92. Аграрна політика сучасної держави

Головний принцип вільного ринку (гра попиту та пропозиції) часто не спрацьовує в економіці сільського господарства. Тому держава виявляє високий рівень активності регулювання цієї сфери, розглядаючи як цілі державного регулювання в сільському господарстві: 1) сприяння технічному прогресу і раціоналізації сільськогосподарського виробництва, підвищення його ефективності: 2) забезпечення зайнятості в аграрному секторі і життєвого рівня сільського населення; 3) стабілізацію ринку сільськогосподарської продукції: 4) гарантоване постачання внутрішнього ринку сільськогосподарською продукцією за розумними цінами.

Держава встановлює мінімальні ціни на сільськогосподарські продукти, чим забезпечує захист виробників від різкого падіння цін. Внутрішній ринок держава захищає від дешевого імпорту сільськогосподарської продукції і надмірних коливань цін за допомогою додаткових ввізних мит. У багатьох державах використовується сільськогосподарська оренда. При цьому принципи встановлення розмірів орендної плати суттєво різняться: від повної договірної волі сторін відносно всіх умов (Німеччина) до надмірної зарегламентовані у всіх деталях прав та обов'язків учасників (Франція). Зі зміною економічної ситуації поняття сільськогосподарської оренди змінюється в бік посилення захисту орендаря від орендодавця. Так, у законодавстві Франції досягнуто рівновагу між правом власності та правом сільськогосподарської оренди і під хліборобом розуміється і власник, і орендар.

Особливе значення набула проблема Єдиної аграрної політики як комплексу заходів, які розробляються наднаціональними органами Європейського Союзу і проведених державами-членами в аграрній сфері, яка включає регулювання сільськогосподарських ринків, структури сільськогосподарської регіональної політики. Наднаціональне державне втручання доцільно, так як його механізм коригують стихійні ринкові процеси в загальних інтересах обмеження виробництва уникнути надвиробництва, забезпечує захист доходів землероба, стимулювання експорту субсидіями. Європейські механізми контролю повинні забезпечувати поєднання інтересів споживачів, виробників і держави в цілях збереження природи, сільського ландшафту, поваги автономії економічних партнерів, забезпечення ініціативи і відповідальності хлібороба. Посилюється значення галузей, які займаються переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, які забезпечують розвиток всього сільськогосподарського виробництва. Їх підприємства відіграють провідну роль у пошуках ринків, пристосуванні продукції до смаків споживачів і визначенні ритму виробництва. Для встановлення цін і прийнятних для споживачів, які одночасно здатні конкурувати з іноземної продукцією, державами використовуються такі механізми: а) обмеження виробництва; б) підтримка хліборобів для поліпшення умов виробництва; в) тимчасове зберігання за рішенням державної влади надмірної кількості сільськогосподарської продукції; г) стимулювання експорту сільськогосподарської продукції субсидіями; д) скорочення вартості виробництва шляхом запобігання підвищення цін на землю; е) стримування орендної плати за землю; ж) прямі виплати держави хліборобам. Ефективність впливу на ціни може бути досягнута і гарантована тільки гарним керуванням, що не обов'язково повинно здійснюватися виключно державою. Професійні організації і об'єднання виробників сільськогосподарської продукції можуть виступати і як посередники, і як експерти з проблем ринку. Їх неупереджена діяльність створює можливості для більш ефективної організації управління сільськогосподарським виробництвом.