- •Передмова
- •Сучасний стан філософської освіти в Україні, або Над руїнами марксистсько-ленінської філософії.
- •I. Проблема національного виховання
- •Одвертий лист до галицької української молодежі
- •II. “... Навчитися відчувати себе українцями...” – моральне кредо сучасної української молоді:
- •III. Українська інтелігенція як рушій процесу відродження української нації:
- •Замість заключення Вірш в.Сосюри “Любіть Україну”
- •II. Філософія, релігія, наука.
- •Загальна природнича історія і теорія неба. Передмова
- •Девід Лейзер. Створюючи картину Всесвіту. Розділ 8. Космічна еволюція (уривки).
- •Метафізика. – Кн.I, р.III. (Про сутність (начала) і причину світу).
- •Метафізика. – Кн.І. – Розд. Vі.
- •Метафізика. – Соч.: в 4-х т. – м.: Мысль, 1976. – с.266-268.
- •Книга 1, р. 4.
- •Книга і, р. V.
- •Книга і, р. Vі.
- •Про душу. – Соч.: в 4-х т. – м.: Мысль, 1976. – т.І.
- •Розд. Ііі
- •Розділ IV
- •Про душу.
- •Уривки з праць. – Антология мировой философии: в 4-х т. – м.: Мысль, 1971 г. – т. 3. – с. 304-305, 307-315, 317-325, 337. Категорії і закони діалектики.
- •Діалектичне заперечення.
- •Перехід кількісних змін у якісні.
- •Критика законів формальної логіки. Закон тотожності.
- •Відмінність, протилежність, суперечність.
- •Перехід суперечності в основу.
- •Закон достатньої основи.
- •Суперечність і її примирення.
- •Тацит. Про імперське мислення.
- •Забарвлення статей у деяких метеликів.
- •IV. Із української філософії.
- •Вступ (уривок)
- •Діалог. Назва йогo – Потоп зміїний.
- •Притча, названа “Єродій”. Уривок
- •Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням слова Божого.
- •Нариси з історії філософії на Україні. – к.: Орій, 1992. (уривок) філософія і національність.
- •1. Нація і людство
- •2. Філософія і філософії
- •3. Розвиток філософії
- •4. Українська філософія
- •Український народній характер і світогляд
- •1. Загальні замітки.
- •2. Спроба характеристики.
- •V. Етика та естетика як філософські дисципліни.
- •(Уривок)
- •Заперечення
- •Арістотель. Нікомахова етика (фрагменти) книга VIII.
- •Лист до батька (1919) – (фрагменти).
- •Щоденник письменника (1873). (Фрагменти).
- •XIV. Вчителеві.
- •Зигмунд фрейд
- •О.Кобилянська до Осипа Маковея¹. Лист від 13 січня 1902 р.
- •Гіппій більший (фрагменти).
- •Ф. Шіллер.
- •Листи про естетичне виховання людини.
- •– К.: Мистецтво, 1974.
- •Лист двадцять шостий
- •Лист двадцять сьомий
- •Коментар
- •М.С. Каган (ред. В.В. Лагетко).
- •Із секретів поетичної творчості (1898 р.).
- •І. Вступні зауваження про критику.
- •Іі.Психологічні основи.
- •Ііі. Естетичні основи.
- •Доповідь, що зроблена 14 грудня 1957 року.
- •VI. Етика науки.
- •Додаток.
- •I. Гносеологія. Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1975. – т.2.
- •Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1975. – т.2.
- •Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1975. – т.2.
- •Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1975. – т.2.
- •Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1975. – т.2.
- •Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1975. – т.2.
- •Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1975. – т.2.
- •З промови м. Гайдеггера (1889-1976) з нагоди святкування 175-річчя від дня народження нім. Композитора к. Крейцера в їх рідному місті Мескирх 30 жовтня 1955.
- •Арістотель. Категорії. – Соч.: в 4-х т. – м.: Мысль, 1978. – т.2.
- •М.І. Костомаров. Сорок років. Нар. Малоросійська легенда. – Тв.: в 2-х т. – т.2. – к.: Дніпро, 1990. – с.402-403. – 784 с.
- •Арістотель. Перша аналітика. – Соч.: в 4-х т. – м.: Мысль, 1978. – т.2. – Розд.30. – Розд.32.
- •Арістотель. Про душу. – Кн. II, р. XI.
- •Арістотель. Про душу. – Кн. II, p. XII.
- •Ііі. Соціальна філософія: астрологія, антропологія, соціологія, економіка.
- •Йоган Вольфганг Гете (1749-1832).
- •І.Кант. (Неминучість зловживань для наділених владою). – Антология мировой философии. – м.: Мысль, 1971. – т.3. – с. 190-191.
- •Ф.В.Й. Шеллінг. Філософські дослідження про сутність людської свободи і пов’язаних з нею предметах. – Соч.: в 2-х т. – м.: Мысль, 1989. – т.2. – с. 129-132.
- •Г.В.Ф. Гегель. Філософія права.
- •Гегель г.В.Ф. Философия права. – м.: Мысль, 1990. (Про кохання та жіноче питання).
- •Шарль Луї Монтеск’є. Перські листи. Лист 40. Узбек до Іббена у Смирну1.
- •Шарль Луї Монтеск’є (1689 – 1755). Перські листи (1721). Лист 145й. Узбек до... (уривок).
- •Дені Дідро (1713-1784). Нескромні скарби.
- •Е. Золя (1840-1902). Демократія.
- •Е. Золя. Доброчинність республіки.
- •В.Винниченко. Відродження нації. – к.: Наук. Думка, 1990. – ч.Іі. – с. 1-43, 44. –330 с.
- •Арістотель. Політика. – Соч.: в 4-х т. – м.: Мысль, 1983. – т. 4. – с. 409-412, 406, 408, 438. Книга друга.
- •Ііі. Етика г.В.Ф. Гегель. Философия духа. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1977. – т.3. – с.327-328.
- •Ф.В.Й. Шеллінг. Система трансцендентального ідеалізму. – Соч.: в 2-х т. – м.: Мысль, 1987. – т.1. – с.455-456, 464-465.
- •К.А. Гельвецій. Про людину. – Соч.: 2-х т. – м.: Мысль, 1974. – т.2.
- •К.А. Гельвецій. Про людину. – Соч.: 2-х т. – м.: Мысль, 1974. – т.2.
- •К.А. Гельвецій. Про людину. – Соч.: 2-х т. – м.: Мысль, 1974. – т.2. – с. 564-565.
- •К.А.Гельвецій. Про людину. – Соч.: 2-х т. – м.: Мысль, 1974. – т.2.
- •Дещо з філософської афористики.
- •Всесвіт. Світ. Природа.
- •Людина, люди.
- •Історія: минуле, теперішнє, майбутнє.
- •Розвиток, рух, прогрес.
- •Народ, держава, нація.
- •Світогляд, ідеали, принципи, переконання.
- •Свобода, рівність.
- •Влада, політика, управління.
- •Моральність, мораль.
- •Право, закон.
- •Сенс життя.
- •Істина.
- •На закінчення.
З промови м. Гайдеггера (1889-1976) з нагоди святкування 175-річчя від дня народження нім. Композитора к. Крейцера в їх рідному місті Мескирх 30 жовтня 1955.
... чи буде людина віддана під владу нестримних сил техніки, що без порівняння переважає її сили, розгубленою і беззахисною? Це і відбудеться, якщо людина остаточно відмовиться від того, щоб рішуче протистояти калькуляції осмислююче мислення. Але якщо тільки осмилююче мислення прокидається, воно повинно безперервно працювати з будь-якого, навіть незначного приводу.., оскільки воно дає нам можливість осмислити те, що перебуває під особливою загрозою в атомному віці, а саме: вкоріненість творів людини.
... Осмислююче мислення вимагає від нас не триматися однобічно за будь-яке одне уявлення, зійти із звичної мислительної колії, якою ми поспішаємо все далі й далі. Осмислююче мислення вимагає від нас, щоб ми зайнялися тим, що, на перший погляд, абсолютно не має до нього відношення.
Давайте проекзаменуємо осмислююче мислення. Пристрої, апарати і машини технічного світу необхідні нам усім – для одних у більшій, для інших – у меншій мірі. Було б нерозсудливим напомацки нападати на світ техніки. Було б недалекоглядним проклинати його як засіб диявола. Ми залежимо від технічних пристроїв, вони навіть заохочують нас до нових успіхів. Але раптово, і не усвідомлюючи цього, ми виявляємося настільки міцно зв’язані з ними, що потрапляємо до них у рабство.
Але ми можемо і інше. Ми можемо користуватися технічними засобами, залишаючись при цьому вільними від них, так що ми зможемо відмовитися від них у будь-який момент. Ми можемо використовувати ці пристрої так, як їх треба використовувати, але при цьому залишити їх у спокої як те, що в дійсності немає відношення до нашої суті. Ми можемо сказати “так” неминучому використанню технічних засобів і одночасно сказати “ні”, оскільки ми заборонимо їм вимагати нас і таким чином перекручувати, збивати з пантелику і спустошувати нашу сутність.
Але якщо ми скажемо одночасно “так” і “ні” технічним пристроям, то хіба не стане наше ставлення до світу техніки позбавленим сенсу і невизначеним? Навпаки. Наше ставлення до світу техніки буде напрочуд простим і спокійним... Ми приймемо технічні пристрої в наше щоденне життя і в той же час залишимо їх назовні, тобто залишимо їх як речі, які не є абсолютними, але залежать від чогось вищого. Я б назвав таке ставлення одночасно “так” і “ні” до світу техніки філософським терміном “відійти від речей”.
Таке ставлення дозволяє побачити речі не тільки технічно, вона дасть нам можливість усвідомити те, що виробництво й використання машин вимагає від нас іншого ставлення до речей, яке не є позбавлене сенсу.
... Наступаючий атомний вік погрожує нам великою небезпекою (катастрофою), як раз у тому випадку, якщо небезпека третьої світової війни буде усунена. Дивне твердження, чи не так? Зрозуміло, дивне, але тільки до тих пір, доки ми не мислимо.
В чому сенс такого твердження? А втому, що наступаюча технічна революція атомного віку в змозі захопити, зачарувати, засліпити і обдурити людину настільки, що одного дня обчислювальне мислення залишиться єдино дійсним і практикованим способом мислення.
Тому, яка ж величезна небезпека насувається тоді на нас? Байдужість до роздумів і цілковита бездумність, яка може йти поруч з величезною хитромудрістю обчислюючого планування і винахідництва. А що ж тоді? Тоді людина зречеться і відкине свою найглибшу сутність, саме те, що вона є мисляча істота. Таким чином, справа в тому, щоб врятувати цю сутність людини. Таким чином, справа в тому, щоб підтримувати осмислення.
Пер. укр. мовою за вид.: Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге: Сб.: Пер. с нем. / Под ред. А.Л. Доброхотова. – М.: Высш. шк., 1991. – С.108, 109, 110, 111. – 192с.
Арістотель. Друга аналітика. – Соч.: в 4-х т. – М.: Мысль, 1978. – Т.2.
... якщо немає чуттєвого сприйняття, то з необхідністю є відсутнім і будь-яке знання, якого не можна набути, якщо ми не навчаємося або через наведення, або через доведення. Доведення ж виходить з загального, наведення – з часткового; однак споглядати загальне не можна без опосередкування наведенням, бо і так зване абстрактне пізнається через наведення, а саме якщо хтось хоче показати, що певні притаманні кожному роду властивості хоча і не існують окремо, але можуть розглядатися відокремлено одне від одного, оскільки кожне з них є чимось визначеним. Але отримати умовивід шляхом наведення не можна тим, хто позбавлений чуттєвого сприйняття, бо чуттєве сприйняття є спрямованим на одиничне, адже інакше отримати про нього знання неможливо. І справді, як знання одиничного за посередництвом загального є неможливим без наведення, так і знання його через наведення є неможливим без чуттєвого сприйняття (С.289).
...доведення загального осягається розумом, часткового ж-обмежене чуттєвим сприйняттям.
...доведення загального є кращим за доведення часткового... А що доведення твердження є кращим за доведення заперечення, є зрозумілим з такого. За інших рівних умов те доведення повинно бути кращим, яке виходить з меншої кількості постулатів, чи припущень, чи засновків. І дійсно, якщо засновки однаково є відомими, то пізнання швидше досягнемо за посередництвом тих, яких менше, саме цьому надають перевагу. Основа ж положення, що кращим є те доведення, що виходить з меншої кількості засновників є загальним (с.304).
...чуттєве сприйняття не дає знання для доведення. Бо хоча чуттєве сприйняття є сприйняттям певної властивості, а не просто певного чогось, однак з необхідністю сприймається визначене щось десь і тепер. Загальне ж і те, що міститься у всіх предметах даного виду, сприймати чуттями неможливо, бо воно не є визначеним чимось і існує не тільки тепер, інакше воно не було б, загальним. А загальним ми називаємо те, що є завжди і всюди. А так як доведення стосуються загального, загальне ж не можна сприймати чуттями, то очевидно, що за допомогою чуттєвого сприйняття немає знання для доведення. Але зрозуміло, що, навіть якби і можна було сприймати чуттями, що трикутник має кути, що в сукупності дорівнюють двом прямим, ми все рівно шукали б доведення цього, а не знали б вже того, як твердить Протагор. Бо чуттями з необхідністю сприймається одиничне, те, що вимагає доведення є пізнання загального. Тому, якщо ми, перебуваючи на Місяці, бачили б, що Земля затуляє Сонце, то ми ще не знали б причини затемнення. Бо ми сприймали чуттями, що в даний час відбувається затемнення, але не сприймали б, чому воно взагалі відбувається, так як чуттєве сприйняття не має за свій предмет загальне. Однак з окремого спостереження, цього ми, виявивши загальне, мали б доведення, бо з численного повторення одиничного стає явним загальне; а загальне цінне саме тому, що воно виявляє причину. Тому в такого роду випадках, коли причина ховається в чомусь іншому, знання загального є більш цінним, ніж чуттєві сприйняття і мислення (С.309).