Нариси з історії філософії на Україні. – к.: Орій, 1992. (уривок) філософія і національність.

1. Нація і людство

Є можливі два ріжні скрайні погляди на те, що таке є національна осібність і яке її значіння. Ці погляди вже дуже давно існують і дуже давно поборюють один одного. Один із цих поглядів можна назвати раціоналістичним, другий – романтичним. З пункту погляду раціонального може здаватись, що перший з них є цілком консеквентний і “само-собою-зрозумілий”. Він базується на цілком логічних аргументах і промовляє до нашого розуму. Тому не дивно, що ми дуже часто зустрічаємо його в історії людської думки, що він повстає знов і знов, скільки б не боролося з ним інше розуміння проблеми нації – “романтичне”.

Раціоналістичний погляд на націю базується на тій основній передпосилці, що в житті лише те має сенс, що можна зрозуміти і обґрунтувати розумом. З пункту погляду раціонального усі люди, безумовно, однакові, рівні між собою. Поскільки люди здійснюють, хочуть здійснювати і мають здійснювати в своєму житті правду, справедливість – соціяльну та етичну красу, постільки вони усі стремлять і мають стреміти до одного, бо дійсна правда це є правда, що для усіх людей, завше та усюди, є й має бути однакова, дійсна справедливість є та справедливість, що є й має бути справедливістю усюди й для усіх, дійсна краса не повинна залежати від місця та часу. Отже те, що є в людськім житті “об’єктивно” цінним, є усюди й для усіх однакове і те саме, незмінне і нерухоме. – В житті й історії це не є так, – ми маємо ріжні наукові філософічні, релігійні погляди, ми бачимо ріжні побутові звичаї, ріжні моральні приписи, ріжні художні “стилі” та “смаки”. Треба думати, що одні із цих поглядів на правду, на справедливість, на красу є помилкові, інші є правильні. Люди, розуміється, дуже часто помиляються. Історія людства і його сучасність повні такими помилками. І національне життя, національні особливості, національні ріжниці і належать, власне, мовляв, до таких помилок, “ухилів”. Історич­ний розвиток направлений (або ми маємо стреміти до того, щоб він був направлений) до усунення оцих відмін, ріжниць, “ухилів” та помилок. Дійсно визначні особи і з’явища вже і зараз, коли спільність усього людства ще недосягнена, піднімаються над помилками і ріжноманітністю до вселюдського, єдиного і одна­кового для всіх. Раціоналісти (розумні раціоналісти по меншій мірі) не роблять із цього висновку, що треба “не визнавати”, “відкидати” національні особливості Вони приймають факт існу­вання цих особливостей, як “необхідне зло”, що базується на традиції, що не може загинути зараз так само, як не можуть бути усунеш помилки та усе фальшиве і невірне, несправедливе у сучасній науці, в сучасному соціальному устрою, в сучасному художньому “стилі” і т. ін. Але дійсно цінним і важливим є лише “вселюдське”, наднаціональне, надчасове.

Як не здається логічно послідовним оцей погляд на проблему дійсно цінним і важливим є лише “вселюдське”, наднаціональне, над часове. Аленації і які не наводяться в оборону його історичні аргументи, але в ньому самому лежать такі глибокі та основні помилки, що з повним правом ми можемо погодитися з тими представниками “романтичного” погляду на націю, що на ці помилки та однобічність раціоналістичного погляду вказують. – Вже в органічному житті ми зустрічаємо таке багатство ріжних форм та типів, яке показує нам, що навряд чи може існувати життя (не тільки органічне, а й людське – індивідуально-психічне та суспільне), яке б такої ріжноманітности форм та типів у собі не мало. Чи можлива природа, в якій би був лише один тип рослин, або одна порода тварин? Чи мало б сенс людське життя, коли б воно відбувалось серед, може, й ідеальних, але цілком подібних один до одного людей? Це, може, з пункту погляду розуму “незрозуміла” витрата сили і матерії, що природа продукує ріжноманітні та по-ріжному збудовані істоти, але ця “незрозумілість” лише вказує, що розум не є здібний зрозуміти життя, як воно є, до кінця, показує, що природа не є наскрізь “розумна” і раціональна, але ні в якім разі не може бути аргументом, доказом того, що ця природа “помиляється”, йде “хибним” шляхом, бо якраз ця ріжноманітність органічних форм в природі зумовлює, робить можливою пишність і розкіш органічного життя, поскільки ріжноманітні типи, форми і породи – в боротьбі та співпраці між собою – жиють через постійний обмін між собою матерії та сили. Так само і людське суспільство можливе лише тому, що є ріжноманітність і ріжнобарвність типів і психологічних осіб окремих людей, бо ніяке суспільство не склалося б із цілком однакових однотипних індивідуумів. – Так само стоїть справа і в історії, і в культурі. Найліпшим прикладом можуть бути зміни в історії людства. Ріжні стилі – клясичний і романтичний, готика і рококо можуть бути для нас одночасно прекрасні, не дивлячись на всю їх протилежність та розбіжність, і не дивлячись на нашу найбільшу симпатію до того або іншого з них. Так і в інших сферах культурної творчости. Вічні цінності не є такі одноманітні і однобічні, як це вважає раціоналістичний погляд. І в повноті історичного життя реалізуються окремі боки, форми вічної краси, одна за однією, а то й разом у ріжних “напрямах”, “течіях” мистецтва! Так само не тільки в мистецтві, а і в інших формах культурного життя – в релігії, філософії, науці. “Вселюдське” значіння, вічність окремих культурних форм (у тім числі і форм національного життя) є таке саме, як абсолютне значіння окремих однобічних “напрям­ків”, “шкіл”, течій та стилів у мистецтві Це ріжні прояви, ріжні реалізації, здійснення тих самих – абсолютної правди, краси, святости, справедливости. І цінність їх якраз і полягає у їх індивідуальності, окремішності, бо якраз те, що в усіх них є індивідуальне і доповнює інші вияви, освітлює абсолютні цінності з інших сторін, ще не виявлених в інших здійсненнях їх у історії.

Цілком ясно, як треба з цього пункту погляду розв’язати питання про відношення між нацією та людством, між націо­нальним та вселюдським, – кожна нація є тільки обмеженим і однобічним розкриттям людського ідеалу. Але лише в оцих обмежених і однобічних здійсненнях загальнолюдський ідеал і є живий. Тому кожна нація якраз в своєму своєрідному оригіналь­ному, у своїй “однобічності” і обмеженості і має вічне, загальне значіння. Як живі, ріжноманітні людські індивідууми у суспіль­стві, так конкретні, ріжноманітні нації з’єднані в людстві. Тільки через них і в них людство є можливе. Тому-то романтичний погляд на націю аж ніяк не веде до національної виключности і національного засліплення. В той час, як на ґрунті раціональної теорії нації часто буває, що представник якогось окремого національного типу свій національний тип приймає за єдиний “правильний”, єдиний вічно цінний, – для представ­ника романтичної теорії це значить просто піти проти передпосилок власної думки, і це було б можливо лише коли б він залишив основи власної теорії.

Розуміється, теорія нації не обмежується лише тим, що ми сказали вгорі. Але зараз ми можемо цим обмежитись, бо сказаного досить, щоб зрозуміти проблему національної філосо­фії.