27. Поняття і ознаки пр..Норми. Абстрактна і казуальна форма пр..Норми.

Норма права-це загальнообов'язкове правило поведінки, яке санкціонується державою як юр. значущий засіб регулювання суспільних відносин, це загальнообов'язкове формально-визначене встановлюється або санкціоніруемое державою правило поведінки. забезпечується його примусовою силою. Ознаки: загальобов'язковість; загальний характер; прийнято в установленому порядку; формальна визначеність - норми права часто визначено і зафіксовано в офіційному джерелі права. недвозначно визначає лінію можливої поведінки; правило поведінки регулятивного характеру - вводить нове правило фіксує найбільш типові процеси, впливають на суспільні відносини; забезпечується всіма заходами держ. впливу, примусу, системність. Структура: гіпотеза, диспозиція, санкція. Структурні елементи м / б абс. Відносними, альтернативними. Гіпотеза – умова при якій вступає в дію та чи інша норма права, прив'язка до конкретного випадку. Абстракція - носить вичерпний перелік обставин, относ - не вичерпний.Альтернативна - в залежності від одного або кількох обставин. Диспозиція - саме правило поведінки, визначається як діяти при виникненні обставин, зазначених у гіпотезі. Санкція - забезпечує здійснення диспозиції і містить можливу міру відповідальності за її недотримання.

28. Класифікація пр..Норм. Диспозитивні норми права.

При класифікації правових норм використовуються різні підстави від галузевої приналежності норми до її адресатів. Серед найважливіших підстав для класифікації правових норм - їх роль у механізмі дії права. У цій підставі правові норми можна розділити на загальні норми, конкретні норми та спеціальні норми. Загальні норми мають родове значення, оскільки містять конкретні правила для даного роду відносин. Загальні норми діють у зв'язку із конкретними нормами, які становлять більшість правових приписів. Вони безпосередньо встановлюють суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів права, умови їх реалізації, його гарантії забезпечення, терміни і межі дії нормативів. Особливу роль у правовому регулюванні виконують спеціальні норми, що передбачають виключення (вилучення) із загального правила для особливих випадків. Прикладом можуть служити норми, які встановлюють різного роду пільги, тобто надання будь-яких переваг або часткове звільнення від виконання зобов'язань, або полегшення умов їх виконання (А. В. Малько). Залежно від використовуваного прийому правового регулювання (заборона, зобов'язування, дозвіл, заохочення і рекомендація) правові норми можуть бути:

а) забороняючі, тобто встановлюють заборони на визначені дії. Ці норми пов'язані з визначенням міри відвідальності за вчинені правопорушення;

б) зобов'язуючі, тобто передбачають обов'язки скоювати активні дії (платити податки);

в) управомочивающими (дозвільних), тобто наділяє суб'єктивними правами (правомочностями), здійснення якихзалежить від волі уповноважених осіб;

г) заохочувальними, тобто встановлюють заходи заохочення за успіхи в роботі, зразкову поведінку, героїчні вчинки і т. д.;

д) рекомендаційними, тобто надають права самим суб'єктам визначати свою поведінку, вказуючи на кращий варіант або варіанти поведінки.

За предметної спрямованості правові норми поділяються на матеріальні норми та процесуальні норми. Норми матеріального права закріплюють суб'єктивні права і юридичні об, а також відповідальність суб'єктів правових відносин. Процесуальні норми визначають порядок та умови реалізації прав і обов'язків учасників правовідношень. Процесуальні норми можуть бути консолідовані в окремі галузі (кримінальний процес), які правові інститути (виборчий процес).

За характером правового припису правові норми поділяють на імперативні і диспозитивні норми. Імперативні норми передставляют собою приписи категоричного характеру, не допуска каючих будь-яких відступів або іншого трактування. Диспозитивні норми, формулюючи правило поведінки суб'єктів права, надають їм можливість або прийняти вказаний варіант, або врегулювати відносини на власний розсуд у законних межах. Таким чином диспозитивним норма дає можливість суб'єктам права або самим визначити на основі узгодження свої права та обов'язки, або слідувати тому варіанту поведінки, який закріплений в правовій нормі.