Міжгалузеві зв'язки між сільськогосподарськими підприємствами та іншими сферами апк в 2000 р. (млн гри)

	Зернове господарство	Картоплярство	Овочівництво	Буряківнитво	Олійництво	Кормове виробництво	Садівництво	Інше в рослинництві	Молочне скотарство	Вирощування великої рогатої худоби	Свинарство	Вівчарство	Птахівництво	Інші галузі тваринництва	Оборот	Обсяг ринку, тис. т	Обсяг ринку, млн грн
Зерно	697														697	10018	4417
Картопля		13													13	76	39
Овочі			40												40	481	248
Цукровий буряк				156											156	8121	969
Соняшник					113										113	1988	1042
Корми						302			952	1099	482	16	353	114	3318
Плоди і ягоди							9								9	304	171
Інші культури								53							53		557
Молоко															0	2344	1278
Велика рогата худоба	108	2	6	24	18	47	1	8							214	615	1311
Свині															0	113	417
Вівці															0		8

Закінчення табл. 3.65

	Зернове господарство	Картоплярство	Овочівництво	Буряківнитво	Олійництво	Кормове виробництво	Садівництво	Інше в рослинництві	Молочне скотарство	Вирощування великої рогатої худоби	Свинарство	Вівчарство	Птахівництво	Інші галузі тваринництва	Оборот	Обсяг ринку, тис. т	Обсяг ринку, млн грн
Яйця, птиця													60			1787	461
Інші продукти															0		126
Внутрішній оборот	805	15	46	180	131	349	10	61	952	1099	482	16	413	114	4673	X	11044
Хімпром.: добрива	353	7	20	79	57	153	4	26	12	6	3	0	2	0	723
ПЕК: нафтопродукти	972	18	55	218	158	420	13	73	220	116	52	3	45	2	2366
ПЕК: електроенергія	76	1	4	17	12	33	1	6	111	59	26	1	23	1	372
Агротехсервіс: послуги	318	6	18	71	52	137	4	24	124	66	29	2	26	1	878
Інфраструктура: послуги	383	7	22	86	62	166	5	29	114	60	27	2	23	1	987
Ринок праці	405	9	67	259	92	168	44	36	439	230	108	8	32	16	1913
Соціальне страхування	12	0	2	8	3	5	1	1	9	5	2	0	1	0	48
Амортизаційний фонд	371	7	21	83	60	161		28	251	133	59	3	52	3	1238
Страхування майна тощо	630	11	36	141	102	272	8	47	161	85	38	2	33	2	1569
Залишковий дохід (рента)	1696	5	19	56	357	0	37	85	-81	-1022	-362	-5	-0	-31	794

Класифікація галузей сільського господарства має позитивіст­ську пізнавальну і нормативну функції. Вона використовується для моделювання господарських формувань, планування їх діяль­ності, аналізу чинників ефективності використання земельних ре­сурсів, визначення результатів господарської діяльності тощо. З огляду на таку прагматику, класифікаційними ознаками мо­жуть бути:

• номенклатура валової і кінцевої продукції галузі (продукти праці);

• особливості технології, засобів виробництва і предметів праці;

• форм господарювання і секторного поділу виробничої сфери. Продуктовий підхід є найбільш поширеним для аналітичного

моделювання зв'язків сільськогосподарських підприємств з іншими сферами АПК. Сільське господарство має об'єктивно існуючі зв'язки з паливно-енергетичним комплексом, підприємствами хіміч­ної промисловості, агротехсервісу та інших галузей (табл. 3.65).

Особливості секторної структури сільськогосподарського ви­робництва наведено у схемі (рис. 3.11).

Рис. 3.11. Розміщення сільськогосподарського виробництва (секторний аспект)

У колективних формах і моделях господарювання перевага віддається розвитку галузей рослинництва, зокрема, зернових і технічних культур. У господарствах населення традиційно за­ймаються картоплярством і овочівництвом, молочним скотарст­вом і відгодівлею свиней.

480

У цілому галузева і секторна структура сільського господарс­тва визначається з урахуванням потенційної пропозиції на ринку селянської праці.

За даними статистики, пропозиція праці в сільській місцевос­ті, яка визначена чисельністю працездатного населення, скороти­лася з 8,3 млн (28,8 %) у 1990 р. до 8,1 млн осіб (32,2 %) на поча­ток 2001 р. Ринковий попит на робочу силу в сільському гос­подарстві, який формується сільськогосподарськими підприємст­вами, скоротився з 5,4 млн до 1,9 млн середньорічних працівни­ків. Зайнятість сільського населення підтримується домашніми се­лянськими господарствами. У колективних господарствах вико­ристовується 47 %, а в господарствах населення 16 % календар­ного фонду робочого часу.

Стан та динаміка ринку праці оцінюють з урахуванням проце­сів, які відбуваються у сільському природному середовищі.

Пейоризація — процес порушеннями естетики сільського се­редовища, зокрема: занедбаність території, невдалий землеустрій, відсутність шляхового господарства, недосконалість проектів тваринницьких приміщень.

В Україні налічується 28 785 сільських поселень, серед яких 24 640 віддалені від районного центру більше ніж на 10 км. У них проживає 13 748 тис. осіб. Повна відсутність шляхового госпо­дарства, зокрема вулиць з твердим покриттям, відзначається в 4640 селах. Середнім вважають село на площі 171 га, в якому проживає 500 осіб, особливо малі (до 50 осіб з територією 29 га) — 3245 сіл, а тому переважає кількість сіл великих¹. Можливості шляхового будівництва будуть обмеженими в перспективі. Проб­леми соціального розвитку мають як малі, так і великі села²: 16 772 села не мають пошти, 3775 — підприємств роздрібної торгівлі, 9485 — медичного пункту, 13 756 — закладів освіти (шкіл), 420 — джерел питної води. Ці та інші чинники мають довгостроковий характер і вважаються несприятливими для сталого розвитку. Нас-

¹ Шепотько Л. О., Прокопа І. В., Максимюк О. П. Типологія як наукова основа дер­ жавної політики підтримки села // Українське село: вихід із кризи. — К.: IE HAH Украї­ ни, 1994. — С. 56—78; Село: сучасна політика і стратегія розвитку: Кол. моногр. — К.: IE HAH України, 1997.

² Безлюдні — це села, які залишені його мешканцями в результаті Чорнобильської катастрофи або самоліквідувалися з інших причин. Вимираючі — це малі поселення (до 200 осіб), які мають понад 60 % пенсіонерів, або села, які мають понад 50 % людей пен­ сійного віку незалежно від їх людності. Занепадаючими визначені села з кількістю жи­ телів понад 200 осіб і часткою пенсіонерів від 50 до 60 % та малі поселення (до 200 осіб) з 40—50 % людей пенсійного віку. Такі села мають ознаки демографічної кризи, які не­ обхідно локалізувати та визначити політику щодо деградованих сільських поселень та території, яку вони займають, рівень економічного розвитку та життєве середовище.

481

лідком пейоризації є вимирання і занепад сільських населених пунктів. За даними спеціального статистичного обстеження, ви­діляють 240 безлюдних, 5095 вимираючих та 2891 занепадаючих сіл, усього 7986 деградованих поселень, або 27,7 % від їх загаль­ної кількості. Усі ці та інші чинники непривабливості сільського середовища мають тривалий характер. Тому на перспективу не­має альтернативи соціальному розвитку села з усуненням негати­вних чинників.

Контамінація — це процес засмічення території сільськогос­подарських підприємств побутовим сміттям, більшість якого є хімічно інертним і не утилізуються природою. За даними статис­тики, в сільській місцевості понад 12 тис. звалищ та 8 смітників, які займають територію 4,7 тис. га.

Скороченню зайнятості селян сприятиме запровадження євро­пейських трудозаощадливих технологій (без застосування ручної праці) та занепад дрібних особистих підсобних господарств насе­лення, економіка яких базується на обмежених інтересах та при­мітивних засобах виробництва.

Полісся має природні кормові ресурси для розвитку молочно­го і м'ясного скотарства (велика і мала рогата худоба). Легкі ґрун­ти (19,5% сільгоспугідь, 16,7% ріллі України) використані в хмелярстві, льонарстві та картоплярстві. Тут було зосереджено 91,6% виробництва льону і 52% картоплі в Україні. Поліська модель господарювання має будуватися на замкнутих енергозбе­рігаючих технологіях з орієнтацією землеробства на виключне застосування органічних добрив, а тваринництва — на можливо­стях виробництва екологічно чистої продукції. Для територій, заб­руднених радіонуклідами, необхідно розробити математично ви­важені і збалансовані проекти розвитку.

Регіон є традиційним районом льонарства, яке має перспекти­ви з урахуванням попиту на кінцеву продукції АПК, зокрема на світовому ринку. Витратне виробництво вимагає колективних форм господарювання. Те саме можна сказати і про хмелярство, на якому спеціалізувалося багато господарств регіону. Структура посівних площ: зернові — 45 %, льон-довгунець — 4 %, картопля — 12—18, кормові — 33 %. Густота поголів'я великої рогатої ху­доби — 38—40 голів на 100 га сільськогосподарських угідь, зокре­ма, 14—15 корів, 35—37 % стада. Продуктивність корів - 2050— 2400 кг молока на рік. Добові прирости — 300—400 г на добу.

Гірська зона Карпат — 9 районів Закарпатської, 6 — Івано-Франківської, 2 — Львівської і 2 — Чернівецької областей. Карпат­ський регіон — це великий і густонаселений регіон з обмеженими

482

земельними ресурсами, але відомими історичними традиціями в галузі сільського господарства. Гірські і передгірські райони Карпат мають обмежені можливості інтенсифікації землеробства, а тому тра­диційно перевага надавалась промислам, вівчарству, городництву.

Зона Лісостепу об'єднує: Вінницьку, Хмельницьку, Тернопіль­ську, Полтавську, Черкаську і Дніпропетровську області повніс­тю та 9 районів з 11 Чернівецької, 8 з 14 — Івано-Франківської, 4 з 13 — Закарпатської, 12 з 19 — Львівської, 5 з 16 — Волинської, 5 з 23 — Житомирської, 10 з 22 — Чернігівської, 15 з 18 — Сум­ської, 9 з 16 — Рівненської, 18 з 25 — Київської, 11 з 21 — Кіро­воградської, 13 з 27 — Харківської, 3 з 26 районів — Одеської областей, усього 253 районів.

Зона Лісостепу має 35 % угідь, 36,8 % ріллі і 35 % населення. Тут вироблялося 72 % цукрового буряку, 46 % картоплі, 40 % зер­на, 33 % овочів, 20 % соняшника. Лісостепове Поділля має сприят­ливі умови для м'ясо-молочного і молочного скотарства, сви­нарства, вирощування цукрових буряків, озимої пшениці і кор­мових культур. Але активне використання у землеробстві кру­тосхилів Поділля сприяло погіршенню стану ґрунтів, їх дегра­дації. Тому товарне виробництво цукрових буряків, картоплі та інших просапних культур має бути обмежене, а молока і м'яса — розширене з урахуванням можливостей пасовищного скотарства, докорінного поліпшення лук і пасовищ, скорочення площі ріллі для польового кормовиробництва. Скотарство може добре узго­джуватися з цукрово-буряковим виробництвом, оскільки забез­печує його органікою і використовує його супутню продукцію: ги­чку, жом і мелясу. Зернове господарство, картоплярство, а також свинарство і птахівництво у цій моделі не можуть відігравати про­відної ролі зважаючи на неконкурентоспроможність цієї продукції на міжрегіональному внутрішньому і зовнішньому ринках.

Центральний, Придніпровський і Східний регіони — це основ­на житниця України. Стратегічним напрямом розвитку землероб­ства є виробництво продовольчого і фуражного зерна, насіння соняшнику та інших тепловибагливих культур. Зокрема йдеться про виробництво цінних сортів пшениці з високим вмістом клей­ковини, рису тощо. Тут повинні бути зосереджені стратегічні за значенням посіви кукурудзи на зерно.

Великі резерви мають галузі садівництва і городництва, які не тільки сприяли б розвитку економіки господарств в АПК, а й до­помогли б вирішити проблему раціонального використання кру­тосхилів. У комплексі з садівництвом має розвиватися переробна промисловість.

483

Лісостеповий АПК має м'ясо- і молокопродуктовий, буряко-цукровий і зернопродуктовий напрям. Територія — 34 % від за­гальної площі України. Регіон виробляє 50, 50,70 та 40 % назва­ної продукції від рівня виробництва в державі.

Базова модель господарювання — багатогалузеве виробництво. Структура товарної продукції: продукція землеробства — 35 %, тваринництва — 65 %. Структура посівних площ: зернові — 45, льон-довгунець — 4, картопля — 12—18, кормові — 33 %. Густота поголів'я великої рогатої худоби — 40—50 голів на 100 га сільсь­когосподарських угідь, зокрема, 15—20 корів, 35 % стада. Продук­тивність корів — 2200—2500 кг молока на рік.

Зона Степу займає такі території: Автономна Республіка Крим у складі 14 районів, Одеська область — 23 з 26, Запорізька — 20, До­нецька — 17, Луганська — 18, Миколаївська — 19, Херсонська — 20, а також 9 районів Кіровоградської, 14 — Харківської, всього — 151 район.

Зона Степу відзначалась виробництвом продовольчого зер­на (48), кукурудзи (58), соняшника (80), овочів (59), фруктів і ягід (42 %).

Господарства товарного землеробства Причорноморського регіону в умовах посушливого Степу, а також обмеженого за­безпечення трудовими ресурсами повинні бути великими і доб­ре оснащеними господарствами товарного землеробства. Молоч­не скотарство відігравало б тут допоміжну роль для утилізації відходів харчової промисловості і самозабезпечення органічни­ми добривами. Умови регіону є сприятливими для розвитку фер­мерства, яке має використати унікальні можливості для вироб­ництва товарної продукції городництва, садівництва і виног­радарства. Вирощування і переробка овочів з подальшим експор­том їх за межі регіону може додати робочі місця та принести то­варовиробникам суттєві прибутки. Передумовою розвитку фер­мерства у цьому регіоні є державна підтримка через кредиту­вання інвестицій і координацію збуту. Для транспортування свіжої городини і плодово-ягідної продукції необхідно розвива­ти спеціалізований транспорт.

Причорноморський регіон має сприятливі умови для подаль­шого розвитку промислового виноградарства і садівництва. Але розвиток сільського господарства регіону тісно пов'язується зі зрошенням, необхідністю посадки нових лісосмуг, вилучен­ня деградованих земель, іншими заходами із захисту ґрун­ту. Тому інтенсифікація землеробства тут є об'єктивною вимо­гою до моделі та пов'язується з суттєвими витратами капіта-

484

лу, які не можуть фінансуватися дрібнотоварними господарст­вами.

У Степу господарства мають м'ясне, молочне, зернове, олій­не та овочеве спрямування. Степ займає 40 % території України. Тут виробляється 100 % рису, 95 % винограду, 80 % насіння олійних, 72 % вовни, 50 % зерна, 45 % яєць, 38 % м'яса, 35 % молока і овочів. Степ — це локалізація: пшениці (54 % посівів), ячміню ярого (44 %) і кукурудзи (56 % виробництва), проса (51 %), гречки (17 %), рису (100 %). Тут зосереджено виробницт­во твердих сортів пшениці, яка цінується вмістом сирого протеї­ну і клейковини.