Щоденник письменника (1873). (Фрагменти).

ХІІІ. Маленькі картинки. §2.

...Гультяї з робочого люду мені не заважають, і я до них, залишив­шись тепер (влітку) в Петербурзі, цілком звик, хоча колись терпіти не міг, навіть до ненависті. Вони ходять у свята п’яні, іноді натовпом, тлумлять і наштовхуються на людей – не від бешкетування, а так, тому що п’яному не можна не наштовхуватися і не тлумити; матюкаються вголос не дивлячись на цілі гурти дітей і жінок, повз яких проходять, – не від нахабства, а так, тому що п’яному і не можна мати іншої мови, ніж матю­ки. Саме ця мова, цілковита мова, я в цьому переконався недавно, мо­ва найзручніша і оригінальна, найпристосованіша до п’яного чи навіть лише до хмільного стану, так що вона цілковито не могла не з’явитися, і якби її зовсім не було – її слід було б придумати. Я зовсім не жар­тую. Подивімось. Відомо, що напідпитку в першу чергу зв’язаний і важ­ко обертається язик у роті, приплив же думок і відчуттів у сп’янілого, чи у будь-кого, хто ще не цілком відключився, майже вдесятеро швидший. А тому природно вимагається, щоб знайдено було таку мову, яка б могла задовільнити цим двом, протилежним одне одному станам. Мову цю вже споконвіку відшукали і запровадили по всій Русі, де всього-навсього на­зва одного нелексиконного іменника, так що вся ця мова складається з одного лише слова, яке надзвичайно зручно вимовляється. Одного разу у неділю, вже поночі, мені довелося пройти кроків п’ятнадцять поруч з гуртом шістьох п’яних ремісників, і раптом я переконався, що можна ви­словити всі думки, відчуття і навіть цілі глибокі міркування однією лише назвою цього іменника, дуже до того ж небагатоскладного. Ось один молодик різко і енергійно вимовляє цей іменник, щоб висловити щось, про що вони попервах говорили, своє найганебніше заперечення. Другий у відповідь йому повторює цей же самий іменник, але цілковито вже іншим то­ном і в іншому розумінні – саме в сенсі цілковитого сумніву в правдивості заперечення першого парубійка. Третій раптово обурюється на першо­го парубка, різко і азартно вихоплюється у розмову і кричить йому той же самий іменник, але в розумінні вже сварки і матюка. Тут встромлюєтеся знову другий парубчак з обуренням на третього, на кривдника, і зупиняє його в тому розумінні, що, мовляв, що ж ти так, хлопче, вскочив? ми розмірковували спокійно, а ти звідкіля взявся – лізеш Фильку свари­ти! І ось усю цю думку він вимовив тим же самим одним заповітним сло­вом, тією ж до краю односкладовою назвою одного предмета, хіба тільки що підніс руку і взяв третього парубійка за плече. Але ось раптом чет­вертий хлопчак, наймолодший із цілої партії, який дотепер мовчав, очевидячки раптово відшукавши розв’язання початкового затруднення, через яке зчинився спір, в захопленні піднімаючи руку кричить...Еврика, ви думаєте? Знайшов, знайшов? Ні, зовсім не еврика і не знайшов; він пов­торює лише той же самий нелексиконний іменник, одне тільки слово, усьо­го одне слово, але тільки з захопленням, з радісним скавулінням, і, здається, надто вже сильним, тому що шостому, насупленому і найстаршому парубку, це не припало до душі, і він миттєво вгамовує молокососне за­хоплення хлопчака, звертаючись до нього і повторюючи насупленим і пов­чальним басом...та все той самий заборонений при дамах іменник, що, зокрема, ясно і точно означало: “Чого кричиш, горлянку дереш!” Таким чином, не вимовивши жодного іншого слова, вони повторили це одне тільки улюб­лене у них слівце шість разів підряд, один за одним, і зрозуміли одне одного цілком. Це факт, свідком якого я був. “Схаменіться! – закричав я їм раптом, ні впало, ні сіло (я був у середині гурту). – Усього тільки десять кроків пройшли, а шість разів (ім’ярек) повторили! Це ж ганьба! Чи не соромно вам?”

Усі раптом на мене подивились, як дивляться на щось цілковито несподіване, і на мить замовкли; я подумав, що висварять, але не висвари­ли, а тільки молоденький парубійко, пройшовши вже кроків з десять, рап­том обернувся до мене і на ходу закричав:

– А ти що ж самий – ось сьомий раз його згадав, коли вже в нас шість разів нарахував?

Вибухнув регіт, і партія пройшла, вже не звертаючи більше на мене увагу.