Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1975. – т.2.

Статеве відношення є процесом, який починається з потреби, оскільки індивідуум як одиничне виявляється неспіврозмірний іма­нентному роду і разом з тим є його тотожнім відношенням до себе в одній єдності; і, таким чином, він відчуває цей недолік. Тому рід в ньому як напруження, що викликане неспіврозмірністю його одиничної дійсності, стає прагненням досягти самовідчуття в ін­шому представникові того ж роду, довершити себе через поєднання з ним і цим опосередкуванням поєднати рід з собою і дати йому іс­нування, – це є процесом злягання.

Добавлення. Завдяки тому, що процесом взаємодії з неорганіч­ною природою покладено ідеальність останньої, самовідчуття твари­ни і її об’єктивність виправдовується в ній самій. Це не просто у собі суще самовідчуття, але існуюче самовідчуття, життєва сила в самовідчутті. Поділ статей є такий, що крайні члени цього поді­лу являють собою тотальності самовідчуття, тварина прагне випро­дукувати себе як самовідчуття, як тотальність. Але якщо в творчо­му потязі органічне ставало мертвим продуктом, який, правда, віль­но відпускався органічним на волю, але був лише поверхневою фор­мою зовнішньої матерії, так що остання не була предметною для се­бе в якості вільного байдужого суб^’єкта, то тепер обидва боки суть самостійні індивідууми (як в процесі асиміляції), але відно­сяться вони одне до одного не як органічне (с.536) до неорганіч­ного, а є обидва органічними і належать до роду, існуючи, таким чином, як єдина природа. Їх поєднання є зникненням статей, нас­лідком чого виникає простий рід. Тварина володіє об’єктом, з яким вона перебуває, у відповідності із своїм почуттям, в безпосеред­ній тотожності; ця тотожність є моментом першого процесу (формоутво­рення), що приєднується до визначення другого (асиміляції). Це відношення одного індивідуума до другого індивідуума того ж роду є субстанціональним відношенням роду. Природа кожного проходить через обох; обидва перебувають у сфері цієї всезагальності. Про­цес полягає в тому, що, будучи у собі єдиним родом, однією і тією ж суб^’єктивною життєвістю, вони і покладають цю єдність як таку. Ідея природи стає тут дійсною в парі – самець і самиця; їх тотожність і їх для себе-буття, що були лише до цих пір тільки для нас, у нашій рефлексії, внутрішньо відчуваються тепер у безконеч­ній рефлексії обох статей ними самими. Це почуття всезагальності є вищим, до чого може піднятися тварина; але теоретичним предме­том споглядання її конкретна всезагальність все-таки не стає для неї і тут; інакше це було б мисленням, свідомістю, бо тільки в ній рід досягає вільного існування. Суперечність полягає в тому, що всезагальність роду, тотожність індивідуумів, відрізняється від їх особливої індивідуальності; індивідуум є тільки одним з двох і існує не як єдність, а лише як одиничність. Діяльність тва­рини полягає в знятті цієї відмінності. Рід, що лежіть в основі, є одним з крайніх членів умовиводу, бо будь-якому процесу прита­манною є форма останнього. Рід є рушійною суб’єктивністю, в яку вкладена життєвість, що прагне випродукувати себе. Опосередкуван­ня, середина умовиводу є напруженістю цієї сутності індивідуумів по відношенню до неспіврозмірності їх одиничної дійсності, що са­ме і спонукає їх мати своє самовідчуття тільки в іншому. Надаючи собі дійсність, яка, правда, в зв’язку із властивою їй формою безпосереднього існування залишається лише одиничною, рід злива­ється з іншім крайнім членом – з одиничністю (с.537).