Г.В.Ф. Гегель. Філософія природи. – Энциклопедия философских наук: в 3-х т. – м.: Мысль, 1975. – т.2.

...Оскільки інстинкт є спрямованим на формальну асиміляцію, він спрямовує свій імпульс у зовнішні речі, надаючи їм як матеріа­лу зовнішню доцільну форму і надає цим речам стійке об’єктивне існування (як при будівництві гнізд і інших видів житла). Але реальним процесом він є остільки, оскільки він роз’єднює неорганічні речі чи вступає у відношення із вже розрізненими, асимілюючи їх у споживанні і знищенні їх специфічних якостей; це – процес взаємодії з повітрям (дихання і процес шкіри, (з водою (спрага) і з індивідуалізованою землею, з її особливими утвореннями (голод). Життя, суб’єкт цих моментів тотальності, напружується у самому собі як понятті і у його моментах як у зовнішній для життя реальності і являє собою безперервний конфлікт, у якому воно долає цю зовнішність. Так як тварина, що діє тут як безпосереднє одиничне, може діяти таким чином лише за умови всебічної одиничності (в даному місці, даний час і т.д.), то ця самореалізація не відповідає її поняттю, і тварина постійно відкидається від задоволення до стану потреби.

Добавлення. Тварина сама визначає собі місце для відпочинку, сну, народження малят; вона не тільки змінює (с.509) своє місце, але і створює його для себе. В цьому відношенні тварина є практичною, і цей доцільний спосіб визначення є втіленим в діяльність внутрішнім пориванням.

Реальний процес є спочатку процесом взаємодії з стихіями; бо зовнішнє саме є спочатку загальним. Рослина зупиняється на цьо­му стихійному процесі, тварина ж переходить до процесу одиничнос­ті. До названих стихійних процесів можна було б віднести і відно­шення до світла, тому що це останнє також є зовнішньою стихійною потенцією. Але світло як таке не є для тварини і людини такою ж силою, якою воно є для рослинної природи, так як людина і тварина бачать, що вони володіють світлом, цим зовнішнім самовиявленням об’єктивної форми, але ставиться до нього ідеально в теоретичному процесі. Світло впливає тільки на забарвлення пер тварини і потім на забарвлення хутра; чорне волосся негра також залежить від клі­мату, від температури і світла, і сюди ж відносяться кров тварин і їх кольорові соки. Забарвлення пер визначається у відповідності до спостережень Гете, як до впливу світла, так і до внутрішньої організації (с.510).

... Разом з тим як процес взаємодії із світлом залишається цим ідеальним процесом, процес взаємодії з повітрям і водою є від­ношення до матеріального. Процес шкіри є триваючий рослинний процес, що дає волосся і пера. Людська шкіра є менш волосатою, ніж шкіра тварин, особливо пера птахів являють собою включення рослинних елементів в живе царство. “Стовбури пер... цілковито розгалужу­ються, завдяки чому вони стають перами, багато з цих розгалужень і оперіння поділяються далі, нагадуючи всім рослинні утворення. Поверхня людини є гладкою і чистою, і у найдосконаліших людських організмів вона виявляє усюди – крім нечисленних місць, швидше прик­рашених ніж закритих волоссям, – прекрасну форму..... Надлишок во­лосся на грудях, руках і ногах свідчить швидше про слабкість, ніж про силу, і, очевидно, тільки поети, спокушені прикладом однієї, хоча сильної, тваринної породи, прославили серед нас таких волоса­тих героїв” (Гете).

Процес дихання є неперервність, що являється у перервному виг­ляді. Вдихання і видихання є випаровуванням крові, випаровуюче под­разнення, перехід в повітря починається і відразу ж повертається назад. Піскарі дихають ротом і випускають з себе повітря через зад­ній прохід” ( Гете (. Зябра, якими риби розкладають воду, також являють собою вторинний дихальній орган, аналогічний легеням. У комах дихальні трубки розповсюджені по цілому тілу, вони мають отвори з обох (С.511) боків живота; деякі комахи, що живуть у воді, запасаються певною кіль­кістю повітря, яке вони зберігають під надкрилами чи в тонкому волоссі черевця. Але звідкіля береться зв’язок крові, з цим ідеальним перетрав­ленням абстрактної стихії? Кров є цією абсолютною спрагою, хвилюванням у самій собі і проти себе самої; кров прагне загоряння, прагне до дифе­ренціації. Точніше, це перетравлювання є разом з тим опосередкованим процесом взаємодії з повітрям а саме переробкою повітря, на вуглецеву кислоту і кров як венозну (темну, що містить вуглець), так і артеріальну, що начинена киснем. Діяльність ^: і оживлення артеріальної крові я приписую не стільки матеріальній зміні, скільки її насиченню, тобто тому, що, як і в інших випадках травлення, вона весь час тамує свій голод чи спрагу (можна вибрати будь-яке з цих виразів) і через заперечення свого інобуття приходить до для себе – буття. Повітря є вогняною і від’ємною стихією в собі, кров є тією ж стихією у вигляді розгорнутого хвилювання – вогонь, що горить в тваринному організмі, який не тільки пожирає себе, але і зберігає себе у своїй плинності, знаходячи у повітрі (pabulum vitae). Тому введення венозної крові замість артеріальної паралізує дію. Істинне ж життя крові полягає в постійному перетворенні артеріальної і венозної крові одна в одну, при цьому найбільшу діяльність розвивають якраз дрібні судини... (с.512). Раз судини цих органів не стають, як можна було б сподіватися більш твердими, то куди ж зникає кисень артеріальної крові? В тім-то і справа, що він не діє хімічним і зовнішнім чином.

Процес взаємодії з водою є потягом до нейтрального, спрямованої, з одного боку, проти абстрактного жару всередині, а з другого – проти певного смаку, від якого хочуть позбутися : саме такою є причина, що змушує пити. Потяг тільки тоді є інстинктом, коли він відноситься до чогось індивідуалізованого. Але в той час як потреба, що гамується ним на мить, виникає знову і знову, дух, навпаки, знаходить у пізнанні загальних істин задоволення загального характеру (с. 513).