6.2. Структура лісопромислового комплексу

До складу лісопромислового комплексу входить чотири га­лузі — лісозаготівельна, деревообробна, целюлозно-паперова і лісохімічна промисловості і десятки виробництв.

Лісозаготівельна промисловість є галуззю лісового госпо­дарства, що здійснює заготівлю деревини та її вивезення. До ос­новного виробництва належить рубка (валка) лісу, трелювання і первинна обробка зрубаних дерев, розкряжування стовбурів, сор­тування і штабелювання сортиментів, вантажно-розвантажуваль­ні роботи, вивезення деревини до шляхів загального користуван­ня або до місць споживанння, а також переробка лісосічних від­ходів, низькоякісної деревини та ін.

Заготівля деревини є завершальною фазою лісогосподарського виробництва і в країнах з обмеженими запасами лісів звичайно проводиться підприємствами лісового господарства. У країнах з великими лісовими ресурсами, переважно природного походжен­ня, лісозаготівлі набувають рис добувної промисловості і висту­пають як самостійна лісозаготівельна галузь, що входить до складу промисловості.

Таблиця 3.52

ДИНАМІКА ВИВЕЗЕННЯ ДЕРЕВИНИ В УКРАЇНІ у 1913—2000 pp.

	1913	1940	1970	1980	1990	2000
Вивезення деревини, всього млн м3	4,5	7,8	9,3	10,0	10,5	8,0
у т. ч. ділової деревини	2,7	5,2	7,0	8,4	8,9	6,5

*Примітка. Вивезення деревини — термін, що означає обсяг заготовленої деревини, яка спрямовується для запезпечення загальнодержавних потреб.

Основним лісозаготівельниками в Україні є підприємства — держлісгоспи та інші суб'єкти галузі, частка яких у загальному обсязі лісозаготівель становить майже 80 %. Решта — підприємст-

432

ва інших відомств і організацій, яким надані у користування зем­лі лісового фонду, а також підрядні колективи, які проводять лі­созаготівлі за договорами. Держлісгоспи — комплексні лісові підприємства, що виконують усі роботи з лісового господарства, охорони й захисту лісів, лісоексплуатації та первинної обробки

деревини.

Обсяг заготівель деревини в Україні становить понад 11 млн м³,

в тому числі вивезення 8 млн м³ (табл. 3.52).

Заготівля лісу належить до найбільш трудомістких галузей, де багато операцій ще й тепер виконуються вручну. Крім того, ро­бота в лісі ускладнюється природно-кліматичними умовами, особ­ливо в гірських лісах. До XX ст. лісозаготівельні роботи викону­вались примітивним способом і, по суті, були промислом селян. Сьогодні ж лісозаготівельна промисловість є високомеханізова-ною галуззю, в якій основні виробничі операції на лісосічних, лі-сотранспортних і нижньоскладських роботах виконуються із за­стосуванням машин і механізмів: трелювальних тракторів, автона­вантажувачів, спеціального лісовозного транспорту, підйомних кранів, ручних моторних інструментів. На підприємствах з вели­ким обсягом рубок у рівнинних лісах використовуються валочно-трелювальні і валочно-пакувальні машини, а на великих нижніх складах — напівавтоматичні і автоматичні лінії, верстати і меха­нізми для первинної обробки деревини і переробки лісосічних відходів. У гірських лісах Карпат для трелювання і спуску дере­вини з гір застосовуються підвісні канатні установки. Однак, не­зважаючи на високий рівень механізації лісозаготівельних робіт, досить помітна їх частка виконується ще вручну. Це пояснюється недостатньою механізацією окремих виробничих процесів (обріз­ка гілок, підготовчо-допоміжні роботи), використанням застарілої техніки, недостатньою забезпеченністю підприємств відповідним устаткуванням, а також і тим, що лісозаготівельна техніка в про­цесі експлуатації вимагає ще досить значних витрат ручної праці. Основними виробництвами деревообробної промисловості є лісопильне, фанерне, будівельних деталей із деревини і плит на де­ревній основі, меблеве та ін.

Лісопильне виробництво. Лісопиляння належить до найдавні­ших методів механічної обробки деревини. Воно виникло в XVI ст. у вигляді так званих тартаків, а згодом лісопильних млинів, перет­ворившись у наші часи у високомеханізоване і автоматизоване ви­робництво. Тепер на лісопильно-деревообробних підприємствах, поряд з лісопильними рамами, що були основним лісопильним устаткуванням протягом останнього століття, використовуються

433

прогресивні стрічкопильні і круглопильні верстати, фрезерно-пильні і фрезерно-брускові установки, системи навколорамного устаткування, сушильні камери, автоматизовані засоби контроль­но-технічного процесу, лінії для торцювання, бракування, сорту­вання пиломатеріалів, формування транспортних пакетів тощо. Останніми роками впроваджується агрегатний метод переробки пиловної сировини, що дозволяє одночасно одержувати обрізні пиломатеріали і технологічну тріску (сировину для виробництва деревних плит і целюлози) і довести рівень комплексного вико­ристання деревини до 94—97 %. Значна частка пилорам, верста­тів та іншого обладнання зношена і застаріла. Знос лісопильних рам, наприклад, перевищує 70 %. На більшості підприємств від­сутні спеціалізовані лінії і переробка деревини здійснюється пе­реважно на позиційному устаткуванні. Більшість підприємств відзначається недосконалістю технології переробки деревини, від­сутністю обладнання для окорювання сировини, що різко знижує придатність деревних відходів для використання їх у виробництві целюлози і деревних плит. Наявність великої кількості дрібних лі­сопильно-деревообробних підприємств, їх відомча розосередже­ність негативно позначається на ефективності виробництва, впро­вадженні нової техніки і технології, серйозно гальмує організа­цію комплексного використання деревини, завантаження встанов­леного устаткування.

Виробництво деревних плит — порівняно нове і високоефек­тивне виробництво деревообробної промисловості, з високими тем­пами зростання. Розвитку цього виробництва сприяє низка еконо­мічних і технологічних чинників, зокрема, висока споживна вар­тість плит, високомеханізований і автоматизований спосіб їх ви­робництва, наявність дешевої сировини. Виробництво деревних плит практично не має обмежень щодо специфічних особливос­тей деревної сировини — тут можна використовувати низькоякіс­ну, дрібнотоварну деревину будь-яких порід, відходи деревооброб­ки і лісозаготівель.

Деревні плити належать до індустріальних і ефективних мате­ріалів з широкою сферою застосування в промисловості та будів­ництві, їх виробництво дозволяє вирішувати проблему як підви­щення рівня використання деревини, так і одержання матеріалів з новими властивостями, які здатні замінити традиційні пиломате­ріали в 3—4-кратному співвідношенні. Для збільшення випуску продукції і поліпшення її якості удосконалюється технологія і впроваджуються нові технологічні процеси. Серед них значного поширення набула технологія облагороджування поверхні дерев-

434

ностружкових плит ламінуванням, імітаційної обробки методом друкування рисунка на поверхні плит, які не вимагають додатко­вої обробки. Все це зробило можливим ще більше розширити сферу

застосування плит.

Разом з тим слід зазначити, що більшість підприємств дерев-ностружкових плит оснащено устаткуванням, строки експлуатації якого досягають 30—40 років і перевищують нормативні у 2—З рази. Діючі лінії з виготовлення плит, за винятком кількох, вста­новлених за останні 10—15 років, повністю вичерпали свій ре­сурс щодо точності, застарілі, зношені і підлягають демонтажу. Зношене обладнання, що експлуатується 25 і більше років та дві-чі-тричі модернізоване, призводить до порушення технологічного процесу, різкого зниження обсягів виробництва, особливо якості плит, збільшення матеріальних і паливно-енергетичних витрат.

Фанерне виробництво, як і виробництво деревних плит, нале­жить до високоефективних галузей деревообробної промислово­сті. Фанерна продукція характеризується досить широким асор­тиментом: клеєна, стругана і пиляна фанера, лущений сухий шпон, столярні плити, гнутоклеєні деталі. Як конструктивний і обробний матеріал фанера використовується майже в усіх галу­зях промисловості та будівництві і значною мірою сприяє еконо­мному використанню деревини. Однак виробництво клеєної фа­нери стримується нестачею сировини і певними труднощами її

імпорту.

Основне устаткування з виробництва клеєної фанери склада­ється з лущильних верстатів, сушарок, пресів для склеювання фанери, завантажувально-розвантажувального обладнання, обріз­них і шліфувальних верстатів та ін. Стругану й пиляну фанеру одер­жують шляхом стругання колод на фанеростругальних і спеціаль­них пильних верстатах.

Меблеве виробництво посідає провідне місце в деревооброб­ній промисловості. Його частка в загальному обсязі продукції де­ревообробки займає 40 % (2000 р.). На меблевих підприємствах створено потужності з виготовлення понад 900 тис. наборів меб­лів для загальної кімнати, спальні, кухні, передпокою, відпочин­ку, майже 15 млн стільців, столів, ліжок, диванів, шаф, крісел та інших виробів. Відповідно до попиту систематично відбувається оновлення асортименту меблів. Лише за останні роки знято з ви­робництва сотні виробів застарілих форм і моделей, збільшено випуск меблів у наборах і гарнітурах.

Технічний рівень меблевих підприємств значною мірою ви­значає наявність автоматизованих ліній та прогресивного пози-

435

ційного обладнання, переважно зарубіжних фірм, зокрема: ліній для розкрою плит, форматної обрізки личкування крайок, оздоб­лення меблевих щитів; комплектів обладнання для виготовлення профільних погонажних деталей, пружинних блоків і м'яких еле­ментів меблів тощо. Проте надходження нового устаткування че­рез високі ціни і нестачу у підприємств валютних коштів остан­німи роками зменшилось, що спричинило зростання рівня зносу діючого обладнання.

В основу організаційної структури меблевого виробництва пок­ладено або повний технологічний цикл виготовлення меблів на одному підприємстві, або принцип поділу виробничого процесу на заготовчий і складально-опоряджувальний (комплектувальний) підрозділи. За принципом поділу виробничого процесу заготівля та обробка деталей і вузлів здійснюється на спеціалізованих де­ревообробних підприємствах, а складання і опорядження — на складально-опоряджувальних меблевих фабриках. Технологічна спеціалізація дозволяє перейти на масове виготовлення меблевих виробів із уніфікованих елементів, які застосовують у виробниц­тві різних, але конструкційно близьких типів меблів. Спеціаліза­ція меблевого виробництва розширює можливість застосування нової техніки і технології, сприяє раціональному розміщенню меб­левих підприємств.

Целюлозно-паперова промисловість — одна з найбільш прогресивних і пріоритетних галузей лісопромислового комплек­су. Вона спеціалізується на виробництві целюлози, деревної ма­си, різноманітних видів паперу, картону та виробів з них. Сфера застосування паперово-картонної продукції загальновідома.

Виготовлення паперу в Україні виникло на початку XVII ст., а машинне виробництво — у XIX ст. Переважна більшість сучас­них паперових і картонних підприємств існують з XIX або почат­ку XX ст. і лише шість-сім з них побудовано і введено в дію після 1950 р. Основою целюлозно-паперової промисловості є підпри­ємства з виробництва целюлози, деревної маси, паперу і картону. Решта — численні підприємства, які переробляють папір і картон на різноманітні вироби.

Технічний стан підприємств характеризується значним ста­рінням виробничого устаткування, яке тривалий час підтримува­лося за рахунок відновлювального ремонту, певної модернізації і лише зрідка — заміною новим. Зараз у галузі налічується 40 па­пероробних і 13 картоноробних машин, більша частина яких екс­плуатується понад 40 років і відзначається застарілістю та висо­ким рівнем зносу.

436

Вузьким місцем целюлозно-паперової промисловості є вкрай недостатнє виробництво напівфабрикатів. У галузі експлуатуєть­ся лише один варочний апарат потужністю 45 тис. т целюлози на рік, строк експлуатації якого понад 40 років, а виробництво дере­вної маси здійснюється на дефібрерах, які експлуатуються 50 ро­ків. Обладнання фізично зношене, застаріле і підлягає демонта­жу. Якість деревної маси, виготовленої на цьому обладнанні, не відповідає вимогам технології виробництва паперу. Високоякіс­ним напівфабрикатом, який широко застосовується для виготов­лення паперу і картону в зарубіжних країнах, є термомеханічна і хіміко-термомеханічна маса. Для її виробництва придатна дере­вина не лише хвойних, а й м'яколистяних порід.

Через нестачу напівфабрикатів стримується виробництво па­перу і картону: завантаження потужностей паперових фабрик не перевищує 35 %, а картонних — 50 %.

Лісохімічна промисловість — галузь лісопромислового комп­лексу, яка об'єднує виробництва з хімічної переробки деревини:

• виробництва, що грунтуються на сухому термічному розкла­данні деревини (піроліз деревини) і виготовляють деревне вугіл­ля, оцтову кислоту, деревну смолу, спирти, численні продукти пе­реробки оцтової кислоти і смоли;

• каніфольно-скипидарне і смоло-скипидарне виробництва, що виготовляють каніфоль, скипидар, смоли, ефірні масла і продук­ти їх вторинної переробки.

Лісохімічні продукти використовуються майже в усіх галузях промисловості, посідають важливе місце в органічному синтезі різ­номанітних речовин, зокрема, камфори, терпінгідрату, пахучих ре­човин, флотаційних масел, інсектофунгіцидів.

Устаткування лісохімічних підприємств відзначається висо­ким рівнем зносу (80 %) і вимагає модернізації, а то й повної за­міни. Сировиною для них служить дров'яна деревина листяних по­рід, соснові пні, живиця.

Структурні підрозділи лісопромислового комплексу, що випу­скають продукцію основної номенклатури (пиломатеріали, дерев­ні плити, фанеру, меблі, целюлозу, папір, картон), займають до­мінуюче положення в галузі. Проте темпи їх розвитку різні і за­лежать від попиту на продукцію, умов її реалізації, можливостей виробництва (наявності потужностей, сировини) тощо. Про зміни у виробничій структурі лісопромислового комплексу протягом 19Ш—2000 pp. свідчать дані табл. 3.53. Це, насамперед, стосу­ється різкого зниження питомої ваги меблевого виробництва і лі­сохімічної промисловості. У структурі лісоромислового комплек-

437

су збільшилася частка целюлозно-паперової промисловості, ви­робництва фанери, буддеталей і деревних плит. Різке скорочення дерев'яної тари і нарощування виробництва паперової і карто­нної тари також є позитивним результатом удосконалення струк­тури лісопромислового комплексу. Передбачається, що й надалі в структурі лісопромислового комплексу зростатиме частка вироб­ництв, які виготовляють продукцію на основі глибокої механіч­ної та хімічної переробки деревини. Одночасно зменшиться пи­тома вага виробництв, продукція яких має обмежений попит, відзначається високою матеріаломісткістю, недостатнім рівнем використання деревної сировини. Від поліпшення структури ви­робництва, зокрема, прискореного розвитку целюлозно-паперової і меблевої промисловості, виробництва деревних плит та інших, продукція яких здатна найбільш повно забезпечити потреби внут­рішнього ринку і збільшити експортні можливості, значною мірою буде залежати підвищення ефективності лісопромислового комп­лексу. Удосконалення структури виробництва сприятиме економ­ному і раціональному використанню лісосировинних ресурсів.

Таблиця 3.53

ДИНАМІКА ГАЛУЗЕВОЇ СТРУКТУРИ ЛІСОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ у 1980—2000 pp.

Галузь, виробництво	1980	1990	2000
Лісозаготівельна промисловість	10,3	10,3	13,2
Деревообробна промисловість	73,3	70,0	45,9
у тому числі: лісопильне виробництво	9,2	9,4	9,3
виробництво будівельних деталей із деревини і плит на деревній основі	6,6	7,4	11,0
виробництво фанери	0,9	0,8	1,3
меблеве виробництво	44,3	43,2	17,6
виробництво дерев'яної тари	5,4	4,0	0,4
Целюлозно-паперова промисловість	14,4	18,1	40,8
у тому числі виробництво целюлози, деревної маси, паперу і картону	10,0	13,7	20,6
виробництво паперової і картонної тари	2,2	2Д	11,4
Лісохімічна промисловість	2,0	1,6	0,1

У деревообробній і целюлозно-паперовій промисловості за останні роки відбулися докорінні зміни у відносинах власності. У 2000 р. підприємствами колективної форми власності вироблено

438

90 % усієї продукції галузі, в тому числі 67 % — підприємствами акціонерних товариств, і лише 3 % — державними підприємства­ми. В лісозаготівельній промисловості, навпаки, на державні під­приємства припадає 80 % обсягу виробленої продукції. За ефек­тивністю виробництва, зокрема виробітком продукції на одного працюючого, кращого результату досягнуто в колективних під­приємствах, де він перевищує показник державних підприємств на 30—35 % у деревообробній промисловості, і більше ніж у 2 ра­зи — у целюлозно-паперовій.

Лісопромисловий комплекс посідає одне з провідних місць серед інших галузей промисловості за розвитком малих форм підприємництва. Частка продукції малих підприємств і коопера­тивів досягає майже 7 % загального виробництва малих підпри­ємств України і 12 % виробництва продукції деревообробної і целюлозно-паперової промисловості.