- •1. Система юриспруденції. Розвиток традиційних юридичних наук. Нові сфери
- •2. Об'єкт і предмет юридичної науки. Правознавство та державознавство
- •4. Тгп як загальнотеоретична юриспруденція. Предмет і ф-ції тгп.
- •5. Мононорми і походження права. Конфліктне призначення права.
- •6. Початкове і похідне виникнення держави. Неолітична революція і виникнення д-ви.
- •7. Співвідношення д-ви і права. Етатистська і правова д-ва.
- •8. Догматичний (формально-логічний) метод в юр.Теорії і практиці.
- •9. Герменевтичний метод в юриспруденції. Мистецтво інтерпретації та розуміння в правовій сфері.
- •10. Юридична антропологія і її призначення. Право в людині – людина в праві.
- •11. Право в системі соціального регулювання. Нормативне, ненормативне та інд.Регулювання.
- •12. Нормативний, соціологічний та філософські підходи до права. Визначення права.
- •13. Правові сім’ї. Національні, інтегративні і міжнар.Пр.Системи.
- •16. Релігійні пр.Сім’ї. Каконічне право в Україні.
- •17. Компаративістика, її роль у вивченні пр.Реальності.
- •19. Соціологія права. Правова соціалізація. Громадська думка про право.
- •20. Діалог правових культур. Пр.Аккультурація і декультурація. Рецепція права.
- •21. Правова аксіологія. Право і цінності
- •22. Службова (інструментальна) цінність права
- •23. Соціальна і особистісна цінність права. Правові цінності.
- •24. Предмет і метод правового регулювання. Скадові методу пр..Рег-ння.
- •25. Правовий режим.
- •26. Поняття і стадії пр..Регулювання
- •27. Поняття і ознаки пр..Норми. Абстрактна і казуальна форма пр..Норми.
- •28. Класифікація пр..Норм. Диспозитивні норми права.
- •29. Поняття і ознаки пр..Відношення. Юр.Форма і соц..Зміст правовідносин.
- •30. Поняття і види юр.Фактів. Юр.Факти-стани. Фактичний склад.
- •31. Поняття і структура правосвідомості. Пр.Мислення . Пр.Менталітет.
- •32. Суб’єкт права і првосуб’ктність: правоздатність, діє-, деліктоздатність.
- •33. Правова культура суспільства та її компоненти. Пр.Культура і пр..Життя як категорії юриспруденції.
- •34. Правосвідомість і пр..Культура особистості. Пр. Активність особистості.
- •35. Поняття і класифікація принципів права. Загальправові і галузеві принципи.
- •36. Правові аксіоми, правові презумпції, правові фікції.
- •37. Юридична концепція прав людини.Пр.Статус особистості
- •38. Три покоління прав людини. Інд.І колективні права. Проблема становлення 4-го покоління прав людини.
- •40. Захист прав, свобод і законних інтересів особистості
- •41. Загальносоціальні і спеціальні функції права. Регулятивна і координуюча ф-ції права.
- •42. Правове виховання і його форми. Пр. Інформованість. Цілі пр..Виховання.
- •43. Поняття та основні вимоги законності. Правозаконність.
- •44. Поняття правопорядку. .
- •45. Джерела права. Первинні і похідні, осн і додаткові. Джерела права України
- •46. Соціальний процес формування права і правотворчість (нормотворчість). Стадії.
- •47. Юридична практика: поняття і види. Роль суд.Практики в пр..С-мі України.
- •50. Аномалії в правовому житті: пр..Нігілізм, пр..Ідеалізм і пр..Догматизм.
- •51. Суб'єкт і об'єкт правовідносини. Юридичні особи
- •53. Система права, галузі і інститути права. Пр.Общности.
- •54. Приватне і публічне право
- •55. Матеріальне та процесуальне право
- •56. Реалізація права. Форми реалізації права
- •57. Поняття і значення застосування права. Ідеологія застосування права
- •58. Реалізація та застосування права. Безпосередня і правозастосовна реалізація права
- •59. Процес застосування права.
- •60. Акти застосування права: поняття й види
- •61. Тлумачення права: поняття й види
- •62. Офіційне тлумачення права
- •63. Прогалини в праві і способи їх усунення та подолання
- •64. Поняття і види правової поведінки.
- •65. Правомірне поводження.
- •66. Кодифікація і інкорпорація, їх співвідношення та різновиди
- •67. Склад правопорушення. Вина і винність
- •68. Поняття і види правопорушень. Зловживання правом
- •69. Юридична відповідальність. Умови, що виключають юридичну відповідальність
- •70. Штрафна і правовідновлююча відповідальність: поняття й призначення
- •71. Державне (правовий) примус
- •72. Поняття держави. Сильне і слабке, держава. Держава й цивільне суспільство
- •73. Суверенітет держави
- •74. Сучасна і до сучасна держава
- •75. Державна влада.
- •76. Типологія держави. Формаційний
- •77. Поняття механізму держави.
- •78. Законодавча влада і її функції
- •79. Судова влада і здійснення правосуддя
- •80. Виконавча влада і її механізм
- •81. Державне управління та місцеве самоврядування
- •82. Держава в політичній системі суспільства
- •83. Конституційне держава
- •84. Концепція соціальної держави. Україна як держава соціальне
- •85. Концепція правової держави. Україна як правова держава
- •86. Державні органи та їх класифікація
- •87. Функції держави і державна політика
- •88. Державна служба.
- •89. Форма правління, форма державного устрою і державний режим
- •90. Армія як інститут держави. Правовий статус військовослужбовців
- •91. Податкова політика сучасної держави
- •92. Аграрна політика сучасної держави
- •93. Інноваційна політика сучасної держави
- •94. Становлення контрольної влади і її інститутів. Омбудсмен (народний правозахисник)
- •95. Бюрократія та бюрократизм в механізмі держави
- •96. Еліта в державі
- •97. Держава і релігія.
- •98. Екологічна політика держави. Екологічне держава
- •99. Етика і естетика держави
86. Державні органи та їх класифікація
У здійсненні державної влади визначальну роль грають державні органи. Кожен державний орган
виступає як самостійний, структурно відокремлений елемент державного апарату, наділений компетенцією для здійснення своїх функцій. Створення державного органу пов'язано з наявністю правової підстави, тобто визначається чинним законодавством. Зазвичай система державних органів встановлюється конституцією і кожен державний орган виконує певні нормативами види діяльності. Крім того, його організаційна структура, компетенція, територіальні та темпоральні межі діяльності, місце в системі державного апарату і порядок взаємодії з іншими державними органами закріплюється в нормативно-правових актах. Державний орган наділяється владними повноваженнями і можливістю застосування примусових коштів для здійснення своїх функцій. Державний орган має свою сферу застосування, свою область діяльності, яку іменують предметом ведення. Для функціональної характеристики державного органу використовується поняття "компетенція", що охоплює коло і обсяг повноважень і обов'язків, що належать цього державного органу, а також предмет його ведення (А. Б. Венге-рів). Державний орган може діяти виключно в межах своєї компетенції та предмету відання.
Організація і діяльність державних органів будується на основі принципів законності, професіоналізму, звітності, поєднання колегіальності і єдиноначальності, гласності та демократизму. Слід підкреслити, що державний орган зобов'язаний здійснювати свою компетенцію. Проте в компетенцію деяких державних органів входять окремі повноваження, якими орган може використовувати на свій розсуд, наприклад, право законодавчої ініціативи. Крім того, при виникненні надзвичайних ситуацій законом можуть бути передбачені на цей випадок дискреційні повноваження, які дозволяють державним органам діяти на власний розсуд.
Всі державні органи можуть поділятися на органи глави держави, органи законодавчої влади, органи виконавчої влади, органи судової влади, правоохоронні органи і контрольно-наглядові органи. Залежно від складності завдань і територіальних меж діяльності державні органи діляться на центральні і місцеві. Тут слід зазначити, що законодавчі органи можуть бути тільки центральними і не буває місцевих органів законодавчої влади. У зв'язку зі зміною співвідношення центру і периферії в сучасних державах посилюється значення місцевих державних органів. До того ж паралельно з державними органами на місцях складаються і все більш посилюються органи місцевого самоврядування, які створюють додаткові труднощі для функціонування всієї системи державних органів. Питання про системі державних органів, їх компетенції та функціональної спрямованості багато в чому справа, що склалися традицій і реальних можливостей держави. При цьому створення нових державних органів має бути винятком, а поява соціальної необхідності в якомусь новому напрямку державній діяльності повинно вирішуватися за рахунок розширення компетенції та додаткової функціональної завантаження вже існуючих державних структур. Справедливо відзначив, що неприпустимо дублювання здійснення одних і тих самих функцій різними державними органами.