42. Правове виховання і його форми. Пр. Інформованість. Цілі пр..Виховання.

Правове виховання - це постійний вплив на людину і суспільство з метою формування правової культури. Суб'єктами правового виховання виступають як інститути держави, так і інститути громадянського суспільства: сім'я, трудові колективи, об'єднання громадян, навчальні заклади, ЗМІ, політичні діячі, викладачі, журналісти та ін,

Форми правового виховання.

правове навчання - полягає у передачі, накопиченні і засвоєнні правових знань у школі та інших навчальних закладах. Ця форма є найбільш ефективною і результативною, оскільки вона надає виховуючому індивіду певну систему правових знань;

правова пропаганда - полягає в поширенні правових ідей і правових вимог серед населення за допомогою ЗМІ. Дана форма правового виховання приваблює своїми широкими можливостями - вона доступна практично для необмеженого числа індивідів;

юридична практика - сприяє передачі юридичної інформації, знань у вигляді участі людей в реалізації права і правозастосовчої діяльності. Юридичні дії, здійснювані індивідом самостійно, виконання рішень правозастосовчого органу сприяють закріпленню знань про право, набуття правових умінь і навичок;

самовиховання - пов'язано з особистим досвідом, самоосвітою, власним аналізом правових явищ. Без самовиховання не може бути ефективною жодна з форм пр. виховання. Тільки власні зусилля з придбання пр.знань, роздуми про правову дійсность сприяють виробленню правової культури особистості.

Методи правового виховання - це сукупність прийомів і способів, за допомогою яких набуваються правові знання, уміння і навички, формується повага до права і соціальних цінностей, які воно охороняє. Основні методи правового виховання - переконання, заохочення, позитивний приклад, примушення і покарання.

Мета (ціль) правового виховання — формування правової культури громадянина України, що складається передусім зі свідомого ставлення до своїх прав і обов'язків перед суспільством і державою, закріплених у Конституції України, з глибокої поваги до законів і правил людського співжиття, готовності дотримуватися й виконувати закріплені в них вимоги, що виражають волю та інтереси народу, активної участі в управлінні державними справами, рішучої боротьби з порушниками законів.

43. Поняття та основні вимоги законності. Правозаконність.

Законність в юридичній літературі розглядається в трьох ракурсах: як метод, як принцип і як режим. Законність як метод зв'язується з виданням законів та втіленням у життя їх приписів. Законність як принцип полягає в строгому і неухильному дотриманні і виконанні вимог законів усіма суб'єктами права.Законність як режим виражається в обопільному дотриманню у виконанні законів як державною владою і її представниками з одного боку, так і громадянами та всіма іншими суб'єктами з іншого.

В останні роки відзначається прагнення пов'язувати законність тільки з діяльністю державних органів і посадових осіб (Н. В. Вітрук). Іншими словами суб'єктами законності не вважаються громадяни та інші недержавні утворення. Прагнення зробити законність долею державних структур, перетворитити в професійне поняття слабко узгоджується з ідеєю верховенства права, відмовою державі та її органам бути винятком і (особливими) суб'єктами права. Законність - це дотримання і виконання будь-якого закону. Який видається саме у правовій державі, законність набуває якість правозаконності.

Законність виражається в системі вимог, серед яких виокремлюють: верховенство закону, рівність усіх перед законом, єдність розуміння і застосування законів, дотримання і виконання законів усіма суб'єктами права, забезпечення реалізації прав і свобод громадян, послідовна боротьба з правопорушеннями.

У структурі законності виділяють її нормативний компонент, який визначається чинним законодавством; ідеологічний компонент, який складають правові ідеї, принципи, погляди, тобто правова ідеологія; організаційний компонент, який включає засоби, прийоми та умови здійснення законності ; забезпечувальний компонент, який виділений в системі контролю і нагляду за законністю.

Існування законності визначено система основоположних начал (принципів), тих характеристик, які виражають її природу і призначення. Найчастіше серед принципів законності виділяють: 1) принцип верховенства закону, що полягає в тому, що всі інші законодавчі акти повинні видаватися на підставі і відповідно до закону; 2) принцип рівності всіх перед законом, що складається в тому, що ніхто не може ухилитися від припис ¬ ний, закону; 3) принцип єдності, що виражається в тому, що досягується однакове розуміння і застосування законів на всій території держави; 4) принцип непорушноості закону, який не допускає ухилень від виконання законів.