Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1975. – т.2.

... Якщо вже щодо творів людини припускають, що вони можуть бути невдалими, то ще більше таких невдач повинно бути в природі, бо вона є ідеєю у формі зовнішнього існування. У людини це пояс­нюється її фантазуванням, її сваволею, неохайністю: таким є, нап­риклад введення живопису в музику, чи виготовлення мозаїчних кар­тин з камінців, чи перенесення епосу в драму. В природі ж форми живого спотворюються зовнішніми умовами, але останні виявляють таку дію тому, що життя позбавлене власної визначеності і одержує свої власні визначення також і від цих зовнішніх фактів. Форми природи не в стані, таким чином бути приведеними до абсолютної (с. 543) системи, і тому види тварин піддаються випадковостям.

З другого боку, однак, поняття також виявляє свою міць, але лише до певного ступеня. Існує тільки один тип тварин, і всі від­мінності є лише його модифікаціями.

... в ступеневій ході розвитку, що утворюється родами і вида­ми, можна почати з нерозвинутих тварин, у яких відмінності ще не існують з такою визначеністю в трьох системах – чуттєвості, под­разнення, відтворення. Людина як найбільш довершений живий орга­нізм стоїть на вищому ступені розвитку. Ця форма класифікації за ступенями розвитку (с.544) одержала в зоології особливе значення останнім часом, бо вважають природним знаходження від нерозвину­того до вищого організму. Але для розуміння нижчих ступенів необ­хідним є знайомство з вищим організмом, бо він є масштабом і першобразом для менш розвинутих, так як в ньому все дійшло до своєї розвинутої діяльності, то зрозуміло, що лише завдяки йому можна пізнати нерозвинуте. Інфузорії не можна покласти за основу, бо в цьому глухому житті зачатки організму ще такі слабкі, що їх мож­на осягнути тільки виходячи з більш розвинутого тваринного життя. Але коли говорять, що тварина є більш досконалою за людину, то це є невдалим способом висловлювання. Один якийсь бік може бути, зви­чайно, краще розвиненим у тварини, але ж довершеність полягає в гармонії організації. Загальний тип, що лежить в основі, не може, зрозуміло, існувати як такий, загальне, раз воно вже існує, існує в певному частковому вигляді. Так само і довершена краса мистецт­ва завжди повинна бути індивідуалізованою. Тільки в дусі володіє загальне як ідеал чи ідея своїм загальним наявним буттям (с.545).

... якщо в основі і лежить загальний тип, що розвивається природою в окремих тваринах згідно з їх частковою визначенністю, то не можна все ж таки думати, що все, що спостерігається в тва­рині, є доцільним. У багатьох тварин зустрічаються зачатки орга­нів, що належать тільки до загального типу, а не до часткового характеру цих тварин і, таким чином, не отримали розвитку, так як особливий характер цих тварин в них не має потреби, і тому їх не можна зрозуміти на підставі цих нижчих організмів, а стають зро­зумілими тільки на підставі вищих. Так, у плазунів – гадюк, риб зустрічаються зачатки ніг, що не мають жодного сенсу, так у кита зуби не досягають розвитку і позбавлені жодного значення, ховаю­чись в щелепах у вигляді одних лише зачатків. І навпаки, у люди­ни є багато такого, що потрібно тільки нижчим тваринам: такою є, наприклад, на шиї щитовидна залоза, функція якої незрозуміла і по суті вже знищена*; але у зародка в материнському череві і ще більше у нижчих видів цей орган є дієвим (с.548).

*історичне заблудження.