- •Передмова
- •Сучасний стан філософської освіти в Україні, або Над руїнами марксистсько-ленінської філософії.
- •I. Проблема національного виховання
- •Одвертий лист до галицької української молодежі
- •II. “... Навчитися відчувати себе українцями...” – моральне кредо сучасної української молоді:
- •III. Українська інтелігенція як рушій процесу відродження української нації:
- •Замість заключення Вірш в.Сосюри “Любіть Україну”
- •II. Філософія, релігія, наука.
- •Загальна природнича історія і теорія неба. Передмова
- •Девід Лейзер. Створюючи картину Всесвіту. Розділ 8. Космічна еволюція (уривки).
- •Метафізика. – Кн.I, р.III. (Про сутність (начала) і причину світу).
- •Метафізика. – Кн.І. – Розд. Vі.
- •Метафізика. – Соч.: в 4-х т. – м.: Мысль, 1976. – с.266-268.
- •Книга 1, р. 4.
- •Книга і, р. V.
- •Книга і, р. Vі.
- •Про душу. – Соч.: в 4-х т. – м.: Мысль, 1976. – т.І.
- •Розд. Ііі
- •Розділ IV
- •Про душу.
- •Уривки з праць. – Антология мировой философии: в 4-х т. – м.: Мысль, 1971 г. – т. 3. – с. 304-305, 307-315, 317-325, 337. Категорії і закони діалектики.
- •Діалектичне заперечення.
- •Перехід кількісних змін у якісні.
- •Критика законів формальної логіки. Закон тотожності.
- •Відмінність, протилежність, суперечність.
- •Перехід суперечності в основу.
- •Закон достатньої основи.
- •Суперечність і її примирення.
- •Тацит. Про імперське мислення.
- •Забарвлення статей у деяких метеликів.
- •IV. Із української філософії.
- •Вступ (уривок)
- •Діалог. Назва йогo – Потоп зміїний.
- •Притча, названа “Єродій”. Уривок
- •Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням слова Божого.
- •Нариси з історії філософії на Україні. – к.: Орій, 1992. (уривок) філософія і національність.
- •1. Нація і людство
- •2. Філософія і філософії
- •3. Розвиток філософії
- •4. Українська філософія
- •Український народній характер і світогляд
- •1. Загальні замітки.
- •2. Спроба характеристики.
- •V. Етика та естетика як філософські дисципліни.
- •(Уривок)
- •Заперечення
- •Арістотель. Нікомахова етика (фрагменти) книга VIII.
- •Лист до батька (1919) – (фрагменти).
- •Щоденник письменника (1873). (Фрагменти).
- •XIV. Вчителеві.
- •Зигмунд фрейд
- •О.Кобилянська до Осипа Маковея¹. Лист від 13 січня 1902 р.
- •Гіппій більший (фрагменти).
- •Ф. Шіллер.
- •Листи про естетичне виховання людини.
- •– К.: Мистецтво, 1974.
- •Лист двадцять шостий
- •Лист двадцять сьомий
- •Коментар
- •М.С. Каган (ред. В.В. Лагетко).
- •Із секретів поетичної творчості (1898 р.).
- •І. Вступні зауваження про критику.
- •Іі.Психологічні основи.
- •Ііі. Естетичні основи.
- •Доповідь, що зроблена 14 грудня 1957 року.
- •VI. Етика науки.
- •Додаток.
- •I. Гносеологія. Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1975. – т.2.
- •Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1975. – т.2.
- •Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1975. – т.2.
- •Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1975. – т.2.
- •Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1975. – т.2.
- •Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1975. – т.2.
- •Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1975. – т.2.
- •З промови м. Гайдеггера (1889-1976) з нагоди святкування 175-річчя від дня народження нім. Композитора к. Крейцера в їх рідному місті Мескирх 30 жовтня 1955.
- •Арістотель. Категорії. – Соч.: в 4-х т. – м.: Мысль, 1978. – т.2.
- •М.І. Костомаров. Сорок років. Нар. Малоросійська легенда. – Тв.: в 2-х т. – т.2. – к.: Дніпро, 1990. – с.402-403. – 784 с.
- •Арістотель. Перша аналітика. – Соч.: в 4-х т. – м.: Мысль, 1978. – т.2. – Розд.30. – Розд.32.
- •Арістотель. Про душу. – Кн. II, р. XI.
- •Арістотель. Про душу. – Кн. II, p. XII.
- •Ііі. Соціальна філософія: астрологія, антропологія, соціологія, економіка.
- •Йоган Вольфганг Гете (1749-1832).
- •І.Кант. (Неминучість зловживань для наділених владою). – Антология мировой философии. – м.: Мысль, 1971. – т.3. – с. 190-191.
- •Ф.В.Й. Шеллінг. Філософські дослідження про сутність людської свободи і пов’язаних з нею предметах. – Соч.: в 2-х т. – м.: Мысль, 1989. – т.2. – с. 129-132.
- •Г.В.Ф. Гегель. Філософія права.
- •Гегель г.В.Ф. Философия права. – м.: Мысль, 1990. (Про кохання та жіноче питання).
- •Шарль Луї Монтеск’є. Перські листи. Лист 40. Узбек до Іббена у Смирну1.
- •Шарль Луї Монтеск’є (1689 – 1755). Перські листи (1721). Лист 145й. Узбек до... (уривок).
- •Дені Дідро (1713-1784). Нескромні скарби.
- •Е. Золя (1840-1902). Демократія.
- •Е. Золя. Доброчинність республіки.
- •В.Винниченко. Відродження нації. – к.: Наук. Думка, 1990. – ч.Іі. – с. 1-43, 44. –330 с.
- •Арістотель. Політика. – Соч.: в 4-х т. – м.: Мысль, 1983. – т. 4. – с. 409-412, 406, 408, 438. Книга друга.
- •Ііі. Етика г.В.Ф. Гегель. Философия духа. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1977. – т.3. – с.327-328.
- •Ф.В.Й. Шеллінг. Система трансцендентального ідеалізму. – Соч.: в 2-х т. – м.: Мысль, 1987. – т.1. – с.455-456, 464-465.
- •К.А. Гельвецій. Про людину. – Соч.: 2-х т. – м.: Мысль, 1974. – т.2.
- •К.А. Гельвецій. Про людину. – Соч.: 2-х т. – м.: Мысль, 1974. – т.2.
- •К.А. Гельвецій. Про людину. – Соч.: 2-х т. – м.: Мысль, 1974. – т.2. – с. 564-565.
- •К.А.Гельвецій. Про людину. – Соч.: 2-х т. – м.: Мысль, 1974. – т.2.
- •Дещо з філософської афористики.
- •Всесвіт. Світ. Природа.
- •Людина, люди.
- •Історія: минуле, теперішнє, майбутнє.
- •Розвиток, рух, прогрес.
- •Народ, держава, нація.
- •Світогляд, ідеали, принципи, переконання.
- •Свобода, рівність.
- •Влада, політика, управління.
- •Моральність, мораль.
- •Право, закон.
- •Сенс життя.
- •Істина.
- •На закінчення.
Нариси з історії філософії на Україні. – к.: Орій, 1992. (уривок) філософія і національність.
1. Нація і людство
Є можливі два ріжні скрайні погляди на те, що таке є національна осібність і яке її значіння. Ці погляди вже дуже давно існують і дуже давно поборюють один одного. Один із цих поглядів можна назвати раціоналістичним, другий – романтичним. З пункту погляду раціонального може здаватись, що перший з них є цілком консеквентний і “само-собою-зрозумілий”. Він базується на цілком логічних аргументах і промовляє до нашого розуму. Тому не дивно, що ми дуже часто зустрічаємо його в історії людської думки, що він повстає знов і знов, скільки б не боролося з ним інше розуміння проблеми нації – “романтичне”.
Раціоналістичний погляд на націю базується на тій основній передпосилці, що в житті лише те має сенс, що можна зрозуміти і обґрунтувати розумом. З пункту погляду раціонального усі люди, безумовно, однакові, рівні між собою. Поскільки люди здійснюють, хочуть здійснювати і мають здійснювати в своєму житті правду, справедливість – соціяльну та етичну красу, постільки вони усі стремлять і мають стреміти до одного, бо дійсна правда це є правда, що для усіх людей, завше та усюди, є й має бути однакова, дійсна справедливість є та справедливість, що є й має бути справедливістю усюди й для усіх, дійсна краса не повинна залежати від місця та часу. Отже те, що є в людськім житті “об’єктивно” цінним, є усюди й для усіх однакове і те саме, незмінне і нерухоме. – В житті й історії це не є так, – ми маємо ріжні наукові філософічні, релігійні погляди, ми бачимо ріжні побутові звичаї, ріжні моральні приписи, ріжні художні “стилі” та “смаки”. Треба думати, що одні із цих поглядів на правду, на справедливість, на красу є помилкові, інші є правильні. Люди, розуміється, дуже часто помиляються. Історія людства і його сучасність повні такими помилками. І національне життя, національні особливості, національні ріжниці і належать, власне, мовляв, до таких помилок, “ухилів”. Історичний розвиток направлений (або ми маємо стреміти до того, щоб він був направлений) до усунення оцих відмін, ріжниць, “ухилів” та помилок. Дійсно визначні особи і з’явища вже і зараз, коли спільність усього людства ще недосягнена, піднімаються над помилками і ріжноманітністю до вселюдського, єдиного і однакового для всіх. Раціоналісти (розумні раціоналісти по меншій мірі) не роблять із цього висновку, що треба “не визнавати”, “відкидати” національні особливості Вони приймають факт існування цих особливостей, як “необхідне зло”, що базується на традиції, що не може загинути зараз так само, як не можуть бути усунеш помилки та усе фальшиве і невірне, несправедливе у сучасній науці, в сучасному соціальному устрою, в сучасному художньому “стилі” і т. ін. Але дійсно цінним і важливим є лише “вселюдське”, наднаціональне, надчасове.
Як не здається логічно послідовним оцей погляд на проблему дійсно цінним і важливим є лише “вселюдське”, наднаціональне, над часове. Аленації і які не наводяться в оборону його історичні аргументи, але в ньому самому лежать такі глибокі та основні помилки, що з повним правом ми можемо погодитися з тими представниками “романтичного” погляду на націю, що на ці помилки та однобічність раціоналістичного погляду вказують. – Вже в органічному житті ми зустрічаємо таке багатство ріжних форм та типів, яке показує нам, що навряд чи може існувати життя (не тільки органічне, а й людське – індивідуально-психічне та суспільне), яке б такої ріжноманітности форм та типів у собі не мало. Чи можлива природа, в якій би був лише один тип рослин, або одна порода тварин? Чи мало б сенс людське життя, коли б воно відбувалось серед, може, й ідеальних, але цілком подібних один до одного людей? Це, може, з пункту погляду розуму “незрозуміла” витрата сили і матерії, що природа продукує ріжноманітні та по-ріжному збудовані істоти, але ця “незрозумілість” лише вказує, що розум не є здібний зрозуміти життя, як воно є, до кінця, показує, що природа не є наскрізь “розумна” і раціональна, але ні в якім разі не може бути аргументом, доказом того, що ця природа “помиляється”, йде “хибним” шляхом, бо якраз ця ріжноманітність органічних форм в природі зумовлює, робить можливою пишність і розкіш органічного життя, поскільки ріжноманітні типи, форми і породи – в боротьбі та співпраці між собою – жиють через постійний обмін між собою матерії та сили. Так само і людське суспільство можливе лише тому, що є ріжноманітність і ріжнобарвність типів і психологічних осіб окремих людей, бо ніяке суспільство не склалося б із цілком однакових однотипних індивідуумів. – Так само стоїть справа і в історії, і в культурі. Найліпшим прикладом можуть бути зміни в історії людства. Ріжні стилі – клясичний і романтичний, готика і рококо можуть бути для нас одночасно прекрасні, не дивлячись на всю їх протилежність та розбіжність, і не дивлячись на нашу найбільшу симпатію до того або іншого з них. Так і в інших сферах культурної творчости. Вічні цінності не є такі одноманітні і однобічні, як це вважає раціоналістичний погляд. І в повноті історичного життя реалізуються окремі боки, форми вічної краси, одна за однією, а то й разом у ріжних “напрямах”, “течіях” мистецтва! Так само не тільки в мистецтві, а і в інших формах культурного життя – в релігії, філософії, науці. “Вселюдське” значіння, вічність окремих культурних форм (у тім числі і форм національного життя) є таке саме, як абсолютне значіння окремих однобічних “напрямків”, “шкіл”, течій та стилів у мистецтві Це ріжні прояви, ріжні реалізації, здійснення тих самих – абсолютної правди, краси, святости, справедливости. І цінність їх якраз і полягає у їх індивідуальності, окремішності, бо якраз те, що в усіх них є індивідуальне і доповнює інші вияви, освітлює абсолютні цінності з інших сторін, ще не виявлених в інших здійсненнях їх у історії.
Цілком ясно, як треба з цього пункту погляду розв’язати питання про відношення між нацією та людством, між національним та вселюдським, – кожна нація є тільки обмеженим і однобічним розкриттям людського ідеалу. Але лише в оцих обмежених і однобічних здійсненнях загальнолюдський ідеал і є живий. Тому кожна нація якраз в своєму своєрідному оригінальному, у своїй “однобічності” і обмеженості і має вічне, загальне значіння. Як живі, ріжноманітні людські індивідууми у суспільстві, так конкретні, ріжноманітні нації з’єднані в людстві. Тільки через них і в них людство є можливе. Тому-то романтичний погляд на націю аж ніяк не веде до національної виключности і національного засліплення. В той час, як на ґрунті раціональної теорії нації часто буває, що представник якогось окремого національного типу свій національний тип приймає за єдиний “правильний”, єдиний вічно цінний, – для представника романтичної теорії це значить просто піти проти передпосилок власної думки, і це було б можливо лише коли б він залишив основи власної теорії.
Розуміється, теорія нації не обмежується лише тим, що ми сказали вгорі. Але зараз ми можемо цим обмежитись, бо сказаного досить, щоб зрозуміти проблему національної філософії.