2. Філософія і філософії

Так само, як на націю, можна дивитись і на усі продукти національної культури, – на національне мистецтво, науку, філософію. Є два поглади на філософічне знаття, що якнайтісніше зв’язані з тими, про які ми говорили у відношенні до нації.

На розвиток філософії можна дивитись, як на процес постійного накупчування окремих пізнань. Філософія складається, мовляв, із окремих тверджень, вірних або невірних. Розвиток філософії і є процес збільшення кількости вірних тверджень та спростовання і відкидання невірних. Отже, історія філософії є історія помилок людського духа. Поскільки помилки вип­равляються, відпадають, постільки ми маємо справу вже з надісторичним. – Цьому поглядові треба протиставити інший, який був найбільш рішучо та послідовно розвинений на початку XIX віку Гегелем. Абсолютна правда не може розкритися ні в якому закінченому вияві. Кожний окремий вияв абсо­лютної правди, – тобто кожне окреме філософічне твердження, що ми маємо в історії розвитку людської думки, є лише часткова правда, фрагмент, уривок абсолютної правди, є неповний і недосконалий відблиск Абсолютного. Ця “неповнота” є причиною змін і боротьби ідей в історії думки. Одна неповна правда бореться з іншою теж неповною та частковою. Але і усяке сполучення таких “неповних”, “часткових” правд в єдність, усяка їх “синтеза”, яка може бути досягнена обмеженим людським розумом, є необхідно теж неповна, теж часткова і тому вимагає знов доповнення. Тому ані на одній синтезі історичний розвиток філософії не кінчається, тому повстають усе нові й нові проти­венства між світоглядами та пунктами погляду, що сполучаються та з’єднуються в усе нових і нових синтезах – кроках до безмежної повноти, абсолютної правди.

Так ми розуміємо значіння факту існування багатьох “фі­лософій”, себто багатьох “шкіл”, течій, напрямів, світоглядів. Кожна конкретна філософічна система є одночасно обмежений та частковий вияв абсолютної правди і вияв певного часового, національного, мистецького наукового, релігійного і т. ін. пункту погляду. Кожна конкретна “філософія”, себто певна окрема філософічна система є певне усвідомлення абсолютно-цінних, непереходимих елементів певної національної культури, науко­вого світогляду, мистецького стилю, певної позитивної релігійности тощо, є піднесенням цих конкретних форм культури у сферу абсолютної правди. Як не мусимо говорити, що лише один тип людей є здібний до моральности, а, навпаки, вважаємо, що кожна людина із своєю індивідуальною своєрідністю є однаково цінним і важливим елементом “морального всесвіту”, як ми не можемо вважати лише один художній стиль носієм прекрас­ного, краси, а вважаємо, що в кожнім розкриваються ріжні і в ріжноманітності своїй однаково важливі сторони краси, так само і щодо окремих “філософій”. І як моральний світ збіднів би, якби не було ріжних типів людей, що ріжними шляхами і у ріжних формах стремлять до справедливости, як збідніло б мистецтво, коли б воно стратило ріжні національні та історично зумовлені стилі, так і з пункту погляду філософії, якби не було ріжних історично-змінливих та національних “стилів” у ній.

Не треба думати, що неможливі зовсім “помилки” у філософії. Але джерело та характер цих помилок є інші, ніж звичайно собі уявляють. “Помилки” мають головним чином “негативний” характер – є неґацією якоїсь реальности, якої не помічає автор тієї чи іншої теорії. Іншими словами – помилко­вість у філософії є проголошення “однобічного” і обмеженого абсолютно-вірним та безумовним. Так кожна “філософія”, кожна окрема система, що хоче бачити у собі реалізацію абсолютної правди, стає помилковою. Кожна національна філософія, що хоче бачити у собі єдину й усю правду, стає на хибний шлях.