Розд. Ііі

Так як душа відрізняється головним чином двома ознаками: по-перше, просторовим рухом; по-друге, мисленням, здатністю розрізнення і відчуттям, то може здатися, ніби і мислення і розуміння по суті свого роду є відчуттями. Адже за посередництвом того і другого душа розрізняє і пізнає існуюче. І древні (Демокріт, Емпедокл, Парменід, Анаксагор і Гомер) стверджують, що розуміти і відчувати – це одне і те ж.

... Адже всі вони вважають, що мислення є тілесним так само, як відчуття, і що і відчувають і розуміють подібне подібним... Між тим їм слід було б в той же час висловитися про те, що таке заблудження: адже воно ще більше властиве живим істотам, і душа немалий час витрачає на помилки. Тому необхідно визначити або, як дехто стверджує, що все, що є у відчуттях, істинне, або що заблудження походить від дотику з неподібним, а це (твердження) є протилежним положенню про те, що подібне пізнається подібним. Однак, очевидно, заблудження відносно протилежного і пізнання його однакові.

Таким чином, ясно, що відчуття і розуміння не одне і те ж. Адже перше є властивим усім тваринам, друге – небагатьом. Не тотожне з відчуттям і мислення, яке може бути і правильним і неправильним: правильне – це розуміння, пізнання і істинна думка, неправильне – протилежне їм; але і це мислення не є тотожне з відчуттям: адже відчуття того, що сприймається лише одним окремим чуттям, завжди є істинним і є у всіх тварин, а розмірковувати можна і помилково, і міркування не є властивим жодній істоті, що не наділена розумом.

Уява ж є чимось відмінним і від відчуття (їх ототожнював Демокріт), і від міркування; вона не виникає без відчуття, а без уяви неможливе жодне судження; а що уява не є ні мисленням, ні судженням – це ясно. Адже вона є станом, який є у нашій владі (бо ж можна наглядно уявити собі щось подібно до того як це роблять ті, хто користуються особливими способами запам’ятовування і які вміють створювати образи), продукування ж думок залежить не від нас самих, бо думка з необхідністю буває чи помилковою, чи істинною. Далі, коли нам щось здається таким, що навіює жах чи страх, ми відразу ж відчуваємо жах чи страх, і відповідно коли щось нас заспокоює. А при уяві у нас такий самий стан, як при розгляданні картини, на якій зображене щось страхітливе чи заспокоююче.

Маються також відмінності і в самому продукуванні суджень: пізнання, гадка (думка), розуміння і протилежне їм...

А так як мислення є чимось відмінним від відчуття і воно здається, з одного боку, діяльністю уяви, з другого – продукуванням суджень, то після розгляду уяви треба буде сказати і про мислення. Таким чином, якщо уява є тим, завдяки чому у нас виникає, як говорять, образ, до того ж образ не в переносному смислі, то вона є однією з тих здібностей чи властивостей, завдяки яким ми розрізняємо, чи знаходимо ми істину чи помиляємося. А такими є відчуття, думка, пізнання, розум.

Що уява не є відчуттям, випливає з такого. А саме: відчуття є або можливістю, або дійсністю, напр. зір і бачення; уявлення ж виникає і за відсутності того і другого, напр. у снах (тобто, коли відчуття не діє). Далі, відчуття є завжди, а уява ні. Якби вони були в дії одне і те ж, то, можливо, уява була б властивою всім тваринам. Але очевидно, вона не всім є властивою, напр.: не властива мурашці, бджолі, хробаку. Далі, відчуття завжди є істинними, а уявлення у більшості брехливі. І коли ми виразно сприймаємо предмет, ми не говоримо, напр.: “Нам уявляється, що це людина”, швидше навпаки: коли ми сприймаємо не виразно, тоді сприйняття може бути істинним чи брехливим. Крім того, і з заплющеними очима нам щось уявляється.

Але уява не належить жодній з тих властивостей, які завжди досягають істини, якими є пізнання і розум. Адже уява буває також і оманливою.

Таким чином, залишається розглянути, чи не є уява думкою (як це вважав Емпедокл): адже думка буває і істинною і хибною. Але з думкою пов’язана віра (дійсно, не може той, хто має думку, не вірити цій думці), між тим, як жодній тварині віра не є властивою, уява ж – багатьом. Далі, будь-якій думці є супутньою віра, а вірі і – переконання, переконання ж – розумна основа (підстава). А у деяких тварин хоча і є уява, але розуму у них немає.

Таким чином, очевидно, що уява не може бути ні думкою, якою супроводжується чуттєве сприйняття, ні думкою, що засновується на чуттєвому сприйнятті, ні поєднанням думки і чуттєвого сприйняття (точка зору Платона). І це зрозуміло з сказаного, а також з того, що думка може бути нічим іншим, як тільки про те, що є предметом сприйняття. Я маю на увазі що уявлення могло би бути, напр., поєднанням думки про біле і сприйняття білого, але не поєднання думки про благо і сприйняттям білого. В такому разі уявлення було б думкою про те ж, що сприймається не як приходяще. Разом з тим можна собі уявляти хибно те, про що є в той же час правильне судження, напр., Сонце уявляється розміром в одну ступню, однак ми переконані, що воно є більшим за Землю. Таким чином, довелося б або відкинути свою правильну думку, яку мав той, що уявляє, хоча предмет і залишається незмінним і уявляючий не забув цієї думки і його не переконали в ній, або, якщо він ще дотримується своєї думки, то вона з необхідністю і істинна і хибна; думка ж стає хибною, якщо предмет непомітно змінився. Таким чином, уява не є жодною з вказаних здібностей, ні поєднанням їх.

Але так як дещо, що приведене в рух, само може привести до руху і інше, уява ж є, як вважають, певним рухом і не може виникнути без відчуття, а виникає лише у відчуваючих і має відношення до відчуваних, і так як рух може виникнути завдяки відчуттю, що є, і рух цей повинен бути подібним до відчуття, то уява, треба вважати, є таким рухом, який не може бути без відчуття і не може бути у тих, що не відчувають; а істота, наділена уявою, робить і відчуває багато з того в залежності від цього руху, і уява може бути і істинною і хибною. А буває це ось чому. По-перше, відчуття того, що сприймається лише одним окремим чуттям, істинне чи ж помиляється лише в найнезначнішому ступені. По-друге, є відчуттям того, що є супутним такому сприйманому як привходяще; в цьому випадку вже є можливими помилки; дійсно, в тому, що це бліде, відчуття не помиляється; але в тому, чи є блідим це чи щось інше, помилки можливі (тобто помилковим є не саме відчуття, а приписування відчуваної якості не відповідному предмету). По-третє, є відчуття спільних властивостей, пов’язаних з тими предметами, яким належить те, що сприймається лише окремим одним чуттям; я маю на увазі, напр., рух і величину, які є супутними від чуваному і стосовно яких найшвидше можливі помилки при чуттєвому сприйнятті. Рух же, що виникає від відчуття в дії, відрізняється в залежності від того, від якого з цих трьох видів відчуття він походить. В першому разі рух буде істинним, коли в наявності відчуття (коли предмет сприймається актуально, уява відповідає дійсності так само, як відчуття; коли ж відчуття припиняється, ослаблення руху, що виник від нього, може створити образ); в двох решта воно може бути хибним і при наявності, і при відсутності відчуття, і здебільшого, коли відчуване перебуває на віддалі. Таким чином, якщо в уяві немає нічого іншого, окрім згаданого, і вона є як раз те, про що йшлося, то вона є рухом, що виникає від відчуття в дії.

Тому що зір є найважливішим із чуттів, то і назву свою уява (фантазія з грецької мови) одержала від світла, тому що без світла не можна бачити. І завдяки тому, що уявлення зберігаються (в душі) і подібні до відчуттів, живі істоти в багатьох випадках діють у відповідності з цими уявленнями: одні – тому, що не наділені розумом, – такими є тварини, інші – від того, що їх розум не раз затьмарюється пристрастю чи хворобами, чи сном, – такими є люди...