33. Сутність теорії соціальної мобільності і маргіналізму

      Соціальна мобільність – це переміщення індивіда або соціальної групи з однієї соціальної верстви або страти до іншої, тобто зміна місця у соціальній структурі. Автором теорії соціальної мобільності є П.Сорокін. Виділяють 2 типи соціальної мобільності: 1) горизонтальну – передбачає перехід з однієї соціальної верстви до іншої без зміни соціального статусу (переміщення якогось індивіда з одного громадянства в інше); 2) вертикальну – передбачає перехід з однієї верстви до іншої зі зміною соціального статусу (переміщення людини із статусу водопровідника на посаду президента корпорації, як і зворотний рух). Вертикальна має таки види: висхідна (соціальне сходження індивіда з нижчої соціальної верстви у вищу або створення індивідами нової групи і проникнення всієї групи у вищі верстви) та низхідна (це соціальна деградація індивіда, соціальної групи чи спільноти з вищої соціальної позиції на нижчу). Ще виділяють міжпоколінну мобільність, суть якої полягає у зміні соц. положення дітей по відношенню до їхніх батьків, а також мобільність в межах одного покоління, яка пов’язана з особистими успіхами індивіда або з його падінням соц. «сходинками». Маргіналізм (лат. margo — край, межа) — процес втрати особистістю приналежності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження та опанування іншої. Це скоріш механічні, а не природні переміщення індивідів і груп всередині існуючої соц. структури.

      Отже, соц. мобільність – це переміщення із однієї соц. страти в іншу за соц. координатами у двох напрямках: вертикальному та горизонтальному. Часто при попаданні у нове соц. середовище людина не може адаптуватися до нього і стає маргіналом. 

34. Особливості еволюції соц. Структури сучасного укр.. Суспільства

      Специфіка еволюції соц. структури сучасного  українського сусп-ва полягає в тому, що тих індивідів і соц. груп, які  знаходяться на стику різних соц. класів, з’являється дедалі більше. Соціальна структура сучасного укр. сусп. залежить від спрямування сутності соц. трансформацій, що відбуваються зараз і сутність яких полягає у наступному: 1) зміні сусп. форми всіх основних соц. інститутів: економічних, політ., культурних, освітніх; 2) трансформації соц. структури: класів, груп і спільнот; відновлення їх як суб’єктів власності і влади; 3) активізації процесів соц. мобільності і маргіналізації; 4) зміні порівняльної ролі компонентів соц. статусу; 5) пониженні соц. престижу освіти, кваліфікації і культури у форміванні високих статусних груп; 6) поглибленні соц. поляризації сусп-ва; майновий чинник став стрижнем трансформації. Загалом соц. структуру сучасного укр.. сусп-ва можна очевидно представити у вигляді соц. піраміди, що складається з 3 класів (верхнього, середнього, нижнього), 6 страт і 2 складових до них частин (груп): верхній верхній – 1% (латентна найзаможніша еліта); верхній нижній – 2% ( фінансові та політ вискочкі); сер верх. – 12% (інтелектуальна еліта); сер ниж.- 30% (карєристи); ниж.верх. – 35 % (найманий клас трудящих); ниж ниж. – 20 % (декласовані елементи); маргінали – це особи, в соц. статусі яких відбуваються суттєві зміни; криміналітет – це законспіровані представники кримінальних структур та тіньової економіки, різноманітних мафіозних утворень.

      Отже, соц. структура сучасного укр. сусп-ва, зазнавши значних змін порівняно з радянським періодом продовжує процес структуризації у більшості шляхом потайних процесів, подальшої маргіналізації населення, формування подвійної моралі і стандартів, і, на жаль, ще далекий від завершення.