- •Передмова
- •Сучасний стан філософської освіти в Україні, або Над руїнами марксистсько-ленінської філософії.
- •I. Проблема національного виховання
- •Одвертий лист до галицької української молодежі
- •II. “... Навчитися відчувати себе українцями...” – моральне кредо сучасної української молоді:
- •III. Українська інтелігенція як рушій процесу відродження української нації:
- •Замість заключення Вірш в.Сосюри “Любіть Україну”
- •II. Філософія, релігія, наука.
- •Загальна природнича історія і теорія неба. Передмова
- •Девід Лейзер. Створюючи картину Всесвіту. Розділ 8. Космічна еволюція (уривки).
- •Метафізика. – Кн.I, р.III. (Про сутність (начала) і причину світу).
- •Метафізика. – Кн.І. – Розд. Vі.
- •Метафізика. – Соч.: в 4-х т. – м.: Мысль, 1976. – с.266-268.
- •Книга 1, р. 4.
- •Книга і, р. V.
- •Книга і, р. Vі.
- •Про душу. – Соч.: в 4-х т. – м.: Мысль, 1976. – т.І.
- •Розд. Ііі
- •Розділ IV
- •Про душу.
- •Уривки з праць. – Антология мировой философии: в 4-х т. – м.: Мысль, 1971 г. – т. 3. – с. 304-305, 307-315, 317-325, 337. Категорії і закони діалектики.
- •Діалектичне заперечення.
- •Перехід кількісних змін у якісні.
- •Критика законів формальної логіки. Закон тотожності.
- •Відмінність, протилежність, суперечність.
- •Перехід суперечності в основу.
- •Закон достатньої основи.
- •Суперечність і її примирення.
- •Тацит. Про імперське мислення.
- •Забарвлення статей у деяких метеликів.
- •IV. Із української філософії.
- •Вступ (уривок)
- •Діалог. Назва йогo – Потоп зміїний.
- •Притча, названа “Єродій”. Уривок
- •Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням слова Божого.
- •Нариси з історії філософії на Україні. – к.: Орій, 1992. (уривок) філософія і національність.
- •1. Нація і людство
- •2. Філософія і філософії
- •3. Розвиток філософії
- •4. Українська філософія
- •Український народній характер і світогляд
- •1. Загальні замітки.
- •2. Спроба характеристики.
- •V. Етика та естетика як філософські дисципліни.
- •(Уривок)
- •Заперечення
- •Арістотель. Нікомахова етика (фрагменти) книга VIII.
- •Лист до батька (1919) – (фрагменти).
- •Щоденник письменника (1873). (Фрагменти).
- •XIV. Вчителеві.
- •Зигмунд фрейд
- •О.Кобилянська до Осипа Маковея¹. Лист від 13 січня 1902 р.
- •Гіппій більший (фрагменти).
- •Ф. Шіллер.
- •Листи про естетичне виховання людини.
- •– К.: Мистецтво, 1974.
- •Лист двадцять шостий
- •Лист двадцять сьомий
- •Коментар
- •М.С. Каган (ред. В.В. Лагетко).
- •Із секретів поетичної творчості (1898 р.).
- •І. Вступні зауваження про критику.
- •Іі.Психологічні основи.
- •Ііі. Естетичні основи.
- •Доповідь, що зроблена 14 грудня 1957 року.
- •VI. Етика науки.
- •Додаток.
- •I. Гносеологія. Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1975. – т.2.
- •Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1975. – т.2.
- •Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1975. – т.2.
- •Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1975. – т.2.
- •Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1975. – т.2.
- •Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1975. – т.2.
- •Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1975. – т.2.
- •З промови м. Гайдеггера (1889-1976) з нагоди святкування 175-річчя від дня народження нім. Композитора к. Крейцера в їх рідному місті Мескирх 30 жовтня 1955.
- •Арістотель. Категорії. – Соч.: в 4-х т. – м.: Мысль, 1978. – т.2.
- •М.І. Костомаров. Сорок років. Нар. Малоросійська легенда. – Тв.: в 2-х т. – т.2. – к.: Дніпро, 1990. – с.402-403. – 784 с.
- •Арістотель. Перша аналітика. – Соч.: в 4-х т. – м.: Мысль, 1978. – т.2. – Розд.30. – Розд.32.
- •Арістотель. Про душу. – Кн. II, р. XI.
- •Арістотель. Про душу. – Кн. II, p. XII.
- •Ііі. Соціальна філософія: астрологія, антропологія, соціологія, економіка.
- •Йоган Вольфганг Гете (1749-1832).
- •І.Кант. (Неминучість зловживань для наділених владою). – Антология мировой философии. – м.: Мысль, 1971. – т.3. – с. 190-191.
- •Ф.В.Й. Шеллінг. Філософські дослідження про сутність людської свободи і пов’язаних з нею предметах. – Соч.: в 2-х т. – м.: Мысль, 1989. – т.2. – с. 129-132.
- •Г.В.Ф. Гегель. Філософія права.
- •Гегель г.В.Ф. Философия права. – м.: Мысль, 1990. (Про кохання та жіноче питання).
- •Шарль Луї Монтеск’є. Перські листи. Лист 40. Узбек до Іббена у Смирну1.
- •Шарль Луї Монтеск’є (1689 – 1755). Перські листи (1721). Лист 145й. Узбек до... (уривок).
- •Дені Дідро (1713-1784). Нескромні скарби.
- •Е. Золя (1840-1902). Демократія.
- •Е. Золя. Доброчинність республіки.
- •В.Винниченко. Відродження нації. – к.: Наук. Думка, 1990. – ч.Іі. – с. 1-43, 44. –330 с.
- •Арістотель. Політика. – Соч.: в 4-х т. – м.: Мысль, 1983. – т. 4. – с. 409-412, 406, 408, 438. Книга друга.
- •Ііі. Етика г.В.Ф. Гегель. Философия духа. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1977. – т.3. – с.327-328.
- •Ф.В.Й. Шеллінг. Система трансцендентального ідеалізму. – Соч.: в 2-х т. – м.: Мысль, 1987. – т.1. – с.455-456, 464-465.
- •К.А. Гельвецій. Про людину. – Соч.: 2-х т. – м.: Мысль, 1974. – т.2.
- •К.А. Гельвецій. Про людину. – Соч.: 2-х т. – м.: Мысль, 1974. – т.2.
- •К.А. Гельвецій. Про людину. – Соч.: 2-х т. – м.: Мысль, 1974. – т.2. – с. 564-565.
- •К.А.Гельвецій. Про людину. – Соч.: 2-х т. – м.: Мысль, 1974. – т.2.
- •Дещо з філософської афористики.
- •Всесвіт. Світ. Природа.
- •Людина, люди.
- •Історія: минуле, теперішнє, майбутнє.
- •Розвиток, рух, прогрес.
- •Народ, держава, нація.
- •Світогляд, ідеали, принципи, переконання.
- •Свобода, рівність.
- •Влада, політика, управління.
- •Моральність, мораль.
- •Право, закон.
- •Сенс життя.
- •Істина.
- •На закінчення.
I. Проблема національного виховання
ІВАН ФРАНКО
Одвертий лист до галицької української молодежі
Вступ.
1. Внутрішній ворог незалежності України – “російський лібералізм” – с.402-403.
а) характеристика І.Франком “російського лібералізму”;
б) “український партикуляризм” і його специфіка;
в) наведіть паралелі, що характеризують “російський лібералізм” і “український партикуляризм” в сучасних відносинах України з Росією.
2. “...навчитися чути себе українцями...” – моральне кредо сучасної української молоді. – с.405; 407; 409.
а) культурно-освітня програма для молоді, пропонована І.Франком, як засіб “морального переродження”;
б) українізація всіх сфер суспільного життя в Україні як засіб розбудови Української держави;
в) наведіть сили, що протидіють відродженню української нації.
3.Українська інтелігенція як рушій процесу відродження української нації. – с.404.
а) невідкладні завдання із розбудови духовної культури українського народу – конкретно-практичний заповіт І.Франка українській інтелігенції; застереження проти хуторянства;
б) серйозність завдання – послідовність у його здійсненні як механізм реалізації національної програми;
в) особисте ставлення до етико-філософської концепції І. Франка щодо відродження української нації та держави:
1) опанувати українську духовну культуру (набути ментальність українця);
2) опанувати основи своєї професії і не залишатись на досягнутому рівні;
3) особисте благо без блага Української держави – неможливе.
Замість заключення. Вірш В. Сосюри “Любіть Україну”.
ВСТУП
Уся радянська історія виховання української молоді в нашій країні велася в плані її інтернаціонального виховання. Виходячи з теоретично хибної думки, що при комунізмі зникнуть всі відмінності між людьми, окрім природних, виховний процес в колишньому СРСР, вважаючи на його специфіку, оскільки він був безпосереднім наступником царської Росії, являв собою процес тотальної, а в повоєнні роки прискореної русифікації його народів,
Стагнація у всіх сферах життя довела хибність шляху до денаціоналізації.
Історія природи і історія суспільства з виникненням останнього стали паралельними процесами, а тому соціальне ніколи не замінить природного, як останнє ніколи не вичерпає соціального.
Як довічним є поділ людей за статтю, так довічним є їх поділ за національною ознакою. Це і є філософською підвалиною національного виховання молоді сьогодні.
В цьому плані, плані теоретичного підґрунтя, національного виховання української молоді, без якої не можливе існування суверенної України в сузір’ї світових держав привертає увагу стаття І.Франка “Одвертий лист до галицької української молодежі”, в якому він, зокрема, проблему національного виховання ставить як проблему “...навчитися відчувати себе українцями...” без офіціальних кордонів. І се почуття не повинно бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні наслідки. Великомасштабність і трудність розв’язання цієї проблеми, яку він називав “моральним переродженням”, бо українець, який не почуває себе українцем із всіма випливаючими звідси діями (“консеквенціями”), не може претендувати на це звання, на думку І.Я.Франка, “...досягнеться, певно, не швидко, аж наслідком праці поколінь...”
В цій ситуації ми виявились першими, початок залежить від нас і починати треба з тими кадрами, що є в наявності. Перемога прийде, бо віра в неї утримує людство на землі вже не одне тисячоліття.
Стаття написана І.Франком в переддень першої російської революції 1905-1907 рр. Подібність державотворчих процесів в Україні на початку і наприкінці XX століття, а вже XXI ст. визначає актуальність цієї праці І.Франка.
І. ВНУТРІШНІЙ ВОРОГ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ – “РОСІЙСЬКИЙ ЛІБЕРАЛІЗМ”
а) характеристика І.Франком “російського лібералізму”;
б) “український партикуляризм” і його специфіка;
в) наведіть паралелі, що характеризують “російський лібералізм” і “український партикуляризм” в сучасних відносинах України з Росією.
Для висвітлення першого питання необхідно опрацювати нижченаведений уривок з франкової статті.
...Російський лібералізм виявляє вже тепер і виявить по своїм утвердженні інші, так само небезпечні прикмети. Він сильно теоретичний і доктринерський, а доктринери, навіть ліберальні завжди і всюди бували найгіршими і найшкідливішими політиками. Доктрина – це формула, супроти якої відступають на задній план живі люди й живі інтереси. Доктрина – це уніформа, страховисько, ворог всяких партикуляризмів. Доктрина – це зроду централіст, що задля абстрактних понять не пощадить конкретних людей і їх конкретного добробуту. Ми, українці, бачили досі мільйони прикладів, як знущався над живими людьми й надіями абсолютизм, озброєний трьома доктринами: православіє, самодержавіє й обрусеніє. Ці доктрини ввійшли занадто глибоко в тіло і кров російської суспільності, щоб тепер, коли при кермі замість всевладного чиновника стане всевладний російський ліберал, ми могли надіятися раптової і основної зміни в самім режимі. Нехай і так, що доктрина православія втратить своє жало екслюзивності (ліберал тим і ліберал, що до обрядових доктрин йому байдуже); але доктрина самодержавія й обрусенія дуже легко може подати собі руку з ліберальним доктринерством: – вистарчить замість самодержавної особи поставити самодержавну ідею –ідею нероздільності й єдності Росії, непорушності російського великодержавного становища і фундаментального, визначального державного становища “русского’, т.є, великоруського народу, – і маємо знов продовження дотеперішньої політики руйнування, визискування та отуплювання окраїн для “добра” центра, маємо національний автократизм1 у ліберальнім і конституційнім плані, на зразок угорського.
Задатків для такого ліберального автократизму бачимо в російській суспільності дуже багато, їх систематично плекала і підготувала вся дотеперішня чиновницько-автократична школа, привчаючи суспільність ігнорувати все органічно виросле, своєрідне, партикулярне й індивідуальне, погорджувати ним як дрібним і ретроградним або ламати його як нерідне одноцільним характером Росії (безцільне і безглузде топтання України, Польщі, Литви, Фінляндії і т.д.). Тільки там, де цей доктринерський автократизм зустрічав діяльний, організований, елементарний опір, – у Польщі, в Фінляндії, потроху в Литві – він нарешті виявляє нахил до концесій, а бодай до якихось пертрактацій. Доктринерові, засліпленому в своїх формулах, можуть заімпонувати тільки тверді факти, об які він раз-другий розіб’є собі голову.
Найменше такого опору знаходив собі автократичний доктринаризм на Україні. Не тому лише, що українське слово було сковане і затавроване, а головно тому, що велика частина світлих українців, вихована в тих самих ідеях автократичного доктринерства, й саме ігнорувала свій український партикуляризм, у душі соромилася його, в душі признавала себе “за походженням українцем руської нації”, в душі й явно дорожила й дорожить фантомом “великої” неподільної Росії” (с.402-403).