88. Характеристика соціологічних методів дослідження громадської думки

Першим використав термін «громадська думка» (publie opinion) англійський державний діяч і письменник Джон Солсбері у 1159 році. Але розвиток соціології громадської думки пов'язують з роботою німецького соціолога Ф. Тьоні-са «Критика громадської думки» (1922 p.). Основні проблеми, які аналізуються соціологією громадської думки, такі: вплив інформації на формування громадської думки, політичні настанови і вплив на громадську думку тощо. В останні роки все більше уваги приділяється громадській думці з приводу соціально-економічних проблем.

Громадська думка — специфічний стан масової свідомості, що виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує ставлення людей до суспільно значущих подій та фактів, актуальних проблем суспільного життя.

Як соціальний феномен громадська думка має наступні характеристики:

— формується внаслідок висловлювання групи людей, яка є не механічним утворенням, а характеризується певною спільшстю інтересів, цілісністю;

— постає лише щодо актуальних для соціальної спільноти чи суспільства проблем, або ситуацій;

— може виражатися як у вербальних судженнях, так і в реальній поведінці індивідів тощо.

Головними методами дослідження громадської думки є спостереження і опитування. Можна виділити такі найбільш поширені форми соціологічного спостереження громадської:

1) збір і аналіз інформації. Основною метою цієї роботи є зв'язування установок та думок людей, а саме, що вони мірку­ють із приводу певних подій і суб'єктів;

2) комунікативний аудит. Його завдання — з'ясування неузгоджень, що виникають при комунікації між керівнишвом організації і цільовими групами громадськості. Керівники можуть мати певні припущення щодо правильності своїх методів роботи, використування засобів інформації, послань тощо тоді, коли громадськість, на яку вони розраховані, може підтверди, та або спростувати ці припущення;

3) неформальні дослідження. До їх складу входять: накопичення фактів, контент-аналіз різноманітних інформаційних матеріалів, тобто методи, які не потребують безпосереднього втручання в роботу об'єктів дослідження.

Тепер стосовно опитування, як одного з ефективних методів досліження громадської думка.

Опитування — це метод збору первинної соціологічної інформаці шляхом звернення з питаннями до визначених груп людей, 3 допомогою опитування отримують як інфор­мацію про події, факти, так і відомості про думки, оцінки громадян. На відміну від листів, які надходять до органів массової комунікації, опитування забезпечує більшу систе­матичність і точність інформації, що отримується, бо при­лучає до процесу дослідження тих людей, які за власною ініциативою висловлюватися не будуть.

Розрізняють опитування письмові (анкета) та усні (інтерв'ю), очні та заочні (поштові, телефонні, пресові), експертні та масові, вибіркові та суцільні (зокрема, референдуми), опиту­вання за місцем роботи, проживання, у транспорті, магазині тощо. Для сучасного суспільства характерні регулярні масові опитування населення з метою отримання і цільового дос­лідження громадської думки. Такі опитування часто прово­дяться з метою повторного дослідження однієї і тій ж су­купності людей, для порівняльного аналізу. Ефективність аих опитувань різко підвищується за рахунок створення по-стіно діючих мереж інтерв'юрів та анкетерів, а також постій­них виборок, репрезентативних по відношенню до населен-_: ня міста, регіону, країни.