98. Екологічна політика держави. Екологічне держава

Держава є найважливішим інститутом планування і здійснення екологічної політики. Більшість держав має екологічне законодавство і спеціалізовані екологічні структури влади. Маючи можливість централізованого прийняття екологічних рішень, держава монополізувало право на участь у вирішенні міжнародних екологічних завдань. У сфері екології держава використовує різні екологічні податки та продаж ліцензій під екологічним умовою.

Зміна екологічної політики і збільшення витрат на екологію багато в чому пов'язане з діяльністю екологічних рухів. Уряду змушені змінювати своє ставлення до екологічних проблем. Характерно, що ціннісні орієнтири екологічного руху не зводяться тільки до охорони природи і ресурсозбереженню. Фактично мова йде про ставлення людини до природи і собі подібних, до технології та економіці, принципам громадської організації і політичного життя. Екологічне

рух виявляється здатним в складних умовах сучасного буття змусити державні структури діяти в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь людей, зробити екологічну політику пріоритетною в політиці держав. При цьому необхідно переосмислити розвиток як створення людині гідною середовища проживання, максимально наблизити технологію до вимог природи, змінити систему освіти та виховання людини. До того ж екологічна безпека реальна лише тоді, коли екологічна політика стає частиною світової політики, здійснюється багатьма державами. Торкаючись різні напрямки людської діяльності, екологічна політика може бути глобальною, регіональної, загальнонаціональної та локальної.

Джерелами загострення глобальних проблем екології виступають: хижацьке ставлення людини до природи, матеріальне виробництво, що завдає шкоди навколишньому середовищу, надмірний ріст населення, протиріччя в розвитку самої природного середовища. Слід врахувати, що існує маса ірраціональних елементів, що важко піддаються контролю політичного і ґрунтовно що впливають на навколишнє середовище. Згідно з програмою ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) визначена стратегія природоохоронного співпраці, що виробляє довготривалі і універсальні принципи відносин людини, суспільства і природи. Ведеться розробка екологічного міжнародного правопорядку і кодексу екологічної етики. При цьому екологічні заповіді руху зелених сприймаються як форми буття сучасної держави. До них відноситься - екологічна мудрість, демократія знизу, особиста і соціальна відповідальність, ненасильство, децентралізація, розвиток місцевої економіки на основі ділової активності, плюралізм думок і понять, колективність дій, глобальна відповідальність, розвиток індивідуального бачення майбутнього.

Виділяють шість стадій гостроти екологічної ситуації: умовно сприятлива, задовільна, напружена, критична, кризова, катастрофічна. Три останніх стадії позначаються як гостра екологічна обстановка. Серед шляхів виходу з екологічної кризи: розробка довгострокової екологічної програми, найсуворіша експертиза та врахування громадської думки при вирішенні екологічних проблем, экологізація економіки.

Порушення екологічної рівноваги загострило проблему збереження локальних цивілізацій і виживання людства в цілому. Шляхи виходу з екологічної кризи пов'язані з перетворенням екологічної політики в частина світової політики, заборони экоцида (екологічної війни) і екологізація державної політики. Серед завдань екологічної політики вироблення довготривалих і універсальних принципів відносини чоловік - суспільство - природа, перетворення екологічної політики в пріоритетну в політиці держави, переосмислення розвитку як створення людині гідною середовища проживання, максимальне наближення технології до вимог природи, зміна системи цінностей, освіти та виховання людини. Цілий комплекс державних заходів у сфері екології: від пріоритетів екології в державному бюджеті, забезпечення права людини на гідну середовище, державного контролю за зміною технології виробництва до організації екологічної освіти, - приводять до висновку про становлення держави, яке може бути названо екологічним.