3. Розвиток філософії

Хід розвитку філософічної думки є тому ніби перехід від однієї часткової правди до другої, від однієї “однобічности” до другої і може бути – безплідним хитанням між цими однобіч­ними, обмеженими правдами, а іноді – підняттям над тими однобічностями, що в даний історичний момент репрезентовані у даного народу, в даній культурі, злиттям цих “однобічностей” у єдність, до “синтези” їх. І ця синтеза залишається все ж обмеженою, однобічною, але вона, поскільки вона зливає два однобічні означення Абсолютного, є тим самим вже “вища”, ближча до абсолютної правди. Розвиток філософії і полягає головним чином у цих моментах синтези.

Звернувши увагу на цей “синтетичний” характер філософіч­ної творчости, ми зрозуміємо і те, що ті основні посилки, які лежать в основі синтези, повинні бути якнайбільшим “доповнен­ням” одна однієї, себто повинні бути противними одна одній. Розвиток філософії і є дійсно рух між протилежностями і через протилежності до синтези.

Такий є рух цих протилежностей і в межах кожної національної філософії. Тому-то можна говорити, що у кожної національности звичайно репрезентовані якісь дві полярно-протилежні течії. Так само можна бачити полярно-протилежні устремління і в кожну історичну епоху, так само полярні протилежності розвиваються і в межах кожної окремої течії чи напрямку. Але ці полярні протилежності мають між собою щось спільне, завдяки чому вони – не кожна окремо, а обидві разом – характеризують дану націю, епоху, філософічний напрям тощо. Так у французькій філософії аж від середньовіччя боролись філософічний містицизм та раціоналізм, а в англійській філософії – емпіризм та платонізм, в німецькій – спекулятивна й індуктивна методи, в російській – релігійні тенденції і ріжні форми “просвічености” – матеріялізм, позитивізм тощо. Так в філософії XVII віку боряться емпіризм і раціоналізм, в філософії XVIII віку – “просвіченість” та містична релігійність, в філософії XIX віку – спекулятивна філософія та позитивізм і т. д. Так само боряться протилежні тенденції і в межах кожного окремого напрямку: в раціоналізмі – скептицизм та реалізм, що вірить в самостійне існування понять, в емпіризмі кладеться в основу або досвід сенсуальний, або позазмисловий, в “просвіченості” маємо раціоналістичний та сенсуалістичний полюси і т. д.

Самі національні пункти погляду філософії є у відношенні один до одного саме такими противенствами, протиріччями, через які проходить розвиток світової філософії, як цілого. Тому-то лінія філософічного розвитку в ріжні епохи, так би мовити, проходить через ріжні країни, через ріжні нації. Іноді лінія філософічного розвитку кілька разів повертається до тієї самої нації, іноді проходить через неї лише один раз. Таким чином окрема нація в певні моменти репрезентує історичну сучасність – іноді разом з іншими націями, а іноді і сама.

Переважно три моменти характеризують особливості філо­софії даної національности – 1. форма вияву філософічних думок, 2. метода філософічного дослідження, 3. будова системи філософії, “архітектоніка”, зокрема становище і роля в системі тих або інших цінностей. Форма вияву філософічних думок, може, є найбільш зовнішня національна риса у філософії. Стремління до простоти і прозорости у англійців, стремління до симетрії і схематизму у французькій філософії, стремління до відкриття “діялектичних моментів”, протиріч і “руху” думки між ними – в німецькій (що здається декому “туманністю” німецької думки) – це є, без сумніву, важливі, але зовнішні риси. Значно більше значіння має метода філософування – емпірична та індуктивна метода англійської філософії, раціоналістичні докази у французь­кій, трансцендентальна та діялектична метода у німецькій на­кладає відбиток на саме єство філософічних систем цих націй. Ще глибше значіння будови системи. Від цього залежать як максимально оригінальні і цінні, так, щоправда, й максимально “помилкові” національні риси філософічних систем. Ріжне постановлення в системі цінностей релігійних, теоретичних, етич­них, естетичних, вітальних і т. д. – це, розуміється, є основа системи. Так само залежить від цього архітектонічного моменту й ріжна характеристика окремих сфер цінностей, – “почуття”, “припис”, “обов’язок” є основні форми моральних цінностей в англійській, французькій та німецькій етиці, або згода з досвідом, з розумом, із внутрішньою закономірністю пізнання, як теоретико-пізнавчий критерій в тих самих націй. Поскільки одно із цих тверджень абсолютизується, проголошується загальнозначним, і неґуються усі інші, постільки ми маємо справу з основними помилками національних філософій.

Так! Національні “помилки” дуже характеристичні, дуже важливі для “стилю” національних філософій, так само, як “помилки”, “хиби” людини не менш характеристичні для неї, як її позитивні сторони. Так само як людина, і нація має кожна свої певні конкретні “небезпеки”, можливості падіння. Так зокрема – у сфері філософії. Англійський емпіризм має тенден­цію до виродження у поверховість, французький раціоналізм – у схематизм та бідність, німецька спекулятивна філософія – у зайву темноту та штучну конструктивність.