80. Виконавча влада і її механізм

У сучасній державі посилення незалежності уряду від парламенту виражено в тому, що виконавча влада має можливість приймати важливі політичні рішення. Тому проблема функціонування виконавчої влади суворо в межах, встановлених конституцією і чинним законодавством є однією з найважливіших. Ієрархічне побудова виконавчої влади з виділенням центральної, регіональної та місцевої влади забезпечує чіткість і швидкість виконання прийнятих в центрі рішень. Виходячи зі змісту і результатів діяльності виконавчої влади судять про ефективність або неефективність державної влади в цілому. І дійсно, від роботи уряду і всієї системи виконавчої влади залежить стан економічній, політичній, соціальній та культурному житті суспільства, рівень життя індивіда.

Уряд має різні назви: кабінет, кабінет міністрів, державна рада, федеральна рада і т. п. Розрізняються однопартійні уряду, де одна політична партія має більшістю, і коаліційні уряду, де жодна політична партія не має більшості. Главою уряду може бути прем'єр-міністр, голова ради міністрів, федеральний канцлер, президент і т. п.

Виділяють парламентський принцип утворення уряду (виходячи з розстановки сил в парламенті) і позапарламентський принцип, коли глава держави самостійно підбирає, призначає і звільняє членів кабінету.

Інститут парламентської відповідальності уряду означає не судову, а політичну відповідальність. Міністри колективно, тобто солідарну відповідальність за політику і рішення уряду, і індивідуальну відповідальність за справи свого міністерства. Іноді негативне голосування парламенту за урядовим пропозицією прирівнюється до вислів-зростання недовіри. Частіше ж відмову в довірі повинен супроводжуватися вмотивованого рішення. Резолюція недовіри вноситься парламентаріями та звичайно повинна бути підписана групою депутатів. Між внесенням резолюції і постановкою її на голосування передбачається значний проміжок часу. Для прийняття резолюції недовіри потрібна абсолютна більшість голосів.

Крім глави уряду до складу уряду входять міністри, державні міністри, міністри без портфеля, статс-секретарі, молодші міністри і парламентські секретарі. У більшості держав жорстко фіксована структура та чисельний склад уряду відсутній, оскільки ці компоненти визначаються при створенні нового уряду або його реорганізації. Між тим зазначається загальна тенденція скорочення кількості міністерств, яких у різних державах від десяти до тридцяти. Вважається, що для здійснення своїх функцій сучасній державі необхідні наступні міністерства: 1) міністерства, які стоять на варті правопорядку та державного ладу; 2) міністерства, відають зовнішніми зносинами; 3) військові міністерства; 4) міністерства економічного профілю; 5) "соціальні" міністерства; 6) міністерства освіти і науки.

Діяльність виконавчої влади не повинна означати політизацію державних службовців. Правилом є політична нейтральність управлінського апарату як відносно партії, яка стоїть у влади, так і опозиції. Нейтральність забезпечується системою гарантій, що є вже традиційними: конкурсний набір службовців, визначення статусу службовців в законі, наявність дисциплінарних гарантій і т. п. В той же час на вищих адміністративних посадах відбувається поєднання політики та управління. Це з'єднання політичних та управлінських функцій допускається відносно співробітників кабінету міністрів.