Коментар

В трактаті “Листи про естетичне виховання людини” Ф. Шіллер писав, що “краса є єдино можливим виявом свободи у явищі”, і зробив спробу розглянути цю проблему історично, виявивши філогенез естетичної свідомості людини. Він дійшов висновку, що естетична діяльність формується історично по мірі подолання чисто тваринних, фізичних потреб, тваринних насолод, тваринних ігрищ і далі в результаті піднесення давньої людини і над фізичною і над моральною необхідністю. І тільки відтак “посеред страшного царства сил і посеред священного царства законів” людина “непомітно будує… третє веселе царство гри і видимості”, в якому вона знаходить звільнення “від всього, що називають примусом як у фізичному, так і в моральному смислі”. Так виникає “естетична держава” як певна сфера соціальних відносин, в якій знімається суперечність між індивідом і родом”, між свободою і необхідністю, в якій кожна людина постає “цілісною” і всі люди “поєднуються” одне з одним бо кожний набуває тут дійсно суспільні якості”. Шіллер визнає, що така “естетична держава” поки що залишається мрією, потребою “тонко настроєних душ” чи, в кращому разі, вона існує “хіба що в кількох нечисленних добірних колах”, але піднесена мета соціального розвитку і полягає в тому, щоб побудувати подібну державу, зробити ж це можна не революційними діями, а естетичним вихованням людства.

Ми добре знаємо сьогодні, що соціальний базис неспроможний сам по собі породити цілісну, різнобічно і гармонійно розвинену особистість. Подібне завдання може бути вирішене тільки в процесі особливим чином спрямованого виховання, і треба погодитися із Шіллером, що таке виховання є естетичним, бо саме і тільки воно має своїм предметом людину як цінність, а не той чи інший комплекс її здібностей і духовних сил. Ось чому сучасна естетика з такою увагою ставиться до теоретичної спадщини Шіллера, знаходячи в ній першу в історії науки спробу пояснити особливе місце мистецтва в культурі, що пов’язане з його спрямованістю до людини як до цілісності із його здатністю впливати на людину цілісно. Саме за цієї причини в Україні приділяється величезна увага (навіть в цей жахливий початковий період її самостійного існування) до розвитку художньої кульутури, перетворенню мистецтва на загальнонародне надбання, розгортанню естетичного виховання людей не тільки засобами мистецтва, але і всіма іншими засобами, що володіють здатністю естетичного впливу на людину у сфері праці, побуту, соціальних відношень і т.п.

Сьогодні наша наука будує теорію естетичного виховання на інших філософських і соціологічних підвалинах, ніж Шіллер, але вона не може не поцінувати зробленного в цьому напрямку великим німецьким мислителем. Звичайно, при цьому треба бачити, що в Шіллеровій концепції естетичного виховання є ряд внутрішніх суперечностей: таким є насамперед суперечливість між ідеєю про найширше поле дії естетичних принципів, що включає в себе практику реального життя людини, і ототожнення краси з мистецтвом, а естетичного виховання – тільки з впливом мистецтва на людей; такою є відмічена американськими дослідниками Гілберт і Куном суперечність шіллерівського розуміння співвідношення естетичного і морального виховання, що виражається в тому, що перше виступає то як засіб другого, то як найвища мета людського існування; таким є далеке від послідовності вирішення проблеми зв’язку краси і свободи, в якому перша (краса), будучи переродженням другої (свободи), виявляється в кінцевому результаті її причиною; таким є, нарешті, суперечність між конструйованим ідеалом гармонійно цілісного мистецтва, в якому зрівноважені зміст і форма, серйозне і ігрове, чуттєве і інтелектуальне, реальне і ідеальне, і однобічно-естетським зведенням мистецтва до однієї тільки гри, “видимості”, форми, яка “долає” зміст. Усі ці суперечності зробили можливим в подальшому ході розвитку естетичної думки використання теоретичної спадщини Шіллера найрізноманітнішими течіями: на нього посилається і формалістична школа К. Фідлера, і позитивістська естетика К. Гросса і ін. сучасні теорії естетичного виховання.

Суперечності естетичної теорії Шіллера не є суперечностями тільки його особистої думки, але виражають ті гостро суперечливі соціальні умови, що породили концепцію Шіллера, і в якій вони тільки і могли втілитися, подібно до того, як втілились вони у поглядах І. Канта і його антагоніста І. Гердера, подібно до того, як втілились вони в діяльності і творчості Й.-В. Гете. Тому завданням сучасної критики може бути не тільки пояснення всіх цих суперечностей в єдності їх епохально спільних і в кожному випадку особливих рис, але і вміння виокремити в теоретичній спадщині класичної німецької естетики зерна істини.