Ііі. Етика г.В.Ф. Гегель. Философия духа. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1977. – т.3. – с.327-328.

.... реальність взагалі як наявне буття вільної волі є право, яке слід розуміти не тільки як обмежене юридичне право, але як право, яке охоплює наявне буття всіх визначень свободи. Ці визна­чення стосовно суб’єктивної волі, в якій вони повинні і єдино тільки і можуть мати своє наявне буття як всезагальне, суть її обов’язки, а як звичка і спосіб думання цієї суб’єктивної волі вони складають звичаї (нрави). Те ж саме, що є право, а також і обов’язок, а те, що є обов’язок є і право. Бо будь-яке наявне буття є право тільки на підставі вільної субстанціональної волі, це і є тим самим змістом, який у його відношенні до волі, що роз­різнює себе як суб’єктивна і одинична, є обов’язок. Остільки ко­нечність об^’єктивної волі є видимістю розрізнення прав і обов’яз­ків.

Примітка. У сфері явищ право і обов^’язок є корелятивними насамперед у тому сенсі, що певному праву з мого боку відповідає в другому певний обов’язок. Але у відповідності із поняттям моє право на деяку річ є не тільки володінням, але як володіння певної особи воно є власністю, тобто бути особою, є обов’язок. Те, що належить стосовно явища, стосовно іншої особи, розвивається до обв’язку іншого поважати моє право. Взагалі моральний обов’язок у мені як у вільного суб’єкта є одночасно право моєї суб’єктивної волі, мого способу думання. Але у сфері моралі розрізнення тільки внутрішнього визначення волі (спосіб думання, наміри), що має своє наявне буття тільки в мені і є тільки суб^’єктивним обов’язком, виступає проти здійснення намірів в дійсності, разом з тим виявляється випадковість і неповнота, що складають однобічність виключно моральної точки зору. В сфері морального те і інше досягло своєї істини, своєї абсолютної єдності, оча з такою ж необхідністю обов’язок і право через опосередкування переходять одне в одне і зливаються із собою. Права батька родини над її членами суть такою ж мірою обов’язками щодо них, як обов’язок підкорення дітей є їх право стати завдяки вихованню вільними людьми. Карне правосуддя уряду, його права на управління і т.д., суть одночасно його обов’язком карати, управляти і т.д., так само як і те, що громадянин даної держави виконують стосовно податків, військової служби і т.д., є їх обов’язками і одночасно їх правом на охорону їх приватної власності і того загального субстанціонального життя, в якому вони перебувають. Усі цілі суспільства і держави суть одночасно цілі приватних осіб, але той шлях опосередкування, через яке їх обов’язки як результат здійснення їх прав і користування цими правами знову до них повертаються, створює видимість відмінності, що виражається також і в тому способі, яким певна вартість при обміні прибирає багатоманітних форм, хоча у собі вона залишається тією ж. Але за суттю, це означає, що той, хто не має жодних прав, не має і жодних обов’язків, і навпаки.