74. Сучасна і до сучасна держава

Сучасна держава постає у вигляді управлінської системи, ефективність якої багато в чому обумовлена тим, як вона спроектована. При цьому для західного варіанти розвитку держави показова зміна ідеї території як рамок держбудівництва на технологизацію, що є визначальним чинником, який перетворює територію під другорядний природний ресурс.

Сьогодні складається транснаціональний світ, який характеризується кризою інституту національної держави, приматом міжнародного права над внутрішньодержавним, верховенством суверенітету особистості, скороченням контрольних і обмежувальних функцій уряду. Держави змушені все більше рахуватися з міжнародними урядовими і неурядовими організаціями та інституціями, з одного боку, і з власними регіонами, з іншого. Тим самим відбувається "розмивання" державного суверенітету. При цьому "відкриття" міждержавних кордонів супроводжується активізацією наддержавних і недержавних інститутів у світовій політиці.

Серед проблем держави, що підлягають осмислення, одна з найбільш значущих пов'язана з глобалізацією світу. Справді, завдяки глобалізації по територіальним ознакам перестає бути організуючою ознакою соціального та культурного життя, а глобалізуючі соціальні практики вільні від локальних прив'язок та існуючих кордонів. Виходячи з цього глобалізація безпосередньо пов'язана з глибокою кризою держави - нації. Так глобалізація виражена в становленні транснаціональних сфер життя людей, так званих "діаспорних публічних сфер", соціальне самосвідомість яких формується на основі образу "історичної батьківщини", як правило, має мало спільного з дійсністю. Ці діаспорні публічні сфери стають основою що виникає постнаціонального політичного порядку, в якому створюються організації і формуються ідеології, вільні від прив'язки до якого-або державі.

Глобалізація формує транснаціональні спільноти, значною мірою непідконтрольні державі і часто не сприймають держави як легітимних партнерів, що призводить до посилення соціальної нестабільності. Національна видимість нових співтовариств забезпечується використанням старих ідей націоналізму, з їх спрямованістю на створення територіальних держав. Звідси необхідність зміни уявлень про співвідношення нації і держави, облік втрати державою монополії на морально-правові ресурси життя, на використання правового спадщини.

Сучасна держава визначається (В. Е. Чиркін) як обумовлена соціальної асиметрією суспільства і необхідністю рішення загальних справ універсальна політична організація, що діє на основі адміністративно-територіального поділу і громадянства, що здійснює за допомогою спеціалізованого апарату управління, арбітрування і легалізований примус. Сучасна держава несе на собі відбитки властивостей сучасної людини, серед яких присутні активність, раціональність, автономність, відкритість щодо зміни історичних можливостей і бажань.

На відміну від сучасної держави до сучасна держава обтяжене колишніми уявленнями про роль держави, його інститутах і функціях. Для нього характерний непрофесіоналізм бюрократії, низька легітимність інститутів держави, функціональна перевантаженість, неспроможність ефективно використовувати наявні ресурси і т. д. Сучасна держава здатна не тільки проголошувати і оформляти права і свободи людини, але й реально їх забезпечувати. Проблема подолання несучасні рис держави для України має принципове значення, з урахуванням політичної орієнтації на об'єднану Європу.

Сучасна держава - це інструмент політичної раціональності, здатний забезпечити рівновагу між державою і суспільством. Між тим авторитет держави підтримувати досить складно у зв'язку із зростанням очікувань по відношенню до держави і зростанням вимог до нього з боку осіб. В умовах зростаючої персоналізації спосіб підпорядкування людини органам державної влади залишається колишнім, оскільки використовується політична соціалізація, яка значною мірою нівелює індивідів і викликає протест. На цьому тлі помітніше криза держави як соціального інституту, виражений за такими позиціями: 1) держава - нація переживає значні труднощі в умовах глобалізації; 2) позначилася тенденція до формування самодостатніх держав, що підпорядковують собі суспільство; 3) наростає протиріччя між державою і потребами розвитку суспільства і людини.

Усе очевидніше амбівалентність (подвійність) держави: з одного боку це потужний фактор суспільного прогресу, а з іншого - безпосередня причина, економічної стагнації і соціального занепаду. Криза держави значною мірою визначається господарськими переплетеннями світової економіки, звужуючими діяльність держави. До того ж диференціація соціальних і регіональних проблем призвела до того, що їх рішення здійснюється на муніципальному рівні і на рівні регіону, а не на загальнодержавному рівні.

Гостро стоять питання питомої ваги механізму володарювання, проблема кордонів влади держави по відношенню до індивіду. Прокламуется використання принципу субсидіарності державній діяльності: держава має право втручатися тоді, коли індивід і суспільство не можуть допомогти собі. Найчастіше мінімальна держава розглядається як єдино можливий тип держави, який не порушує прав індивіда. В цілому ж визнається неефективність державного регулювання, розбіжність основних цінностей держави і суспільства, перевантаження держави невластивої йому діяльністю, а також складності дотримання правових межами держави.