- •Isbn 966-574-750-9
- •Тема 5; розд. 5, теми 1,2,3 ю і Пітюренко д-р геогр. Наук, проф. Розд. 1, теми 3, 4; розд. З,
- •Тема 2; розд. 6, теми 1,1 с і. Бандур д-р екон. Наук, проф. Розд. 2, тема 2
- •Тема 6 м. А. Хвесик д-р екон. Наук, проф. Розд. 2, тема 1
- •Тема 1 я б Олійник д-р екон. Наук, проф., розд. 1, тема 1; розд. З,
- •Тема 9 б. В. Калашніков д-р екон. Наук розд. 6, тема 2
- •1. Предмет курсу «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка»
- •2. Методологічні основи курсу «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка»
- •3. Завдання курсу «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка»
- •4. Структура курсу «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка»
- •1. Сучасні теорії і концепції розміщення продуктивних сил і регіональної економіки
- •1.1. Сутність і складові елементи продуктивних сил
- •1.2. Вітчизняні теорії розміщення продуктивних сил і регіональної економіки
- •1.3. Зарубіжні теорії розміщення продуктивних сил і регіональної економіки
- •1.4. Розвиток і розміщення продуктивних сил в умовах глобалізації та регіоналізації світового економічного простору
- •2. Закономірності, принципи і чинники розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів
- •2.1. Зміст основних понять «закон», «закономірність», «принцип», «чинник», їх об'єктивний характер
- •2.2. Закономірності розміщення продуктивних сил і формування економіки регіонів
- •2.3. Принципи розміщення продуктивних сил і формування економіки регіонів
- •2.4. Чинники розміщення продуктивних сил і формування економіки регіонів
- •3. Економічне районування та територіальна структура народного господарства
- •3.1. Сутність економічного району
- •3.2. Основні районоутворювальні чинники
- •3.3. Принципи і критерії виділення великих економічних районів
- •3.4. Ієрархія економічних районів, їх основні типи
- •3.5. Мережа економічних районів України
- •3.6. Практичне значення економічного районування
- •4. Наукові методи аналізу розміщення і територіальної організації народного господарства
- •4.1. Сутність наукових методів
- •4.2. Традиційні і нові методи вивчення розміщення продуктивних сил
- •1. Природно-ресурсний потенціал і його економічна оцінка
- •1.1. Природно-ресурсний потенціал і його структура
- •1.3. Характеристика природно-ресурсного потенціалу економічних районів
- •Основні показники лісового фонду регіонів україни
- •Водні ресурси річок україни (басейновий розріз)
- •1.4. Ресурсозбереження як головний напрям використання природно-ресурсного потенціалу
- •2. Населення, трудові ресурси та розселення
- •2.1. Роль населення у розвитку та територіальній організації народного господарства
- •2.2. Чисельність і територіальне розміщення населення
- •2.3. Відтворення населення
- •2.4. Міграція населення та її види
- •2.5. Рівень життя населення та його регіональні відмінності
- •2.6. Етнічний1 склад населення та його територіальні особливості
- •2.7. Міське і сільське населення
- •2.8. Трудові ресурси та їх структура
- •2.9. Трудоресурсна ситуація та її регіональні особливості
- •2.10. Ринок праці та забезпечення ефективної зайнятості
- •3. Виробничий та науково-технічний потенціал
- •3.1. Економічна сутність виробничого та науково-технічного потенціалу
- •3.2. Характеристика виробничого
- •3.3. Науково-технічний потенціал України та оцінка його стану
- •3.4. Оцінка інноваційного потенціалу України та її регіонів
- •1. Народногосподарський комплекс України, особливості структури і трансформація в ринкових умовах
- •1.1. Економіка України як єдиний народногосподарський комплекс
- •1.2. Сутність поняття «структура економіки»
- •1.3. Галузева структура економіки та її регіональні особливості
- •Структура економіки україни за чисельністю населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності у 1990,1995, 2000 pp.
- •1.4. Реструктуризація економіки в ринкових умовах
- •1.5. Формування міжгалузевих комплексів, їх сутність, структура та значення
- •1.6. Посилення процесів інтеграції та підвищення ролі регіонів
- •1.7. Динаміка та ефективність структурної трансформації економіки
- •2. Паливно-енергетичний комплекс: сучасний стан і перспективи розвитку
- •2.1. Роль паливно-енергетичного комплексу в народному господарстві та його структура
- •Видобуток (виробництво) первинних паливно-енергетичних ресурсів в україні у 1990—2000 pp.
- •2.2. Паливно-енергетичний баланс та перспективи його формування
- •2.3. Вугільна промисловість
- •Запаси вугілля та їх розташування по території україни (станом на 01.01.2001 р.)
- •Баланс формування та розподілу ресурсів кам'яного та бурого вугілля в україні
- •2.4. Нафтова та нафтопереробна промисловість
- •Баланс формування та розподілу ресурсів нафти (включаючи газовий конденсат) в україні у!990,1995,2000 pp., тис. Т
- •2.5. Газова промисловість
- •2.6. Електроенергетика
- •Встановлена потужнгсть у розрш енергосистем оес україни (станом 01.01.2001 р.)
- •Виробництво електроенергії у україні у 1990,1995, 2000 та 2001 pp., млрд кВт
- •Характеристика споживання електроенергії галузями народного господарства україни у 1990,1995, 2000 pp.
- •Потужність, виробництво та використання встановленої потужності електростанцій україни в 1990,1996—2000 pp.
- •3. Металургійний комплекс: сучасний стан і перспективи розвитку
- •3.1. Місце металургійного комплексу в економіці
- •3.2. Чорна металургія
- •Виробництво основних видів продукції чорної металургії україни
- •3.3. Кольорова металургія
- •Зміни галузевої структури кольорової металургії україни за обсягом продукції у 1990—2000 pp. (у діючих цінах відповідних років), %
- •3.4. Основні проблеми та перспективи розвитку галузей металургійного комплексу
- •4. Машинобудівний комплекс: сучасний стан і перспективи розвитку
- •4.1. Роль машинобудівного комплексу в народному господарстві
- •4.2. Структура і сучасний стан розвитку машинобудівного комплексу
- •Питома вага україни в загальному виробництві найбільш важливих видів продукції машинобудування срср
- •Динаміка виробництва окремих видів найбільш важливої продукції машинобудування в україні у 1985—2000 pp.
- •4.3. Особливості розміщення найважливіших галузей машинобудування
- •4.4. Оборонно-промисловий комплекс
- •4.5. Основні райони і центри машинобудування
- •4.6. Проблеми і перспективи розвитку машинобудівного комплексу
- •5. Хімічний комплекс: сучасні стан і перспективи розвитку
- •5.1. Роль хімічного комплексу в народному господарстві
- •5.2. Структура хімічного комплексу
- •Зміни галузевої структури хімічного комплексу україни за обсягом продукції у 1990—2000 pp., % (у діючих цінах відповідних років)
- •5.3. Особливості розміщення підприємств хімічного комплексу
- •Зміни територіальної структури виробництва продукції хімічного комплексу україни у 1990—2000 pp., %
- •5.4.Сучасний стан розвитку і розміщення галузей хімічного комплексу
- •5.5. Проблеми та перспективи розвитку і розміщення галузей хімічного комплексу
- •6. Лісопромисловий комплекс: сучасний стан і перспективи розвитку
- •6.1. Роль лісопромислового комплексу в народному господарстві
- •6.2. Структура лісопромислового комплексу
- •6.3. Особливості розміщення підприємств лісопромислового комплексу
- •6.4. Проблеми та перспективи розвитку
- •7. Агропромисловий комплекс: сучасний стан і перспективи розвитку
- •7.1. Роль агропромислового комплексу в народному господарстві. Форми територіальної організації апк
- •7.2. Сільське господарство, його структура та особливості розміщення
- •Розміщення сільськогосподарського виробництва україни за призначенням і використанням земельних ресурсів на 01.01.2001 р., млн га
- •Міжгалузеві зв'язки між сільськогосподарськими підприємствами та іншими сферами апк в 2000 р. (млн гри)
- •7.3. Спеціалізовані агропромислові комплекси
- •7.4. Господарський механізм апк у регіональній економіці
- •7.5. Проблеми і перспективи розвитку апк
- •8. Транспортний комплекс та зв'язок: сучасний стан і перспективи розвитку
- •8.1. Роль транспорту в народному господарстві та його структура
- •8.2. Характеристика транспортно-дорожнього комплексу та тенденції його розвитку
- •Характеристика залізничних шляхів сполучення україни у 1990,1995—2000 pp.
- •Основні показники роботи транспорту україни у 1990,1995—2000 pp.
- •8.3. Особливості розміщення
- •8.4. Зв'язок, його галузева структура та особливості розміщення
- •Іїй2ж£лжїаііініх телефонних апаратах і забезпеченість ними населення україни по регіонах у 1992,1995,1997-2000 рр
- •8.5. Проблеми та перспективи розвитку і розміщення транспорту
- •9. Будівельний комплекс: сучасний стан і перспективи розвитку
- •9.1. Роль будівельного комплексу в народному господарстві
- •9.2. Промисловість будівельних матеріалів, її структура та особливості розміщення
- •Структура стінових матеріалів в україні у 1990—2000 pp.
- •9.3. Проблеми та перспективи розвитку
- •9.4. Капітальне будівництво
- •Будівельні та монтажні роботи по регіонах україни у 1990—2000 pp.
- •9.5. Проблеми та перспективи розвитку капітального будівництва
- •10. Соціальний комплекс: сучасний стан і перспективи розвитку
- •10.1. Роль соціального комплексу в суспільному виробництві
- •10.2. Структура та особливості галузей соціальної сфери
- •Основні показники розвитку системи здоров'я україни у 1990—2000 pp.
- •10.3. Виробництво товарів народного споживання: сучасний стан та особливості розміщення
- •Галузева структура легкої промисловості україни за основними показниками виробництва у 1990,1995,1999,2000 pp., %
- •10.4. Проблеми і перспективи розвитку соціального комплексу
- •1. Сутність регіональної економіки,
- •1.1. Методологічні основи регіональної економіки
- •1.3. Економіка регіону — ланка єдиного господарського комплексу
- •1.4. Диференціація регіонів за рівнем розвитку продуктивних сил
- •1.5. Соціально-економічні та екологічні проблеми регіонів і шляхи їх вирішення
- •2. Економіка Донецького економічного району: особливості розвитку і розміщення продуктивних сил
- •2.1. Місце і роль Донецького економічного району в економіці країни
- •2.2. Характеристика природно-ресурсного, виробничого і трудового потенціалу
- •2.3. Галузева і територіальна структура господарства
- •Виробництво основних видів сільськогосподарської продукції у донецькому економічному районі у 2000 р. (у господарствах усіх категорій), тис. Т
- •2.4. Проблеми та перспективи розвитку і розміщення продуктивних сил району
- •3. Економіка Придніпровського економічного району: особливості розвитку і розміщення продуктивних сил
- •3.1. Місце і роль Придніпровського економічного району в економіці країни
- •3.2. Характеристика природно-ресурсного, виробничого і трудового потенціалу
- •3.3. Галузева і територіальна структура господарства
- •Територіально-галузева структура валової додаткової вартості економіки придніпровського економічного району у 2000 р.
- •3.4. Проблеми та перспективи розвитку і розміщення продуктивних сил району
- •4. Економіка Східного економічного району: особливості розвитку і розміщення продуктивних сил
- •4.1. Місце і роль Східного економічного району в економіці країни
- •4.2. Характеристика природно-ресурсного, виробничого і трудового потенціалу
- •4.3. Галузева і територіальна структура господарства
- •Територіально-галузева структура промисловості східного економічного району у 2000 р. (частка району і області у загальному обсязі України, %)
- •ВІїїг££ницту° основних видів сільськогосподарської продукції у східному економічному районі?2000 р (у господарствах усіх категорій), тис. Т
- •4.4. Проблеми та перспективи розвитку і розміщення продуктивних сил Східного економічного району
- •5. Економіка Центрального економічного району: особливості розвитку і розміщення продуктивних сил
- •5.1. Місце і роль Центрального економічного району в економіці країни
- •Основні показники соціально-економічного розвитку центрального економічного району у 2000 р.
- •5.2. Характеристика природно-ресурсного, виробничого і трудового потенціалу
- •Територіально-галузева структура валової додаткової вартості економіки центрального економічного району у 2000 р.
- •Основні показники розвитку соціальної сфери центрального економічного району у 2000 р.
- •5.4. Проблеми та перспективи розвитку і розміщення продуктивних сил району
- •6. Економіка Поліського економічного району: особливості розвитку і розміщення продуктивних сил
- •6.1. Місце і роль Поліського економічного району в економіці країни
- •Основні показники соціально-економічного розвитку поліського економічного району та його областей у 2000 р.
- •6.2. Характеристика природно-ресурсного, виробничого і трудового потенціалу
- •6.3. Галузева і територіальна структура господарства
- •Територіально-галузева структура валової додаткової вартості економіки поліського економічного району у 1999 р.
- •Територіально-галузева структура промисловості поліського економічного району у 2000 р.
- •Виробництво основних видів сільськогосподарської продукції у поліському економічному районі у 2000 р. (у господарствах усіх категорій), тис. Т
- •6.4. Проблеми та перспективи розвитку і розміщення продуктивних сил району
- •7. Економіка Подільського економічного району:
- •7.1. Місце і роль Подільського економічного району в економіці країни
- •7.2. Характеристика природно-ресурсного, виробничого і трудового потенціалу
- •7.3. Галузева і територіальна структура господарства
- •Територіально-галузева структура валової додаткової вартості економіки подільського економічного району у 2000 р.
- •Виробництво основних видів сільськогосподарської продукції у подільському економічному районі у 2000 р. (у господарствах усіх категорій), тис. Т
- •7.4. Проблеми та перспективи
- •8. Економіка Карпатського економічного району: особливості розвитку і розміщення продуктивних сил
- •8.1. Місце і роль Карпатського економічного району в економіці країни
- •Основні показники соціально-економічного розвитку карпатського економічного району та його областей за 2000 р.
- •8.2. Характеристика природно-ресурсного, виробничого і трудового потенціалу
- •8.3. Галузева і територіальна структура господарства
- •Територіально-галузева структура валової додаткової вартості економіки карпатського економічного району у 1999 p., %
- •Територіально-галузева структура промисловості карпатського економічного району у 2000 р.
- •8.4. Проблеми та перспективи розвитку і розміщення продуктивних сил району
- •9. Економіка Причорноморського економічного району: особливості розвитку і розміщення продуктивних сил
- •9.1. Місце і роль Причорноморського економічного району в економіці країни
- •Основні показники соціально-економічного розвитку причорноморського економічного району у 2000 р.
- •9.2. Характеристика природно-ресурсного, виробничого і трудового потенціалу
- •9.3. Галузева і територіальна структура господарства
- •Територіально-галузева структура валової додаткової вартості економіки причорноморського економічного району у 2000 р.
- •Територіально-галузева структура промисловості причорноморського економічного району у 2000 р.
- •Виробництво основних видів сільськогосподарської продукції у причорноморському економічному районі у 2000 р. (у господарствах усіх категорій), тис. Т
- •9.4. Проблеми та перспективи розвитку і розміщення продуктивних сил району
- •1. Сутність, мета і завдання регіональної політики
- •1.1. Сутність державної регіональної економічної політики
- •1.2. Об'єкти і суб'єкти державної регіональної політики
- •1.3. Цілі державної регіональної економічної політики
- •1.4. Завдання державної регіональної економічної політики
- •1.5. Наукове обґрунтування регіонального розміщення продуктивних сил
- •2. Механізм реалізації регіональної економічної політики
- •2.1. Сутність механізму реалізації державної регіональної економічної політики
- •2.2. Організаційно-правова база
- •2.3. Бюджетно-фінансові важелі реалізації регіональної економічної політики та ключові елементи механізму реалізації регіональної економічної політики
- •2.4. Спеціальні (вільні) економічні зони
- •2.5. Міжрегіональне і прикордонне співробітництво як інструменти реалізації регіональної економічної політики
- •2.6. Регіональні засади управління державним та комунальним секторами економіки
- •3. Державне регулювання
- •3.1. Посилення ролі держави
- •3.2. Підвищення ролі територій
- •3.3. Гармонійне поєднання державного управління і місцевого самоврядування
- •3.4. Сучасна концепція розміщення продуктивних сил і розвитку економіки регіонів
- •3.5. Форми стимулювання розвитку регіональної економіки
- •3.6. Схеми-прогнози та державні програми розвитку і розміщення продуктивних сил економічних районів на тривалу перспективу
- •1. Сутність і форми зовнішньоекономічних зв'язків
- •1.1. Сутність і значення
- •1.2. Основні форми економічного співробітництва країн світу
- •1.3. Обсяги і напрями іноземного інвестування економіки України
- •1.4. Економічні зв'язки України з країнами снд та світу
- •1.5. Проблеми та перспективи розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України
- •2. Експортний потенціал України та Ті регіонів
- •2.1. Сутність і значення експортного потенціалу
- •2.2. Структура і регіональні особливості
- •2.3. Конкурентні переваги України та основні напрями їх використання
- •2.4. Проблеми і перспективи формування експортного потенціалу
5.4.Сучасний стан розвитку і розміщення галузей хімічного комплексу
В Україні створені всі підгалузі хімічного комплексу за винятком промислового виробництва синтетичного каучуку. За 1991— 2000 pp. обсяги продукції виробництв хімічного комплексу скоротилися на 59 %, у тому числі з багатьох видів продукції рівень виробництва у 2000 р. становив усього 2—5 %, або 15-—40 % рівня 1990 p., а понад 50 % — тільки з випуску переважно експорто-орієнтованих видів продукції (азотні добрива, аміак, сода кальцинована, двоокис титану пігментний, шини) (табл. 3.49).
411
Таблиця 3.49
ВИРОБНИЦТВО НАЙВАЖЛИВІШИХ ВИДІВ ПРОДУКЦІЇ
ХІМІЧНОЇ І НАФТОХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
УКРАЇНИ у 199О-2000 pp., тис. т
|
1990 |
1995 |
1996 |
1997 |
1998 |
1999 |
2000 |
——— 2000 р. у % до 1990 р. |
Мінеральні добрива (100 % поживних речовин), всього |
4815,2 |
2221,4 |
2449,1 |
2375,8 |
1935,9 |
2319,3 |
2303,8 |
47,8 |
з них: азотні |
3021,6 |
1870,6 |
2083,3 |
2021,8 |
1674,9 |
2059,7 |
2201,9 |
72,9 |
фосфатні |
1648,0 |
294,5 |
325,5 |
305,8 |
240,4 |
238,3 |
81,7 |
5,0 |
калійні |
143,2 |
56,3 |
39,3 |
49,0 |
20,6 |
21,3 |
20,2 |
14,1 |
Хімічні засоби захисту рослин |
50,46 |
4,12 |
4,56 |
2,74 |
1,85 |
1,84 |
1,07 |
2,1 |
Аміак синтетичний |
4940,8 |
3782,4 |
4017,5 |
4142,3 |
3984,1 |
4514,5 |
4351,6 |
88,1 |
Сірчана кислота |
5011 |
1587,2 |
1576,9 |
1438,0 |
1353,7 |
1393,1 |
1036,4 |
20,7 |
Сірка, всього |
2173,7 |
273,5 |
204,9 |
129,5 |
129,05 |
101,05 |
110,92 |
5,1 |
природна камова |
2117,9 |
237,64 |
168,1 |
99,65 |
96,95 |
79,98 |
88,44 |
4,2 |
сірка газова |
55,8 |
35,86 |
36,8 |
29,85 |
32,10 |
21,07 |
22,52 |
40,4 |
Сода кальцинована |
1119,5 |
475,0 |
375,8 |
367,5 |
390,3 |
455,7 |
574,9 |
51,4 |
Сода каустична |
444,6 |
213,4 |
156,6 |
156,3 |
127,4 |
99,4 |
134,4 |
30,2 |
Закінчення табл.3.49
|
1990 |
1995 |
1996 |
1997 |
1998 |
1999 |
2000 |
2000 р. у % до 1990 р. |
Синтетичні барвники |
32,45 |
2,45 |
2,04 |
2,12 |
1,15 |
0,52 |
0,471 |
1,5 |
Волокна і нитки хімічні |
179,2 |
41,28 |
33,3 |
26,0 |
24,5 |
22,8 |
30,3 |
16,9 |
Двоокис титану пігментний |
112,95 |
61,8 |
50,8 |
36,8 |
49,7 |
66,9 |
84,8 |
75,1 |
Синтетичні смоли і пластичні маси |
826,5 |
178,3 |
117,0 |
99,4 |
103,5 |
118,8 |
152,46 |
18,4 |
Лакофарбові матеріали |
674 |
135,3 |
126,4 |
120,6 |
112,7 |
102,4 |
107,3 |
15,9 |
Кінофотоплівка (35 мм), млн м |
974 |
78,1 |
57,2 |
32,1 |
29,2 |
26,3 |
20,3 |
2,1 |
Стрічка магнітна (6,25 мм), млн м |
6090,9 |
43,6 |
63,7 |
20,6 |
25,1 |
18,7 |
8,4 |
0,1 |
Шини, всього, тис. шт. |
11203 |
5785,7 |
6382,7 |
7544 |
8423,2 |
7945,3 |
6817,0 |
60,8 |
у тому числі для: вантажних автомобілів |
3478,9 |
1089,0 |
1268,0 |
1322,5 |
1430,6 |
772,1 |
581,9 |
16,7 |
легкових автомобілів |
5059,9 |
4267,1 |
4563,6 |
5617,1 |
6510,4 |
6705,0 |
5926,0 |
117,1 |
сільськогосподарських машин |
1774,2 |
253,8 |
292,5 |
347,4 |
278,6 |
310,3 |
264,9 |
14,9 |
мотоциклів, моторолерів та елект-ро-навантажувачів |
890 |
175,8 |
258,6 |
257,0 |
203,6 |
157,9 |
44,2 |
5,0 |
Провідною підгалуззю хімічної промисловості, яка довгі роки визначала спеціалізацію хімічного комплексу України, є виробництво мінеральних добрив. Основна тенденція в розміщенні виробництва мінеральних добрив — максимальна орієнтація на споживача, тобто на райони з інтенсивним сільським господарством. Підприємства з виробництва мінеральних добрив розташовані в Донецькій (Горлівка, Костянтинівна), Луганській (Сєверодонецьк), Дніпропетровській (Дніп-родзержинськ), Черкаській (Черкаси), Рівненській (Рівне), Сумській (Суми), Вінницькій (Вінниця), Львівській (Новий Розділ, Стебник), Івано-Франківській (Калуш), Одеській (Южне) областях, Автономній Республіці Крим (Армянськ Красноперекоп-ського району). Крім того, незначна частка азотних добрив (сульфат амонію) виробляється на КХЗ Донбасу та Придніпров'я.
За обсягами виробництва мінеральних добрив1 провідне місце у світі наприкінці 90-х pp. XX ст. посідали країни Китай (28,2 млн т), США (27,0), Канада (12,5), Індія (11,38), Росія (9,4), Німеччина (4,77), Франція (3,0), Індонезія (3,2 млн т). Виробництво мінеральних добрив в Україні (2,3 млн т) знаходиться приблизно на рівні таких країн, як Польща (2,48), Нідерланди (2,0), Бразилія (2,26) і перевищує виробництво у Великобританії (1,47), Іспанії (1,76), Ізраїлі (1,56), Румунії (1,47), Японії (1,17 млн т).
До 1990 р. поставки сільському господарству мінеральних добрив в Україні збільшувалися і становили в 1986-—1990 рр. у середньому за рік 4,9 млн т, у розрахунку на 1 га ріллі максимальних обсягів досягнуто в 1987р. 155,2 кг, з них 68,7 кг азотні, 40,8 — фосфатні, 45,6 — калійні. У 90-х pp. споживання мінеральних добрив на внутрішньому ринку скоротилося більше ніж у 10 разів і становило в 1996—1999 рр. усього 525—415 тис. т, у тому числі азотних — 373—326, фосфатних — 97 —61, калійних — 55—28 тис. т; станом на 1 жовтня 2000 р. сільгоспвиробники внесли під посівні площі тільки 251,4 тис. т мінеральних добрив, або на третину менше, ніжу 1999 р.
Інститут ґрунтознавства та агрохімії Української академії аграрних наук визначив оптимальну потребу землеробства України в мінеральних добривах на 2000-—2005 pp. у 2,99—3,5 млн т, у тому числі азотних 1,47—1,78, фосфатних — 0,84—0,99, калійних — 0,68—0,79 млн т.
1 Тут і далі обсяги мінеральних добрив наводяться у перерахунку на 100 % поживних речовин.
414
Таблиця 3.50
ВИРОБНИЦТВО АЗОТНИХ ДОБРИВ НА ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ у 1990, 1995—2000 pp., тис. т
|
1990 |
1995 |
1996 |
1997 |
1998 |
1999 |
2000 |
Україна, всього |
3021,6 |
1870,6 |
2083,3 |
2021,8 |
1674,9 |
2059,7 |
2201,9 |
ВАТ «Концерн Стирол», Горлівка, Донецька обл. |
471,9 |
362,5 |
431,9 |
406,3 |
440,5 |
485,7 |
578,7 |
ВАТ «Дніпроазот», Дніпродзержинськ, Дніпропетровська обл. |
191,4 |
222,2 |
247,6 |
244,3 |
254,8 |
313,5 |
309,7 |
Сєвєродонецьке ДВП «Об'єднання Азот», Луганська обл. |
505,6 |
255,0 |
397,4 |
284,8 |
228,8 |
382,2 |
377,5 |
ВАТ «Азот», Черкаси |
794,6 |
482,0 |
432,3 |
518,5 |
296,7 |
433,3 |
461,1 |
ВАТ «Рівнеазот», Рівне |
332,1 |
128,0 |
149,8 |
168,7 |
151,8 |
146,1 |
90,0 |
Одеський припортовий завод, порт Южний |
337,1 |
329,1 |
332,8 |
307,3 |
227,2 |
225,6 |
319,5 |
ВАТ «Сумихімпром», м. Суми |
84,8 |
17,0 |
16,7 |
13,0 |
14,5 |
3,6 |
7,5 |
Роздільське ДГХП «Сірка», Львівська обл. |
86,8 |
12,5 |
13,9 |
19,3 |
9,3 |
9,0 |
3,1 |
Кримське ВО «Титан», Красноперекопськ, АР Крим |
24,3 |
9,1 |
6,6 |
6,2 |
8,1 |
9,6 |
2,0 |
ВО Придніпровський хімічний завод, Дніпропетровська обл. |
110,2 |
15,5 |
13,9 |
11,2 |
0,8 |
4,1 |
0,0 |
Коксохімічні заводи |
82,8 |
37,7 |
40,4 |
42,2 |
42,4 |
47,0 |
52,8 |
Україна є одним із найбільших у світі виробником азотних добрив. В 1990 р. її частка становила 23% від виробництва в СРСР, 24 % від виробництва в США і майже дорівнювала обсягам виробництва в Канаді. У той же час вона випереджала всі європейські та азіатські країни.
Динаміку виробництва азотних добрив на підприємствах України наведено в табл. 3.50. На підприємствах України виробляється близько 10 видів азотних добрив простих і складних форм, з них понад 90 % — карбамід та аміачна селітра. Найбільш високоякісним видом азотних добрив є карбамід (сечовина) з високим вмістом азоту (46 % N). Основна частка виробленого в Україні карбаміду поставляється на експорт у 24 країни світу. Головні експортери карбаміду: Горлівський концерн «Стирол», Одеський припортовий завод, ВАТ «Дніпроазот». Аміачна селітра постачається головним чином сільгоспвиробникам на внутрішній ринок. Провідні підприємства: ВАТ «Рівнеазот» і ВАТ «Азот» Черкаси.
В останні роки продукція азотної промисловості — аміак, карбамід, аміачна селітра — за своєю собівартістю збиткова. Це призводить до поступової втрати Україною світового ринку. Високі ціни на природний газ, електроенергію та залізничні перевезення — головна причина високої собівартості азотних добрив. Для підтримання конкурентоспроможності аміаку на внутрішньому та зовнішньому ринку ціна на промисловий газ як технологічної сировини повинна бути не вище 25—33 дол. США / 1000 м3. Зараз середня ціна на природний газ для виробництва аміаку в Україні становить: імпортного — 60 дол. / 1000 м3, вітчизняного під держзамовлення — 28 дол. / 1000 м3. В Росії відповідно — 18—23 дол. / 1000 м3, у країнах Близького та Середнього Сходу — 18—23 дол. США/1000 м3.
За обсягами виробництва фосфатних добрив у 1990 р. Україна перевищувала всі європейські країни. Сьогодні діючі виробництва фосфорних добрив за технологічним та технічним рівнем є застарілими та недосконалими. Знос основного обладнання перевищує 75 %. Виробництво фосфатних добрив у 1997 р. становило 18,5 %, а в 2000 р. всього 4,9 % від рівня 1990 р. З 1996 р. припинено випуск простого суперфосфату на Костянтинівському і Сумському підприємствах. Одеський суперфосфатний завод у 1994 р. перепрофільовано на виробництво товарів побутової хімії та мідного купоросу. Залишається виробництво простого суперфосфату тільки на Вінницькому ДП «Хімпром», інших фосфатних добрив лише в складних добривах: амофосі, нітрофосці (азо-фосці), нітроамофосці. Головною причиною різкого спаду вироб-
416
ництва є дефіцит фосфатної сировини. Усі підприємства України працювали на довізній сировині: апатитовий концентрат і фосфоритне борошно з Росії, жовтий фосфор з Казахстану, суперфос-форна кислота із США.
З порушенням економічних зв'язків з країнами СНД, нестабільністю фінансового стану як постачальників сировини, так і споживачів готової продукції загострилося становище із забезпеченням підприємств сировиною та реалізацією готової продукції. Імпорт апатитового концентрату з Росії скоротився з 1,3 млн т у 1990 р. до 250—300 тис. т у 1994—1998 pp. (переважно давальницька сировина). Припинена закупівля в США висококонцент-рованої (71 % Р2О5) і екологічно чистої суперфосфорної кислоти, що призвело до зупинки потужностей (291,6 тис. т на рік) з виробництва рідких комплексних добрив на підприємствах у Рівному, Черкасах, Сумах. Через відсутність коштів не закінчена реконструкція цехів із виробництва гранульованого суперфосфату на Костянтинівському хімзаводі та Сумському ВАТ «Хімпром». Припинення закупівлі жовтого фосфору в Казахстані призвело до повної зупинки виробництва термічної кислоти на Черкаському ВАТ «Азот».
Серед розвинутих країн світу фосфатною сировиною забезпечені тільки США. Багаті ресурси цієї сировини мають країни Африки і Близького Сходу, Росія та Казахстан. Північно-Афри-канські країни є провідними серед виробників фосфорної кислоти, яка експортується або переробляється на фосфатні добрива, що теж експортуються. Країни Західної Європи і Японія не мають фосфатної сировини, тому в них спостерігається тенденція скорочення виробництва фосфорної кислоти і добрив, вони все більш орієнтуються на імпорт фосфорних добрив. У такій самій ситуації опинилася Україна. Через відсутність власної сировини промислового значення необхідно вирішувати проблему — завозити готові добрива і фосфорну кислоту чи апатитовий або фосфоритовий концентрат, щоб завантажити існуючі потужності своїх підприємств.
Виробництво фосфатних добрив є найбільшим джерелом забруднення довкілля рухомими сполуками фтору, фосфогіпсу. Насамперед це стосується виробництва амофосу, нітроамофоски і нітрофосу з екстракційної фосфорної кислоти на основі всіх видів фосфатної сировини.
Для забезпечення потреб сільгоспвиробників фосфатними добривами і вирішення екологічних проблем, пов'язаних з їх виробництвом, доцільно було б завезення в Україну з Марокко чи Тунісу суперфосфорної кислоти в розмірі 300 тис. т на рік для ви-
417
робництва рідких комплексних добрив, або ж закуповувати в цих країнах чи країнах Близького Сходу необхідну кількість готових добрив чи фосфорної кислоти, припинивши її виробництво на вітчизняних підприємствах. Вирішувати ці питання необхідно на державному рівні.
Діючі в Україні виробництва фосфатних добрив за собівартістю кінцевої продукції значною мірою залежать від вартості сірчаної кислоти, що є важливим компонентом у сировинній складовій. На 1 т 100% Р2О5 в середньому витрачається від 1,5 до 2,5 т 100 % сірчаної кислоти.
Сірчана кислота в Україні виробляється на підприємствах хімічної промисловості (понад 70 %), коксохімічної та інших промислових підприємствах. Потужності з виробництва сірчаної кислоти на підприємствах хімічної промисловості введені переважно в 70-х pp., тобто працюють понад 30 років. Знос основних виробничих фондів у сірчанокислотних цехах становить від 70 % до 90 %. Сірчана кислота споживається переважно (98 %) на внутрішньому ринку, тому як сировинна складова впливає на собівартість та ціну кінцевої продукції — фосфорних добрив, пігментного двоокису титану, хімічних волокон тощо. Найбільші обсяги виробництва сірчаної кислоти сконцентровані в Донецькій, Сумській областях та Автономній Республіці Крим.
Виробництво калійних добрив як складової промисловості мінеральних добрив з власної сировини розміщується у Калуші (Івано-Франківська область) і Стебнику (Львівська область). У 2000 р. на цих підприємствах виготовлено 20,2 тис. т у вигляді калімагнезії та каїніту. Крім того, на хімічних підприємствах виготовляються концентровані складні добрива, що містять калій, на довізній сировині (хлористий калій) з Білорусі та Росії. Це сульфат калію, нітроамофоска та тукосуміші.
Таким чином, подальший розвиток промисловості мінеральних добрив в Україні залежатиме від вирішення проблем забезпечення її сировиною: виробництво азотних добрив — природним газом, потреба в якому становить 6—7 млрд м /рік; виробництво фосфатних добрив — фосфорною кислотою чи апатитовим концентратом, потреба в якому 1,8—2,0 млн т/рік; виробництво калійних добрив потребує розробки і впровадження ефективної технології переробки наявних калійних руд.
Содова промисловість — найстаріша підгалузь хімічної промисловості, складова основної хімії, що виробляє кальциновану соду (Na2C03), бікарбонат натрію (NaHC03), каустичну соду (NaOH) та ін.
418
Основною сировиною для виробництва содової продукції є кухонна сіль і карбонатна сировина (крейда, вапняки), запасів якої достатньо в Україні. Содові підприємства розташовані в Донбасі: ВАТ «Лисичанська сода» (Лисичанськ Луганської області), ВАТ «Содовий завод» (Слов'янськ Донецької області); АР Крим: ВАТ «Кримський содовий завод».
У другій половині 60-х — початку 70-х pp. на підприємствах України введено нові потужності з виробництва каустичної соди: в Калуші в складі «Концерну Оріана», в Дніпродзержинську в складі «Дніпроазот», на Первомайському хімічному комбінаті (Харківська область). Це сприяло значному зростанню обсягів виробництва содової продукції.
Виробництво кальцинованої соди є одним із найскладніших багатостадійних процесів основної хімії. Для одержання 1 т кальцинованої соди потрібно 1,5 т кухонної солі, 1,25 т вапняку, 80— 120 м3 води, 220—240 кг умовного палива. Содове виробництво не тільки потребує великих матеріальних та енергетичних витрат, а й екологічно небезпечне. На 1 т готового продукту утворюється близько 10 м3 рідких відходів, які скидаються у відстійники-на-копичувачі, так звані «білі моря» на Донбасі та Чорне море в Криму. Щорічні відходи у виробництві кальцинованої соди оцінюються в 15 млн м3. У шламонакопичувачах содових підприємств, які займають 300 га, вже накопичилося близько 25 млн м3 шла-мів. Тільки 30 % поточного виходу відходів до недавнього часу перероблялося з отриманням хлориду кальцію та кухонної солі. Але відсутність споживача на хлорид кальцію довго стримувала реконструкцію діючих підприємств і стала головною причиною гальмування подальшого розвитку галузі та зниження обсягів виробництва. За розрахунками потреба України у хлориді кальцію становить всього 150—200 тис. т/рік, що відповідає утилізації лише 15 % відходів, які утворюються на підприємствах галузі.
За 1991—2000 pp. обсяги виробництва содової продукції на підприємствах України різко знизилися (табл. 3.49). З 1998 р. припинено виробництво кальцинованої та каустичної соди на Слов'янському ВАТ «Содовий завод», з 1997 р. — каустичної соди на Київському ВАТ «Радикал». До перелічених раніше причин зниження обсягів виробництва, на першому плані серед яких екологічні, слід назвати також проблему якості та збуту продукції. Сьогодні виробничі потужності з випуску кальцинованої соди використовуються на рівні 33,1 %, а каустичної соди — на 22 %, що зумовлено насамперед скороченням внутрішнього ринку через кризовий стан у галузях — споживачах продукції, а також поставок за межі України.
419
Світове виробництво кальцинованої соди в 1999 р. досягло 32,9 млн т. Найбільшими виробниками кальцинованої соди є 9 країни — США, Китай, Росія, Індія, Франція, Німеччина, Італія, Польща, Великобританія, частка яких у світовому виробництві становить понад 80 %. З перелічених країн майже третина кальцинованої соди (10,2 млн т) виробляється в США, друге місце посідає Китай (7,65 млн т).
Промисловість хімічних волокон і ниток — підгалузь хімічної промисловості, на підприємствах якої з природних речовин і синтетичних полімерів виробляються штучні та синтетичні волокна. Підгалузь об'єднує 5 спеціалізованих підприємств, розміщення яких в Україні визначалося наявністю водних (чотири підприємства розташовані в басейні Дніпра, в містах Чернігів, Київ, Черкаси, Житомир), паливно-енергетичних і трудових ресурсів, а також були орієнтовані на споживача готової продукції.
Підприємства спеціалізуються на виробництві штучних волокон і ниток. Споживачами хімічних волокон і ниток є, головним чином, легка (77 %), шинна та гумо-азбестова промисловість (20 %).
Дуже складне становище в підгалузі було і залишається із забезпеченням її сировиною. Основними видами сировини є: капролактам, целюлоза, сода каустична, сірчана кислота, сіль АГ, сірководень, сульфат цинку, сульфат натрію. Віскозну целюлозу, сульфат цинку та сульфат натрію Україна повністю, а капролактам на 30 % від потреби імпортувала з країн СНД чи країн далекого зарубіжжя. Відсутність сировини та виробництва прогресивних видів синтетичних волокон і ниток, зниження попиту легкої промисловості через кризове становище в самій галузі призвело до того, що виробництво хімічних волокон і ниток за 1991— 2000 pp. скоротилося майже у 8 разів. З 1996 р. не випускає продукцію (віскозне волокно) Сокальський завод хімволокна, майже припинив роботу ВАТ «Київське хімволокно» та ВАТ «Житомирський завод хімволокна». Стабільно працює тільки ВАТ «Черкаське хімволокно» на давальницькій сировині. Це і стало причиною суттєвих змін у структурі виробництва хімічних волокон і ниток. Припинено виробництво віскозних волокон, майже все виробництво — це хімічні нитки (99,4 %), серед них нитки текстильні (переважно штучні) — 71,8 % і нитки синтетичні для корду і технічних виробів — 28,2 %.
Для сучасної промисловості хімічних ниток і волокон характерно: асортиментна обмеженість, незабезпеченість вітчизняною сировиною і невідповідність потребам внутрішнього ринку. На внутрішньому ринку споживається близько 8 тис. т продукції влас-
420
ного виробництва, при цьому лише нитки віскозні, а також деякі види джутових ниток відповідають світовим вимогам якості. Щоб відновити цю підгалузь хімічної промисловості, необхідно провести докорінну реконструкцію підприємств, з організацією нових видів якісних волокон і ниток та модернізацією технологічного обладнання.
Світове виробництво хімічних волокон і ниток у 1990-х pp. становило 20—24 млн т. У світовому балансі текстильної сировини наприкінці 90-х pp. частка хімічних волокон досягла 53 %. Виробництво бавовни у світі стабілізувалося на рівні 43 %, вовни — З %. Наприкінці 90-х pp. частка країн Західної Європи, США, Японії у світовому виробництві хімічних волокон і ниток становила 30 %, а країн Азії досягла 60 %, з них 19 % світового виробництва припадає на Китай, 13,4% — Тайвань. Ця тенденція збережеться і в найближчій перспективі.
Промисловість синтетичних барвників, або анілінофарбова промисловість, підгалузь хімічної промисловості, підприємства якої виробляють синтетичні органічні барвники, хімікати для гумової промисловості, спеціальні поверхнево-активні і текстильно-допоміжні речовини, напівпродукти для виробництва пластмас та гуми тощо.
Провідне підприємство підгалузі — Рубіжанський ВАТ «Краситель» — побудоване ще на початку XX ст. У другій половині 80-х pp. встали до ладу Івано-Франківський завод тонкого органічного синтезу (тепер фірма «Барва») та Сиваський анілінофарбовий завод (АР Крим).
Сьогодні галузь перебуває в дуже скрутному становищі. Виробництво скоротилося майже у 70 разів. Вироблена продукція не користується попитом на внутрішньому ринку і залишається нереалізованою на складах.
В Україні склалося становище, коли, маючи значні потужності з випуску барвників і напівпродуктів для їх виробництва, країна не може забезпечити свою текстильну промисловість барвниками. Тому підгалузь потребує структурної перебудови зі створенням умов для виготовлення майже всього асортименту барвників, текстильно-допоміжних речовин, відбілювачів, поверхнево-активних речовин тощо для текстильної, поліграфічної, шкіряної, лакофарбової галузей промисловості. Структурна перебудова передбачає створення власної потужної сировинної бази.
Промисловість синтетичних смол і пластичних мас, пластмасових виробів — підгалузі хімічної промисловості, підприємства (чи виробництва) яких у результаті синтезу штучних чи природних матеріалів виготовляють високомолекулярні сполуки —
421
різні смоли, пластичні маси та матеріали з них. Як сировину для одержання пластичних мас і синтетичних смол використовують в основному продукти переробки природного газу, нафти, кам'яного вугілля, деревини та кухонної солі (хлор).
Виробництво пластичних мас і синтетичних смол в Україні створено переважно в складі великих комбінатів азотної і хлорної промисловості з використанням переваг внутрішньогалузевого комбінування на основі комплексного використання сировини. У складі азотних підприємств у Дніпродзержинську (ВАТ «Дніпро-азот») і Горлівці (ВАТ «Концерн Стирол») введені потужності з виробництва полістиролу і сополімерів стиролу, в тому числі зі спеціальними властивостями — ABC пластик («Дніпроазот»); у Сєвєродонецьку («Об'єднання Азот») — поліетилену високої щільності, капролактаму, похідних вінілацетату; в Черкасах (ВАТ «Азот») — капролактаму та іонообмінних смол; у Рівному (ВАТ «Рівнеазот») — сіль АГ. У Калуському ВАТ «Оріана», Первомай-ському ДП «Хімпром», Дніпродзержинському ВАТ «Дніпроазот» створені потужності з виробництва полівінілхлориду та сополімерів вінілхлориду, а також карбамідних смол і поліетилену низької щільності на ВАТ «Оріана». Виробництво алкідних смол розміщено в складі підприємств лакофарбової промисловості в Дніпропетровську, Одесі, Бориславі (Львівська область) та ін.
На основі міжгалузевого комбінування створені виробничі потужності з випуску поліпропілену в нафтопереробній промисловості (Луганська область), карбамідних смол у лісохімічній промисловості (Закарпатська, Львівська, Рівненська області); феноло-формальдегідних (Донецька, Запорізька області) та епоксидних (Донецька область) смол — у машинобудівній промисловості. Спеціалізованим підприємством з виробництва кремній-органічних сполук є Запорізьке ДП «Кремнійполімер».
До 1990 р. виробництво пластмас і синтетичних смол розвивалося прискореними темпами. У період 1991—2000 рр. виробництво пластичних мас і синтетичних смол в Україні скоротилося у 5 разів. Зупинено виробництво поліетилену високої щільності у зв'язку з відсутністю сировини, капролактаму і солі АГ у Сєвєродонецьку («Об'єднання Азот»), полістиролу та полівінілхлоридної смоли в Дніпродзержинську (ВАТ «Дніпроазот»), алкідних смол в Одесі (фірма Елакс). У той же час уведені нові потужності з виробництва поліпропілену (100 тис. т/рік) у Лисичанську(ВАТ «ЛиНОС»), поліетилену низької щільності (250 тис. т/рік) у Калуші (ВАТ «Оріана»). У цілому на початок 2000 р. виробничі потужності використовувалися всього на 15,2 %.
422
Головні причини такого становища у підгалузі: відсутність внутрішнього ринку через кризу в галузях — споживачах продукції — машинобудуванні, будівництві, нафтопереробній промисловості; скорочення експорту в країни СНД, а також відсутність або нестача напівпродуктів, проміжних чи кінцевих продуктів. Крім того, продукція неконкурентоспроможна на зовнішньому ринку через низьку якість та високу ціну.
Провідні підприємства промисловості пластмасових виробів: Сєвєродонецьке ВАТ «Об'єднання склопластик», Бердянський завод скловолокна, ВАТ «Луцькпластмас», Броварський завод пластмас, ВАТ «Харпластмас», ЗАТ Київський завод полімерних матеріалів, ВАТ «Пластмасприлуки», ВАТ «Сімферопольський завод пластмас», Одеське ВАТ «Пласта» та ін.
Таблиця 3.51
ВИРОБНИЦТВО ТОВАРІВ ПОБУТОВОЇ ХІМІЇ ТА МИЛА В УКРАЇНІ у 1990,1995—2000 pp., тис. т
|
1990 |
1995 |
1996 |
1997 |
1998 |
1999 |
2000 |
Товари побутової хімії (у дрібній розфасовці) |
974,0 |
177,0 |
144,0 |
132,0 |
119,0 |
146,0 |
148,0 |
у тому числі: Миючі засоби |
251,0 |
71,0 |
37,0 |
30,9 |
29,5 |
55,8 |
62,7 |
з них: синтетичні |
242,0 |
68,3 |
35,3 |
29,2 |
29,2 |
55,1 |
60,9 |
Засоби для відбілювання, підсинювання, підкрохмалювання виробів з тканин |
41,6 |
21,4 |
20,9 |
21,5 |
13,7 |
10,8 |
16,1 |
Засоби чистки |
27,5 |
10,3 |
8,9 |
6,6 |
6,4 |
5,7 |
6,8 |
Поліруючі засоби |
0,8 |
0,6 |
0,5 |
0,6 |
0,4 |
0,5 |
0,6 |
Засоби догляду за автомобілями, мотоциклами, велосипедами |
9,8 |
5,8 |
5,8 |
4,9 |
3,9 |
4,0 |
зд |
Клейові засоби |
18,1 |
8,9 |
6,0 |
3,3 |
2,2 |
3,8 |
3,4 |
Засоби для захисту рослин, садів і городів |
2,4 |
0,4 |
0,3 |
0,2 |
0,1 |
0,05 |
0,03 |
Лакофарбові матеріали |
294 |
42,0 |
43,1 |
48,3 |
49,6 |
48,5 |
47,7 |
Господарське мило |
131 |
43,9 |
35,1 |
20,3 |
15,4 |
18,1 |
31,3 |
Туалетне мило |
47,3 |
9,4 |
4,8 |
3,2 |
3,4 |
7,0 |
12,1 |
423
Світове виробництво пластичних мас і синтетичних смол в наприкінці 90-х pp. досягло 120 млн т. Головними виробниками є країни Північної Америки (США) та Західної Європи. На їх частку припадає 2/3 світового виробництва.
Промисловість побутової хімії — підгалузь хімічної промисловості, підприємства якої виготовляють різноманітні хімічні товари побутового призначення, у тому числі в дрібній упаковці для безпосереднього використання населенням у побуті. Динаміку виробництва товарів побутової хімії наведено в табл. 3.51.
Серед товарів побутової хімії провідне місце займають синтетичні миючі засоби (СМЗ) побутового і технічного призначення. Із загального обсягу виробництва СМЗ понад 80 % — продукція для побутових потреб у дрібній розфасовці. Виробництво СМЗ у 2000 р. становило всього 15,2 % від їх випуску у 1990 р. Провідною товарною формою СМЗ є порошок — близько 90 %, решта — пасти, рідини і піномиючі засоби.
Виробляються СМЗ головним чином на хімічних підприємствах, незначна кількість — на малих підприємствах місцевого підпорядкування. За умови повного використання потужностей три великі підприємства могли б повністю задовольняти внутрішню потребу країни в СМЗ. Це — ЗАТ «Вінницяпобутхім», яке засноване на базі двох цехів Вінницького ВО «Хімпром» (потужність 90 тис. т/рік), ВАТ «Время», створене на базі Первомайського ДП «Хімпром» (потужність 60 тис. т/рік), та ЗАТ «Реактив», що створено на базі Слов'янського ВАТ «Содовий завод» (потужність 37 тис. т/рік).
Усього в Україні налічується понад 20 підприємств, на яких є обладнання для виробництва СМЗ. Серед них зовсім нові: спільне підприємство «Супермаш» (Київ), засновниками якого є три американські компанії, одна турецька та одна українська. Разом із СМЗ тут виробляються інші товари побутової хімії, в тому числі парфюмерно-косметична продукція. На початку 2000 р. створено україно-турецьке СП «Ольвія-Beta» в Орджонікідзе Дніпропетровської області, що випускає засоби чистки під торговими марками Gala і Dana, Львівське підприємство «Крокпром», що виробляє якісний миючий порошок SCANMAX.
У 1999 р. у виробництво СМЗ України прийшли перші великі іноземні інвестиції. Серед перших інвесторів — австрійський підрозділ німецького концерну Henkel. Іноземні фірми виробляють порошки під відомими торговими марками — Gala, Dana, Apple, тому що мито на імпорт миючих засобів становить 30 %, а на більшу частину хімічних компонентів на їх виготовлення — до 2 %.
424
Для забезпечення високої якості продукції в Україну необхідно імпортувати 30—40 % сировини (за кількістю). Насамперед це — поверхнево-активні речовини перборат натрію (для порошків з вибілюючим ефектом) тощо.
Із загальної кількості вироблених в Україні СМЗ близько 10 % експортуються за межі України, з них понад 90 % — у країни СНД. Переважна кількість СМЗ імпортується з Польщі та Туреччини. Вже зараз миючі порошки вітчизняного виробництва становлять практично половину СМЗ, що продаються на українському ринку. За оцінкою експертів, у найближчі роки вітчизняна продукція буде домінувати не тільки через низькі ціни, орієнтовані на споживача з мінімальними доходами, а й високу якість миючих засобів.
Шинна промисловість — головна складова нафтохімічної промисловості. До шинної промисловості входять підприємства, які випускають усі типи пневматичних шин та шиноремонтне виробництво. Галузь відзначається високим рівнем концентрації та спеціалізації. Шинні заводи розміщено в Дніпропетровську — ВАТ «Дніпрошина», НВО «Шина» та в Білій Церкві (Київська область) — ВО «Білоцерковшина», яке розділилося на два підприємства: ВАТ «Росава» і ВАТ «Валса», обидва стали акціонерними товариствами.
Шинне виробництво споживає значну кількість різноманітної сировини, серед якої слід виокремити: синтетичні каучуки (понад 20 найменувань), хімічні волокна і нитки технічного призначення, кордна тканина, технічний вуглець (10 найменувань), метало-корд (понад 10 найменувань), хімічні домішки, арміруючі матеріали, прискорювачі вулканізації гум, стабілізатори, активатори, тобто основні компоненти гумових сумішей тощо. Значна частина перелічених видів сировини поставляється з Росії, а також з країн далекого зарубіжжя, тому що в Україні не виробляються.
Як і інші підгалузі хімічного комплексу, шинна промисловість у 90-ті pp. зазнала значних втрат. У цілому по Україні виробництво шин у 2000 р. скоротилося порівняно з 1990 р. на 39 %. Найбільше зниження відбулося у виробництві шин для сільськогосподарських машин (у 6—7 разів), мотошин (у 20 разів), для вантажних автомобілів (у 6 разів) і тільки випуск шин для легкових автомобілів збільшився у 2000 р. на 17,1 %. Залежно від коливання попиту на ринках обсяги виробництва шин в Україні теж суттєво змінюються (див. табл. 3.49).
ВАТ «Дніпрошина» виробляє радіальні безкамерні шини і є монополістом у виробництві радіальних шин з цільнометалевим
425
кордом. Понад 50 % своєї продукції «Дніпрошина» експортує у 30 країн світу, найбільшим покупцем шин є Росія — близько 80 % загального обсягу експорту. Сьогодні найбільшим шинним заводом в Україні та другим у СНД (після «Ніжнекамшини») є ВАТ «Росава». З 1999 р. ВАТ «Росава» працює у режимі спільного підприємства з іноземними інвестиціями. Понад 50 % продукції «Росава» поставляє за межі України. Основний обсяг експорту шин припадає на Росію (65 %), близько 10 % шин відправляється у країни Прибалтики, решта — у країни далекого зарубіжжя: Болгарію, Угорщину, Румунію, Австрію, Великобританію, Голландію, Фінляндію, США тощо.
ВАТ «Валса» — наймолодше шинне підприємство в Україні. Зорієнтовано переважно на внутрішнього споживача: виробників сільськогосподарської техніки, шляхобудівної техніки, мотошин, для малогабаритної техніки, грузовиків, легкових автомобілів.
У світовій шинній промисловості спостерігається тенденція скорочення кількості компаній та закриття зайвих заводів. Зараз частка великих компаній, що входять у першу десятку, дає 80 % усієї світової шинної продукції і розподіляється на світовому ринку шин таким чином: «Мішлєн» (Франція) — 19,6 %; «Бріджстоун» (Японія) — 17,0; «Гудьїр» (США) — 15,0; «Континенталь» (Німеччина) — 7,0; «Піреллі» (Італія) — 6,0; «Сумітомо» (Японія) — 6,0; «Йокогама» (Японія) — 4,5; «Тойо» (Японія) — 2,0; «Купер» (США) — 1,6; «Ханкук» (Південна Корея) — 1,4 %.
Для шинної промисловості всього світу важливою залишається проблема утилізації зношених шин, особливо великогабаритних та з металокордом.
Підприємства гумоазбестової промисловості розташовані: у Лисичанську (завод гумотехнічних виробів), Білій Церкві (завод гумотехнічних виробів та азбестотехнічних виробів ВАТ «Трі-бо»), Сумах (ВАТ «Гумотехніка»), Києві (ВАТ «Київгума» та завод гумових і латексних виробів), Чернівцях (ВАТ «Розма»), Гор-лівці (ВАТ «Еластомер»), а також заводи гумотехнічних виробів у Львові, Одесі, Дніпропетровську, Стаханові, Запоріжжі, Бердянську, Донецьку та ін.
Найважливішою сировинною складовою гумотехнічних виробів є каучуки (потреба близько 100 тис. т/рік). Синтетичний каучук Україна імпортує з Росії, натуральний — з країн Південно-Східної Азії. Інші види сировини, що виробляються в Україні: технічний вуглець (сажа) — Кременчуцький завод технічного вуглецю (Полтавська область) і Стаханівський завод технічного вуглецю (Луганська область), сірка мелена — ДГХП «Сірка» у Яворо-
426
ві і Роздолі, хімічні волокна (корд) — заводи хімволокна в Чернігові і Житомирі. Необхідною складовою у виробництві гумотехнічних виробів є хімікати-добавки, у тому числі прискорювачі вулканізації і вулканізуючі агенти, активатори вулканізації, модифікатори, стабілізатори (антиоксиданти), які в Україні не виробляються або виробляються в недостатній кількості і тому імпортуються.
Для відродження підгалузі необхідно провести реконструкцію та модернізацію діючих підприємств з метою оновлення асортименту виробів, створення виробів із заданими властивостями, орієнтованих переважно на вітчизняну сировинну базу.
Хіміко-фармацевтична промисловість — складова хімічного комплексу, підприємства якої виробляють синтетичні лікарські засоби, медикаменти з рослинної та тваринної сировини, вітаміни, ендокринні та бактеріальні препарати, ферменти і коферменте медичного призначення, антибіотики, кровозамінники, готові ліки, галенові препарати, перев'язувальні та шовні матеріали, де-зинфекційні засоби тощо. Територіальне розміщення продукції хіміко-фармацевтичної промисловості наведено в табл. 3.48.
Асортимент продукції галузі містить 1250 найменувань ліків. Понад 80 % з них виготовляється з імпортної сировини, яка завозиться з Німеччини, Швейцарії, Іспанії, Китаю (до 60 %) та країн СНД (до 20 %). На внутрішній ринок постачається 60 % виробленої продукції, 40 % експортується в основному в країни СНД та Східної Європи.
Найбільші підприємства галузі розміщені в Києві (ВАТ «Дарниця», ВАТ «Фармак», ВАТ «Київмедпрепарати», НВЦ «Борща-гівський хімфармзавод», «Біофарма», ЗАТ «Київський вітамінний завод»), Харкові (ВАТ «Біолік», ФФ «Здоров'я», хімфармзавод «Червона зірка»), Львові (AT «Галичфарм», «Львівлікарпрепара-ти»), Одесі («Біостимулятор»), Умані («Вітаміни»), Лубнах («Луб-нифарм»), Дніпропетровську («Дніпрофарм»), Луганську («Хімфармзавод»), у Монастирищі («Хімфармзавод») та ін. Повний товарний асортимент їх продукції налічує від 80 до 100 найменувань лікарських засобів різноманітної дії.
Розробки щодо пошуку і впровадження нових лікарських препаратів проводяться в межах програм, що фінансуються з державного бюджету. Передбачається в перспективі впровадження у виробництво 228 готових лікарських засобів на діючих потужностях, організація виробництва власних субстанцій, що дозволить суттєво завантажити потужності вітчизняних заводів з випуску готових лікарських засобів, створити експортний потенціал, забезпечити країну більш широким асортиментом продукції медичного призначення.
427