Метафізика. – Кн.І. – Розд. Vі.

Після філософських вчень, про які йшла мова, з’явилось вчення Платона, в багатьох моментах яке підходило до піфагорейців, але таке, що має і свої особливості у порівнянні з філософією італійців. Замолоду зблизившись насамперед з Кратилом і гераклітівськими поглядами, згідно з якими все, що чуттєво сприймається, постійно тече, а знання про них немає, Платон і пізніше дотримувався таких самих поглядів. А так як Сократ займався питаннями моралі, природу ж в цілому не досліджував, а в моральному шукав загальне і перший звернув свою думку на визначення, то Платон, засвоївши погляд Сократа, доводив, що такі визначення стосуються не чуттєво сприйманого, а чогось іншого, бо, вважав він, не можна дати загального визначення чогось з чуттєво сприйманого, оскільки воно постійно змінюється. І ось це друге з існуючого він назвав ідеями, а все чуттєво сприймане, говорив він, існує поза ними і називається у відповідності з ними, бо через приналежність до ейдосів²² існує уся множина однойменних з ними (речей )²³. Однак “приналежність” – це лише нове ім’я: піфагорейці стверджують, що речі існують, наслідуючи числа, а Платон, (змінивши ім’я), – що через приналежність. Але що таке приналежність чи наслідування ейдосів, дослідити це вони залишили іншим.

Далі, Платон стверджував, що окрім чуттєво сприйманого і ейдосів існують як щось опосередковуюче математичні предмети, що відрізняються від чуттєво сприйманих тим, що вони вічні і непорушні, а від ейдосів – тим, що є багато однакових таких предметів, в той час як кожний ейдос сам по собі тільки один.

І так як ейдоси є причинами всього іншого, то, вважав він, їх елементи є елементами всього існуючого. Начала як матерія – це велике і мале²⁴, а як сутність – єдине, бо ейдоси (як числа) виникають з великого і малого через приналежність до єдиного

Що єдине є сутність, а не що інше, що позначається як єдине, це Платон стверджував подібно до піфагорейців, і так само, як вони, що числа – причини сутності всієї решти; відмінна ж риса вчення Платона – це те, що він замість безконечного, чи невизначеного, як чогось одного визнавав двійку і невизначене виводив з великого і малого; крім того, він вважає, що числа існують окремо від чуттєво сприйманого, в той час як піфагорейці говорять, що самі речі не що інше як числа, а математичні предмети вони не вважають проміжними (опосередковуючими) між чуттєво сприймавними речами і ейдосами. А що Платон на відміну від піфагорейців вважав єдине і числа існуючими окремо від речей і що він ввів ейдоси, це має свою підставу в тому, що він займався визначеннями (адже його попередники до діалектики²⁵ не були причетними), а двійку він проголосив другою основою тому, що числа, за винятком перших²⁶, зручно виводити з неї як з чогось такого, що надається для цього.

Однак в дійсності виходить навпаки: такий погляд є безпідставним. Бо ці філософи вважають, що з однієї матерії походить множинність, а ейдос породжує щось тільки один раз, між тим як цілком очевидно, що з однієї матерії виходить один стіл, а той, що приносить ейдос, будучи один, породжує багато (столів). Так само стосується і чоловіче до жіночого, а саме: жіноче запліднюється одним зляганням, а чоловіче запліднює багатьох²⁷; і, однак, це – подоба тих начал.

Ось як Платон пояснював собі предмет нашого дослідження. З сказаного ясно, що він розглядав тільки дві причини: причину суті речей і матеріальну причину (бо для решти ейдоси – причина суті його, а для ейдосів така причина – єдине); а стосовно того, що таке матерія, що лежить в основі, про яку як матерію чуттєво сприйманих речей говорять ейдоси, а як про матерію ейдосів – єдине, Платон стверджував, що вона є двійкою – велике і мале. Крім того, він проголосив ці елементи причиною блага і зла, один – причиною блага, другий – причиною зла, а її, як ми сказали, шукали і дехто з більш ранніх філософів, напр. Емпедокл і Анаксагор.

Примітки:

1. В значенні елемента, стихії.

2. Тобто “мусічним”, освіченим, тобто якісно іншим.

3. Батьки Океанід (морських божеств).

4. Пояснювали фізичні і психічні явища розрідженням (нагріванням) і ущільненням (охолодженням) повітря як не створеного безмежного начала, яке утворює і впорядковує безконечно змінюючі одне одного світи.

5. Не повітря виникає з води, а вода виникає з повітря внаслідок його охолодження і ущільнення.

6. До води, повітря і вогню.

7. За Емпедоклом, елементи не перетворюються один в другий, а лише в змозі в тій чи іншій пропорції змішуватись один з одним і розсіюватись під впливом сил “дружби” (”кохання”) і “ворожнечі”.

8. Гомеомерії (однорідні частинки). Арістотель використовує для позначення того, що Анаксагор називав насінням речей ( насінинки), які ніби є в основі всього як численні такі, що не виникають, не минають і не змінюються, тільця з однорідною структурою, що відповідає певній якості.

9. Причину руху.

10. “Тепле” і “холодне”.

11. Вважався за чудотворне, душа якого в змозі на довший час залишати своє тіло і знову повертатися в нього.

12. “Фізика”.

13. Тут протиставляються квадрат і різнобічний прямокутник.

14. Лікар, який відкрив, що мозок є центральним органом розумової діяльності (поч. V ст. до н.е.). Завдання лікаря бачив в тому, щоб підтримувати у рівновазі складові елементи тіла в рівновазі, оскільки на людський організм впливають (діють) протилежні сили) природниче підтвердження закону єдності протилежностей в їх рівновазі, який сформулює Гегель).

15. Парменід: “Одне і те ж є думка і буття”.

16. Останній представник школи елеатів, родом з Самосу (V ст. до н.е.).

17. Засновник школи елеатів (ІІ пол. VІ ст. до н.е.).

18. Тобто піфагорейців, бо заснована Піфагором школа була в м.Кротоні на півдні Італії.

19. Можливо, маються на увазі протилежні начала “межа” і “безмежне”, або число як матерія для сущого і як вираження його станів і властивостей.

20. Те, що визначається як безмежне і єдине.

21. Що (чим) саме є дана річ.

22. Ейдосами (чи ідеями) Платон називав вічні і незмінні, розумом схоплювані (осягнені) прообрази речей (їх роди і види), що є за межею стосовно тимчасових (минущих) і змінюваних, чуттєво сприйманих предметів, які існують завдяки “приналежності” до цих своїх праобразів. В цьому перекладі, коли мова іде про “ідеї” Платона вживають “ейдос”, коли говориться про матерію і форму вживають “форма” і як “вид”, коли ейдос розглядається поряд з родом і індивідом.

23. Це чуттєво сприймані речі тієї ж назви і суті буття, що охоплюються родами і видами.

24. За Платоном, неоформлений простір, що є матеріальною “співпричиною” існування тілесного світу.

25. За Платоном, вища наука про суще, мистецтво спонукати до дослідження через виявлення суперечностей в звичних думках про речі і також метод осягнення істини. Цей метод передбачає як вияв в багатоманітному загального і єдиного, підняття від початкових передбачень до їх умоосягальним основам разом з найвищою – благом, так і сходження до вихідних (початкових) передбачень через поділ родів на види аж до “неподільного”.

26. Непохідні математичні числа.

27. За уявленнями Платона і Арістотеля, чоловіче начало – формоутворюючий принцип, а жіноче-матеріальний.

Арістотель.