Арістотель. Перша аналітика. – Соч.: в 4-х т. – м.: Мысль, 1978. – т.2. – Розд.30. – Розд.32.

... для всіх шлях доведення один і той самий: і в філософії, і в будь-якому мистецтві і в навчанні. Дійсно, щодо кожного з термінів слід звернути особливу увагу на те, що є властиве, і на те, чому саме властиве, мати їх якомога більше і розглянути їх за посередництвом трьох термінів: при спростуванні – одним спосо­бом, при обгрунтуванні – другим; і для досягнення істини слід ви­ходити з засновків, що встановлюють, що щось дійсно є властиве. Щодо ж діалектичних силогізмів – виходити з правдоподібних зас­новків. Щодо начал силогізмів, як вони відносяться одне до одно­го і яким способом їх слід шукати.., а саме що не слід зверта­ти увагу на все, що говориться про дані терміни, і на одне і те ж при обгрунтуванні і спростуванні, так само як і при обгрунту­ванні чогось відносно всього чи дечого, і при спростуванні всьо­го чи дечого, але що слід звернути увагу на дещо і визначено. Із існуючого слід вибирати начала кожне окремо, як напр., якщо мова йде про благо чи про знання. Більшість начал кожної науки є властиве лише їй. Тому справою досвіду є давати начала кожного явища. Я маю на увазі, напр., що досвід в знанні про небесні сві­тила повинен давати начала для вчення про небесні світила, бо саме тоді, коли є достатньою кількість спостережень небесних явищ, можна знайти докази у вченні про небесні світила. Так само мається справа і у будь-якому мистецтві: науці, так що лише піс­ля того, як щодо кожного предмета осягнуто те, що йому є власти­ве, ми повинні бути готовими прямо надати докази. І дійсно якщо в дослідженні не випущене нічого з того, що в дійсності є влас­тивим предметам, ми будемо в змозі для всього, докази чого взага­лі є, таке знайти і дати; в тих же випадках, де доказ за самою природою речей е неможливим, – показати що неможливість (с.182).

...будь-який силогізм і є чимось необхідним, але не все не­обхідне є силогізмом. Ось чому якщо щось випливає з будь-яких положень, то не слід відразу ж намагатися звести це до силогізму, а потрібно спочатку знайти два засновки, а потім розділити їх на терміни, взявши як середній термін той, про який говориться в обидвох засновках, бо середній термін з необхідністю має бути в обидвох засновках при всіх фігурах.

Таким чином, якщо середній термін говорить про один з край­ніх, а другий – про середній чи якщо сам вій говорить про один, а другий щось заперечує відносно нього, то вийде перша фігура. Якщо ж середній термін про один говорить, а відносно другого щось заперечує, то вийде середня фігура. Якщо ж крайні про нього говорять чи один щось заперечує відносно нього, а другий про ньо­го говорить, то вийде остання фігура, бо таким є положення серед­нього терміна в кожній фігурі. Так само мається справа, якщо засновки не є загальними, бо визначення середнього терміна зали­шається таким самим. Звідси очевидно, що якщо в якомусь доведен­ні один і той самий термін не повторюється, то силогізма не вийде, бо був взятий середній термін. І так як ми знаємо, яке положення виводиться за якою фігурою, тобто за якою з них виводиться за­гальне і за якою – часткове, то зрозуміло, що, доводячи те чи те положення, слід мати на увазі не всі фігури, а відповідну. Щодо ж того, що виводиться за декількома фігурами, ми впізнаємо фігуру за положенням середнього терміна (с.186).