21. Правова аксіологія. Право і цінності

Правова аксіологія є одним з напрямків аксіології, тобто теорії про цінності, теорії загальнозначущих принципів, що визначають людську діяльність, мотивацію поведінки. Що йде від Канта поняття цінності пов'язане з розмежуванням буття і блага. При цьому цінності самі по собі не мають буття, у них є тільки значимість. Проблема цінностей пов'язана проблемою культури, що знаходить своє вираження у виділенні в якості визначаючих цінностей: істини, добра, краси і святості, поряд з ними існують такі цінності культури, як: релігія, правопорядок, мистецтво і наука, - це цінності, блага культури. Для правової аксіологіі важливо звернути увагу на розмежування норм і цінностей. У своєму існуванні цінність ставати нормою, якщо з нею узгоджується деякий суб'єкт. При цьому цінності тим вище, ніж вони довговічніші, чим глибше задоволення, яке вони дають.

Проблему цінностей у праві, відмінність правових цінностей від інших видів цінностей, а також обгрунтування, що ідея справедливості є особлива правова цінність розробляв видатний правознавець і філософ М. М. Алексєєв.Розглядаючи відмінність між моральними обіцянками та юридичної його формою, тобто договором, він прийшов до висновку про різні рівні глибини в переживання цінностей. При значній глибині переживання цінностей мова йде про моральну сферу, якщо ж глибина порівняльно поверхова, то ми опиняємося у правовій сфері. Тут принциповий висновок про те, що право є визначеним рівнем ньому сприйняття цінностей. У зв'язку з цим важлива думка про право як інтелектуальному, а не емоційному підході до цінностей. Причому особливістю суто правового відношення до цінностей являється визнання цінностей. В якості основної правової цінності виступає справедливість, яка мислиться як порядок відносин, в якому кожному належить своє місце і належить те, що належить.Ідея такого порядку створює певну цілісність, органічний зв'язок. Ієрархічний порядок, в якому стоять по відношенню один до одного цінності, їх правильне співвідношення суть справедливості. Співіснування реалізованих цінностей, на грунті спільного взаємного визнання, і є порядок про громадської справедливості, що слугує основою для ідеї права.

22. Службова (інструментальна) цінність права

Специфіка правової аксіології проявляється при розмежуванні службової (інструментальної) і власної цінності права, соціальної та особистісної цінності права. Принципове значення має також розрізнення цінностей права (тобто тих цінностей, які забезпечуються правом) і правових цінностей (тобто тих цінностей, які несе в собі саме право).

В основі права знаходяться такі абсолютні цінності як зберігання життя, сім'ї, власності, забезпечення безпеки, отримання знань, прийняття рішень і т.д. Службова або інструментальна цінність права виражена в тому, щоб провести відмінності між цінностями і антицінностями . Цільове призначення права в зв'язку з цим у збереженні існуючих цінностей, що виявляється за такими напрямами (П. М. Рабинович): закріплення ценностей, інформування про цінності, створення ієрархії цінностей, перерозподіл цінностей, і, нарешті, захист цінностей.

Інструментальна цінність права - це його ціннісний сенс як певного регулятива, відповідно до правил і вимогами якого люди вибудовують свою поведінку.Різниця існуючих правових культур визначає відмінність в обсязі нормативності, форми її існування, процедурах і методах забезпечення. При цьому якщо нормативна недостатність правової культури може спричинити порушення відносин, зростання злочинності і т. п., то нормативна надмірність, створюючи твердість і монолітність порядку, обмежує свободу та ініціативу особистості, стає часто перешкодою для її персоніфікації. значить, досягнення оптимальної нормативності правової культури підвищує ціннісний сенс регулятивов. Інструментальна цінність права тим вище, чим більшою мірою обсяг правового регулювання відповідає вимогам життя.

Характерна в цьому плані ситуація із забезпеченням правом загальнолюдських цінностей. Сам термін загальнолюдські цінності виник на грунті протистояння практиці тоталітаризму як система принципів високого рівня узагальнення.Серед них зазвичай називають права людини, демократія, свобода, рівність, поділ влади, місцеве самоврядування. На додаток до перерахованих, говорять також про такі загальнолюдські цінності як політичний і ідеологічний плюралізм, конституціоналізм, соціальна справедливість, вільні вибори. Між тим реальне здійснювання проголошених загальнолюдських цінностей дуже складно вписується в конкретний правове буття стосовно до різних цивілізацій і державам. Показово прагнення в сучасній юридичній науці осмислити виникають колізії з приводу проголошення загальнолюдських цінностей конституціями і законами сучасних держав. Виділяють (В. Є. Чиркин) три різновиди такого роду колізій. По-перше, колізія між абстрактними підходами сучасної філософії права до загальнолюдських цінностям і більш конкретними вимогами ріних галузей права.По-друге, колізія між загальністю, глобальністю проголошуваних цінностей і їх конкретним правовим здійсненням в даних умовах. По-третє, колізія у зв'язку з розвитком самих принципів, що відображає зміну соціальних умов і людського буття (принцип рівності не завжди узгоджується до принципу соціальної справедливості, принцип свободи часом суперечить принципу соціальної солідарності).

Особливо значуще питання про можливість за допомогою права здійснювати ранжування цінностей, вибудовувати їх ієрархію. Тут два положення представляються заслуговують обговорення. Перш за все, тезу про неможливість соціального ранжирування різних розумінь блага, оскільки непорівнянні індивідуальні розуміння блага, а отже, таке соціальне (у тому числі правове) ранжування суть попрання ідеалу вільної особистості. І, по-друге, всі соціальні блага (добробут, безпека, посада, освіта, покликання та ін) поділяються на сфери, керовані різними принципами. До того ж у різних культурах цим соціальних благ надається різне соціальне значення. Звідси теза непорівнянності, що стверджує відсутність прийнятного методу ранжирування благ, продуктів культури, тобто блага (цінності) між культурами непорівнянні, як непорівнянні ці блага (цінності) між собою. Однак неспівставність індивідуальних розумінь блага не може служити підставою для відмови від формування у відповідній культурі стійких орієнтирів при русі особистості у світі цінностей. Дійсно, право не створює інших цінностей (крім правових), але неминуче вибудовує їх структури, яку уявленням про ранги цінностей, поширених у даному суспільстві. Що ж до тези непорівнянності цінностей різних культур, то він повинен націлювати на ретельність відбору цінностей інших правових культур, для використання в умовах власної правової культури.