. менше, ніж їх було в 1990 р. У структурі зазначених вище об'єктів магазин становили 77,9 тис. одиниць; 25,3 тис. — кіоски і палатки. За формою власності державних і комунальних магазинів налічує
581
8,8 тис, приватних — 7,6 тис. Основну ж частину — 61,5 тис. — становили колективні магазини. За місцем розташування основна частина магазинів (48,1 тис.) знаходилась у міських поселеннях. Тут знаходилась і основна частина палаток — 21,7 тис, що становило 85,7 % до загальної кількості.
За 1990—2000 pp. в Україні різко зменшилась кількість об'єктів роздрібної торгівлі у розрахунку на 10 тис. населення і торгова площа магазинів. Якщо у 1990 р. ці показники відповідно становили 28 і 2175 м2, то в 2000 р. — відповідно 21 і 1426 м2. Таким чином, доступність об'єктів торгівлі за останні 10 років різко знизилась. І ця тенденція мала місце практично в усіх регіонах. Лише у Севастополі кількість об'єктів роздрібної торгівлі зросла. Разом з тим в Україні значно розширилась мережа міських ринків. У 2000 р. їх налічувалося 2514 проти 1576 у 1990 р. Це певною мірою компенсувало скорочення кількості підприємств торгівлі, що мало місце практично в усіх регіонах України.
Другим сегментом соціальної сфери є соціально-культурний, тобто той, що об'єднує галузі, які формують людський капітал. Це — освіта, культура, охорона здоров'я. Усі ці галузі є важливим чинником соціально-економічного прогресу, вони по території України розміщені дуже нерівномірно, а тому по-різному впливають і на розвиток економіки. Освіта — це галузь, що забезпечує підвищення загального рівня знань і культури населення, всі галузі народного господарства — кадрами. А тому вона виступає важливим елементом відтворення робочої сили.
Першою ланкою освіти є дошкільна освіта. Державна політика у цій сфері діяльності спрямована на надання всебічної допомоги сім'ї у розвитку, вихованні та навчанні дитини; у забезпеченні доступності та безоплатності дошкільної освіти в державних і комунальних дошкільних навчальних закладах у межах державних вимог до змісту, рівня та обсягу дошкільної освіти (базового компонента дошкільної освіти); збереження та зміцнення здоров'я, психологічного та фізичного розвитку дітей.
Нині в Україні функціонує 16,3 тис дошкільних закладів. Це в 1,5 раза менше, ніж їх було у 1990 р. Кількість місць зменшилась майже вдвічі, а дітей у них — у 2,5 раза. Суттєво знизився і рівень охоплення цими закладами дітей: у 1990 р. цей показник становив 57 %, а у 2000 р. — 40 %. Особливо різке зниження мало місце в сільській місцевості — з 43 % до 18 %. У результаті на початку 2001 р. в Україні майже в 20 тис. сільських населених пунктах були відсутні дитячі дошкільні заклади, тобто в 67,8 % загальної кількості сільських поселень. З них у кожному з 12 992
582
населених пунктах налічувалось 19 і менше дітей до 6 років, у 4319 — від 20 до 49 осіб, а у 2126 — налічувалось 50 і більше дітей.
Особливо багато таких поселень є у Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Івано-Франківській, Львівській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Харківській та Чернігівській областях, де частка їх становить від 73 до 88 % загальної кількості. Тому рівень охоплення дітей дошкільними закладами у сільській місцевості у Волинській області становив у 2000 р. лише 8 %, в Івано-Франківській та Львівській — по 7 %, у Рівненській — 6 %.
Зберігаються розбіжності і в розрізі груп населення з різними прибутками. У більш забезпечених сім'ях рівень охоплення дітей цими закладами у 1,5—3 рази вищий, ніж у менш забезпечених.
Позитивну динаміку, починаючи з 1997 p., має показник, який характеризує чисельність дітей у дошкільних закладах у розрахунку на 100 місць. У 2000 р. цей показник становив по Україні 87 осіб, у міських поселеннях — 98, у сільських — 58 осіб. Темпи приросту 2000 р. порівняно з базовим 1997 р. становили відповідно 29 % по Україні, 32 % — у міських поселеннях та 35 % — у сільських населених пунктах.
Основним видом навчальних закладів в Україні є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший — початкова, другий — основна, третій — школа, які відповідно забезпечують початкову, неповну середню і повну загальну середню освіту.
На початок 2001 р. в Україні функціонувало 21,3 тис. денних загальноосвітніх навчальних закладів (без спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів), у яких навчалось 6,8 млн учнів. За другу половину 90-х pp. XX ст. учнівський контингент скоротився на 382 тис. чол. При цьому основне скорочення відбулося за рахунок міських поселень — на 7,7 %, тоді як у сільській місцевості він скоротився лише на 0,9 %. У 2000 р. мало місце значне зростання набору у перший клас (за рахунок прийому до першого класу, крім семирічних, дітей шестирічного віку). Збільшився набір і до 10-х класів.
Позитивні зрушення відбулись у мережі загальноосвітніх шкіл як за формою власності, так і за видами. На початок 2000/01 н. р. в Україні налічувалос 229 недержавних загальноосвітніх шкіл, в яких навчалось 20,3 тис. дітей. Лише за 1995—2000 рр. мережа загальноосвітніх навчальних закладів недержавної форми власності зросла у 2,6 раза, а учнів у них — у 2,2 раза. Поступово збільшується мережа навчальних закладів нового типу — гімназій, ліцеїв, коледжів, навчально-виховних комплексів, зокрема шкільних дитячих садків.
583
Разом з тим матеріально-технічна база загальноосвітніх навчальних закладів ще є недостатньою. У 2000/01 н. р. у 2—3 зміни проводили заняття 2746 закладів, а кількість учнів, які навчались у другу та третю зміни, становила 8 %. У регіональному аспекті цей показник коливався від 5 % (у Тернопільській, Чернівецькій областях) до 13 % (у Рівненській).
Останнім часом основна частина учнів денних середніх навчальних закладів навчається українською мовою — 70 %, а у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Івано-Франківській, Київській, Львівській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій областях цей показник становить 98—99,7 %. Крім українських та російських, працюють школи та класи, в яких навчання ведеться румунською, угорською, молдавською, кримськотатарською, польською, англійською, словацькою та болгарською мовами.
Для здобуття середньої освіти без відриву від виробництва в Україні в 2000/01 н. р. функціонувало 245 вечірніх (змінних) середніх навчальних закладів, в яких навчалося 117 тис. учнів (включаючи тих, які навчались заочно). Інакше кажучи, Україна має широку і різноманітну мережу навчальних закладів для здобуття середньої освіти.
Позашкільна освіта. Для задоволення освітньо-культурних потреб, потреб у професійному самовизначенні і творчій саморе-алізації вихованців, учнів і слухачів, які не забезпечуються іншими складовими структури освіти, в Україні функціонує мережа позашкільної освіти. Нині останньою охоплено 1,2 млн дітей та підлітків за основними напрямами: туристсько-краєзнавчий, еко-лого-натуралістичний, науково-технічний, художньо-естетичний та ін. У 2000 р. кожна п'ята дитина шкільного віку була вихованцем позашкільного навчального закладу. Останні, доповнюючи, розширюючи, поглиблюючи вплив сім'ї на школи, задовольняють і стимулюють розвиток нахилів і здібностей дітей у різних галузях діяльності: техніці, науці, культурі, мистецтві, туризмі. Головне, що в цих закладах освіти не лише забезпечують дітей уміннями, навичками за їх інтересами та програмами, а й створюють умови для розвитку їх здібностей, інтелекту, сприяють духовному самовдосконаленню, професійному самовизначенню, підготовці до життя.
Професійно-технічна освіта. У молоді навіть у цей непростий час не спадає інтерес до робітничих професій, особливо професій, пов'язаних із самозайнятістю, та професій, які мають попит на ринку праці. Тому, незважаючи на кризові явища в економіці, в основному стабільним є набір у профтехучилища. Функ-
584
ціонування цієї ланки освіти спрямоване на максимальне задоволення потреб ринку праці та молоді в отриманні професії, в якісному наданні освітніх послуг. Вона задовольняє потреби ринку праці та вимоги державних стандартів у професійному навчанні та перепідготовці незайнятого населення. Система професійно-технічної освіти виконує 3 основні функції: економічну, освітню та соціальну.
У 2000 р. в Україні кількість профтехучилищ становила 966, контингент яких перевищував 523 тис. чол. Основною частиною учнів ПТУ є молодь у віці від 15 до 18 років. Дві третини учнів поряд з професією здобувають загальну середню освіту. У 90-х pp. XX ст. щорічна підготовка (випуск) кваліфікованих робітників становив 265 тис. чол.
Останнім часом у ПТУ проходить професійне навчання незайняте населення. Одним із напрямів реалізації економічної функції професійно-технічними училищами є підвищення кваліфікації як незайнятим населенням, так і працівниками підприємств. У 2000 р. чисельність незайнятого населення становила 24,8 тис. чол., працівників підприємств — 2,6 тис. Підвищили свою кваліфікаці-ю 2,8 тис. чол.
Система професійно-технічної освіти разом з тим виконує і функцію спеціального захисту підлітків та молоді. В останні роки простежується тенденція зростання серед контингенту учнів дітей-сиріт, які навчаються у ПТУ, — з 5,4 тис. осіб у 1991 р. до 8,3 тис. — у 2000 р. та дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку. Професійна освіта для таких дітей є необхідною передумовою їх працевлаштування і самозабезпечення.
Вища освіта. Це практично єдина ланка освіти, яка за останні 10 років досягла позитивних зрушень в інтеграції її у міжнародну систему вищої освіти, в забезпеченні якості вищої освіти та в усуненні бар'єрів щодо визнання й нострифікації дипломів про вищу освіту в Україні.
У 2000/01 н. р. функціонувало 664 вузи І—II та 315 — III— IV рівнів акредитації відповідно з контингентом учнів 528 тис. і 1,4 млн чол. Нині вищі навчальні заклади представлені різними рівнями акредитації та формами власності (державна та недержавна), формами навчання (денна, вечірня, заочна, екстернатна), освітньо-кваліфікаційними рівнями (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр) та галузями знань.
Високими темпами зростає контингент студентів вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації та призупинено зниження контингенту студентів закладів І—II рівнів. Має місце
585
стала тенденція зростання чисельності студентів вищих навчальних закладів у розрахунку на 10 тис. населення України, що позитивно вливає на індекс рівня освіти та індекс людського розвитку. У 2000/01 н. р. на 10 тис. населення припадало 392 студенти, у тому числі 285 студентів вищих навчальних закладів НІ—IV рівнів акредитації.
У 2000 р. вищими закладами різних рівнів акредитації було підготовлено 10,6 тис. магістрів, 175,7 тис. спеціалістів, 68,5 тис. бакалаврів і 164,3 тис. молодших спеціалістів.
З кожним роком збільшується питома вага абітурієнтів, зарахованих до вузів на навчання на платній основі і відповідно зменшується частка тих, хто навчається за рахунок державного бюджету. Якщо у 1995 р. по вузах І—II рівнів акредитації частка останніх до підсумку становила 71,7 %, то в 2000 р. — 40,1. У той же час різко зростає питома вага учнів, які навчаються за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб: з 14,1 % у 1995 р. до 48,5 % — у 2000 р. По вузах III—IV рівнів акредитації ці показники відповідно становили 73,7 і 38,7 % і 21,9 і 59,9 %.
Протягом останніх років в Україні спостерігається активізація роботи аспірантур. Щорічно збільшується чисельність аспірантів. Однак загальна кількість осіб, які навчалися в усіх навчальних закладах України, має тенденцію до зменшення (табл. 3.95).
Зменшився і відносний показник у розрахунку на 10 тис. населення. Якщо у 1996/97 н. р. їх було 1402, то в 2000/01 — 1372, що негативно позначилось на інтелектуальному потенціалі України в цілому. Зростанню останнього показника сприяє і розвиток культури та мистецтв.
Таблиця 3,95
ДИНАМІКА КІЛЬКОСТІ ОСІБ У НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ у 1996—2001 pp., тис. осіб
Показники |
1996/97 |
1997/98 |
1998/99 |
1999/00 |
2000/01 |
Усього навчались |
9266 7134 |
9264 7078 |
9253 6987 |
9197 |
9175 |
у тому числі у: середніх навчальних закладах |
6857 |
6695 |
|||
професійно-технічних навчальних закладах |
540 |
528 |
529 504 1210 22 1 |
528 504 1285 22 1 |
525 528 1403 23 1 |
вищих навчальних закладах І—II рівнів акредитації III—IV рівнів акредитації аспірантурі докторантурі |
595 977 19 1 |
526 1110 21 1 |
Культура — це сукупність закладів, установ, підприємств, організацій та органів управління, що здійснюють виробництво, розподіл, збереження та організацію споживання товарів і послуг культурного та інформаційного призначення. До цього комплексу входять підприємства, що виробляють товари культурного та інформаційного призначення, об'єкти культури та мистецтва, установи та організації засобів масової інформації. Широко розгалужена мережа закладів культури та мистецтва — характерний показник розвитку культури будь-якої держави.
В Україні галузь представлена клубними та бібліотечними закладами, кінотеатрами та залами з кіноустановками, музеями, театрами, концертними організаціями. Культура вже не одне десятиліття фінансується за так званим залишковим принципом. Бюджетних видатків не вистачає навіть на зарплату персоналу, оплату комунальних послуг, поточний ремонт, придбання найне-обхіднішого обладнання. А тому з кожним роком посилюється проблема ресурсного забезпечення. Наслідком зазначеної фінансової політики держави щодо культури є стрімке скорочення мережі її масових закладів (табл. 3.96). За 1990—2000 pp. припинила існування практично кожна п'ята бібліотека.
Таблиця 3.96
ДИНАМІКА РОЗВИТКУ МАСОВИХ ТА УНІВЕРСАЛЬНИХ БІБЛІОТЕК В УКРАЇНІ у 1990—2000 pp.
Роки |
Усього |
У тому числі у |
||||
кількість бібліотек, тис. |
у них книжок і журналів, млн пр. |
міських поселеннях |
сільській місцевості |
|||
кількість бібліотек |
у них книжок і журналів, млн пр. |
кількість бібліотек |
у них книжок і журналів, млн пр. |
|||
1990 |
25,6 |
419 |
7 |
231 |
18,7 |
188 |
1995 |
23,8 |
370 |
5,8 |
201 |
18,0 |
168 |
1996 |
23,3 |
364 |
5,6 |
198 |
17,7 |
165 |
1997 |
21,5 |
356 |
5,4 |
195 |
16,1 |
161 |
1998 |
21,1 |
350 |
5,3 |
192 |
15,7 |
158 |
1999 |
20,9 |
347 |
5,2 |
191 |
15,7 |
156 |
2000 |
20,7 |
343 |
5 |
192 |
15,7 |
151 |
2000 до 1990 |
80,9 |
81,9 |
71,4 |
83,1 |
84 |
80,3 |
2000 до 1995 |
87 |
92,7 |
86,2 |
95,5 |
87,2 |
89,9 |
Мах |
25,6 |
419 |
7 |
231 |
18,7 |
188 |
Міп |
20,7 |
343 |
5 |
191 |
15,7 |
151 |
мах-міп |
4,9 |
76 |
2 |
40 |
3,0 |
37 |
586
587
Така сама картина характерна і для клубних закладів. Суттєво погіршилась матеріально-технічна база культури. Ступінь зносу основних фондів галузі становить 60 %. Внаслідок інтенсивного старіння основних фондів витрати на капітальний ремонт перевищують вартість основних фондів, що вибувають.
Усе це негативно позначається на рівні обслуговування населення. Останнім часом різко скоротилося споживання послуг культури, відвідування закладів (табл. 3.97). Погіршилась культурно-дозвіллєва поведінка населення. Найбільш істотно показник відвідування кіносеансів упав у Харківській, Донецькій областях та в АР Крим, концертів — у Луганській та Київській, театральних вистав — у Запорізькій, Київській та Чернівецькій областях, музеїв — в АР Крим, Київській та Волинській областях. Цьому сприяло, з одного боку, зниження реальних доходів населення, а з другого — зростання високооплачуваних видів культурного відпочинку. Майнове розшарування суспільства зумовило різке звуження кола споживачів цього виду послуг.
Усі культурно-освітні установи функціонально пов'язані з виробництвом музичних інструментів та інших предметів культурного призначення, поліграфічною промисловістю, кіностудіями, студіями звукозапису, фотолабораторіями, книжковою торгівлею, торгівлею художніми виробами і товарами тощо. А тому ефективною має бути система територіальних комплексів культурного обслуговування населення, об'єднаних єдністю зони обслуговування і спільністю наявних ресурсів.
Охорона здоров'я. Розвиток охорони здоров'я забезпечує суттєві соціально-економічні вигоди. Розрахунки свідчать, що кожна гривня, вкладена в профілактику та надання медичної допомоги, зберігає 2—3 грн потенційних збитків від невиходу на роботу.
Згідно з К. Уінсноу, до досягнення людиною 20-річного віку витрати на його здоров'я становлять приблизно 20 тис. дол., до 40-річного він їх компенсує, а до 60-років він дає прибуток близько 20 тис. дол. Така середня величина дивідендів від трудової діяльності здорової людини.
Охорона здоров'я включає лікувальні, лікувально-профілактичні, санітарно-протиепідемічні та інші медичні установи, різні види соціального забезпечення, відпочинку і фізичної культури. Матеріальні умови функціонування комплексу забезпечують медична промисловість, матеріально-технічне постачання і збут. Охорона здоров'я включає також освітянські заклади (медичні училища, коледжі, медичні інститути та університети, курси перепідготовки кадрів), комплексні та галузеві наукові інститути й організації, систему управління ними.
588
Таблиця 3.97
ДИНАМІКА ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ РОЗВИТКУ ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ у 1990—2000 pp.
Показники |
1990 |
1995 |
1996 |
1997 |
1998 |
1999 |
2000 |
2000 до 1990,% |
Кількість професійних театрів (включаючи театри-студії) |
125 |
136 |
130 |
130 |
132 |
131 |
131 |
104,8 |
утому числі: опери та балету |
7 |
7 |
7 |
7 |
6 |
6 |
6 |
85,7 |
драми та музичної комедії |
82 |
89 |
83 |
85 |
88 |
87 |
87 |
106,1 |
дитячих та юного глядача |
36 |
40 |
40 |
38 |
38 |
38 |
38 |
105,6 |
Кількість відвідувань театрів за рік, млн |
17,6 |
8,3 |
6,9 |
5,6 |
5,6 |
5,6 |
5,7 |
32,4 |
Кількість концертних організацій |
44 |
53 |
53 |
55 |
57 |
57 |
61 |
138,6 |
Кількість відвідувань концертних організацій за рік, млн |
15,0 |
7,3 |
4,8 |
4,2 |
3,5 |
3,9 |
3,8 |
25,3 |
Кількість музеїв (включаючи філіали) |
214 |
314 |
324 |
358 |
367 |
369 |
378* |
176,6 |
Кількість відвідувану музеїв за рік, млн |
31,8 |
17,4 |
165,5 |
14,9 |
14,8 |
15,0 |
16,0 |
50,3 |
* Із загальної кількості музеїв, які діяли у 2000 p., 120 — краєзнавчих, 120 — історії та археології, 62 — мистецтвознавчих, 45 — літературних.
** До числа відвідувачів музеїв, театрів, концертних організацій входять не тільки жителі України, а й гості, туристи з інших країн.
В Україні налічується 3,3 тис. лікарняних закладів, які, у свою чергу, поділяються на спеціалізовані — туберкульозні, інфекційні, для інвалідів Великої Вітчизняної війни та територіально-дільничі — районні, міські, обласні, республіканські. Лікувально-профілактичні заклади, що використовуються медичними інститутами для підготовки лікарів або медичними науково-дослідними інститутами (НДІ) — з науковою метою (але не менше ніж на 90 %), називають клініками. Ці ж заклади можуть входити до складу медичних вузів або науково-дослідних інститутів. У 2000 р. в них було розгорнуто 465 970 ліжок.
589
Таблиця 3.98