- •1. Система юриспруденції. Розвиток традиційних юридичних наук. Нові сфери
- •2. Об'єкт і предмет юридичної науки. Правознавство та державознавство
- •4. Тгп як загальнотеоретична юриспруденція. Предмет і ф-ції тгп.
- •5. Мононорми і походження права. Конфліктне призначення права.
- •6. Початкове і похідне виникнення держави. Неолітична революція і виникнення д-ви.
- •7. Співвідношення д-ви і права. Етатистська і правова д-ва.
- •8. Догматичний (формально-логічний) метод в юр.Теорії і практиці.
- •9. Герменевтичний метод в юриспруденції. Мистецтво інтерпретації та розуміння в правовій сфері.
- •10. Юридична антропологія і її призначення. Право в людині – людина в праві.
- •11. Право в системі соціального регулювання. Нормативне, ненормативне та інд.Регулювання.
- •12. Нормативний, соціологічний та філософські підходи до права. Визначення права.
- •13. Правові сім’ї. Національні, інтегративні і міжнар.Пр.Системи.
- •16. Релігійні пр.Сім’ї. Каконічне право в Україні.
- •17. Компаративістика, її роль у вивченні пр.Реальності.
- •19. Соціологія права. Правова соціалізація. Громадська думка про право.
- •20. Діалог правових культур. Пр.Аккультурація і декультурація. Рецепція права.
- •21. Правова аксіологія. Право і цінності
- •22. Службова (інструментальна) цінність права
- •23. Соціальна і особистісна цінність права. Правові цінності.
- •24. Предмет і метод правового регулювання. Скадові методу пр..Рег-ння.
- •25. Правовий режим.
- •26. Поняття і стадії пр..Регулювання
- •27. Поняття і ознаки пр..Норми. Абстрактна і казуальна форма пр..Норми.
- •28. Класифікація пр..Норм. Диспозитивні норми права.
- •29. Поняття і ознаки пр..Відношення. Юр.Форма і соц..Зміст правовідносин.
- •30. Поняття і види юр.Фактів. Юр.Факти-стани. Фактичний склад.
- •31. Поняття і структура правосвідомості. Пр.Мислення . Пр.Менталітет.
- •32. Суб’єкт права і првосуб’ктність: правоздатність, діє-, деліктоздатність.
- •33. Правова культура суспільства та її компоненти. Пр.Культура і пр..Життя як категорії юриспруденції.
- •34. Правосвідомість і пр..Культура особистості. Пр. Активність особистості.
- •35. Поняття і класифікація принципів права. Загальправові і галузеві принципи.
- •36. Правові аксіоми, правові презумпції, правові фікції.
- •37. Юридична концепція прав людини.Пр.Статус особистості
- •38. Три покоління прав людини. Інд.І колективні права. Проблема становлення 4-го покоління прав людини.
- •40. Захист прав, свобод і законних інтересів особистості
- •41. Загальносоціальні і спеціальні функції права. Регулятивна і координуюча ф-ції права.
- •42. Правове виховання і його форми. Пр. Інформованість. Цілі пр..Виховання.
- •43. Поняття та основні вимоги законності. Правозаконність.
- •44. Поняття правопорядку. .
- •45. Джерела права. Первинні і похідні, осн і додаткові. Джерела права України
- •46. Соціальний процес формування права і правотворчість (нормотворчість). Стадії.
- •47. Юридична практика: поняття і види. Роль суд.Практики в пр..С-мі України.
- •50. Аномалії в правовому житті: пр..Нігілізм, пр..Ідеалізм і пр..Догматизм.
- •51. Суб'єкт і об'єкт правовідносини. Юридичні особи
- •53. Система права, галузі і інститути права. Пр.Общности.
- •54. Приватне і публічне право
- •55. Матеріальне та процесуальне право
- •56. Реалізація права. Форми реалізації права
- •57. Поняття і значення застосування права. Ідеологія застосування права
- •58. Реалізація та застосування права. Безпосередня і правозастосовна реалізація права
- •59. Процес застосування права.
- •60. Акти застосування права: поняття й види
- •61. Тлумачення права: поняття й види
- •62. Офіційне тлумачення права
- •63. Прогалини в праві і способи їх усунення та подолання
- •64. Поняття і види правової поведінки.
- •65. Правомірне поводження.
- •66. Кодифікація і інкорпорація, їх співвідношення та різновиди
- •67. Склад правопорушення. Вина і винність
- •68. Поняття і види правопорушень. Зловживання правом
- •69. Юридична відповідальність. Умови, що виключають юридичну відповідальність
- •70. Штрафна і правовідновлююча відповідальність: поняття й призначення
- •71. Державне (правовий) примус
- •72. Поняття держави. Сильне і слабке, держава. Держава й цивільне суспільство
- •73. Суверенітет держави
- •74. Сучасна і до сучасна держава
- •75. Державна влада.
- •76. Типологія держави. Формаційний
- •77. Поняття механізму держави.
- •78. Законодавча влада і її функції
- •79. Судова влада і здійснення правосуддя
- •80. Виконавча влада і її механізм
- •81. Державне управління та місцеве самоврядування
- •82. Держава в політичній системі суспільства
- •83. Конституційне держава
- •84. Концепція соціальної держави. Україна як держава соціальне
- •85. Концепція правової держави. Україна як правова держава
- •86. Державні органи та їх класифікація
- •87. Функції держави і державна політика
- •88. Державна служба.
- •89. Форма правління, форма державного устрою і державний режим
- •90. Армія як інститут держави. Правовий статус військовослужбовців
- •91. Податкова політика сучасної держави
- •92. Аграрна політика сучасної держави
- •93. Інноваційна політика сучасної держави
- •94. Становлення контрольної влади і її інститутів. Омбудсмен (народний правозахисник)
- •95. Бюрократія та бюрократизм в механізмі держави
- •96. Еліта в державі
- •97. Держава і релігія.
- •98. Екологічна політика держави. Екологічне держава
- •99. Етика і естетика держави
53. Система права, галузі і інститути права. Пр.Общности.
Цілісність правових нормативів, їх узгодженість і ієрархічність знаходить своє вираження в характеристиках системи права. При цьому система права являє собою складне, багаторівневе відображення суб. прав і юр. обов'язків у нормах, інститутах, галузях, спільнотах, яке дозволяє забезпечувати стійку і ефективну дію права.Первинним елементом системи права виступає правова норма. Проте правова норма здатна проявляти свою дію тільки у взаємозв'язку з іншими пр. нормами. Перший рівень взаємозв'язку між нормами виражений в існуванні інститутів права (правових інститутів). Інститут права - це група пр.. норм, яка спрямована на регулювання однорідних і взаємопов'язаних відносин. Інший рівень взаємозв'язку між правовими нормами виражений в існуванні галузей права. Галузь права - це сукупність пр. норм, об'єднаних в інститути права, спрямованих на регулювання відносин в визначеній сфері людської діяльності.
Серед галузей права виділяються профілюючі (фундаментальні) галузі права: конституційне, цивільне, адмін, кримінальне, процесуальне. Далі основні галузі права - трудове, комерц, сімейне, зем, фін, кримінально-виконавче і ін. Комплексні галузі права - податкове, транспортне, митне, екологічне, банківське та ін
Для всіх галузей характерні структурні особливості, виражені в цілісності цієї спільності норм і здібності взаємодії з іншими галузями. Крім того юр. своєрідність галузі права пов'язують з особливостями правового режиму, тобто набору стійких прийомів правового регулювання, становища учасників, підстав виникнення прав та обов'язків, використовуваних заходів впливу, а також принципів, понять і конструкцій, що виражають її специфіку .
Для інституту права хар-ми є однорідність фактичного змісту, юр. єдність норм і законодавча відособленість. Як правило інститути права існують в рамках галузей права. Разом з тим можливе їх міжгалузеве буття. Тоді вони носять найменування міжгалузевих інститутів права (інститут права власності, інститут виборчого права, інститут надзвичайного стану та ін.)
Третій рівень взаємозв'язку між правовими нормами виражений в існуванні таких правових спільностей як матеріальне право і процесуальне право, а також приватне право і публічне право. На цьому рівні також забезпечується узгодженість і цілісність права, що знаходять своє вираження: в органічній єдності принципів правових спільностей; конкретизації одних норм за допомогою інших; послідовності дії правових норм; ієрархічності норм правових спільностей
54. Приватне і публічне право
Ще римські юристи розглядали публічне право сферою інТересію держави в цілому, тоді як приватне право представля лось сферою інтересів індивіда. Отже, у питанні про взаємо дії держави й особистості визначення критеріїв віднесення до сфери приватного і публічного має принципове значення. Особливо якщо врахувати, що кордон між приватним і публічним правам встановити досить важко в силу взаємопроникнення інтересів держави й особистості. Спроби знайти інші критерії для розмежування приватного та публічного права кілька просунулися рішення проблеми, але повною мірою її не зняли. Зокрема, використовують як критерій розмежування майнові відношення як складові виключно сферу приватного права, або спосіб судового захисту, коли публічне право охороняється але ініціатіве державної влади, а приватне право за ініціативою приватних осіб. Найбільш прийнятним критерієм у розмежуванні приватного і публічного права потрібно вважати централізацію або децентралізація правового регулювання. Якщо правове регулювання здійснюється з єдиного центру (юридична централізація) - це сфера публічного права, якщо юридично значущі рішення приймаються окремими суб'єктами, з їх ініціативи (юридична децентралізація), ми в сфері приватного права.
Держава у сфері публічного права визначає місце і роль кожного окремого суб'єкта в системі правових відносин, його права та обов'язки по відношенню до держави. Видаються в цій сфері норми є імперативними, оскільки фіксують поведінку учасників відносин. Представлені в цій сфері права повинні здійснюватися. Нездійснення права є одне-тимчасово невиконання обов'язки. Сфера приватного права припускає децентралізацію правового регулювання, тобто юридично значущі рішення приймаються учасниками складаються право-відносин самостійно. До того ж тут виявляється свобода вибору юридичного рішення (диспозитивність). Держава лише охороняє те, що вирішили інші учасники відносин і може втрутитися в приватні справи лише тоді, коли приватні особи свого рішення не приймали. Для приватного права характерні такі принципи як незалежність і автономність особистості, визнання і захист приватної власності, свобода договору. У публічному праві однієї із сторін завжди виступає держава або його орган (посадова особа), наділений владними повноваженнями.
Межі між публічним і приватним правом рухливі, змінюються у зв'язку з розвитком суспільства, демократичними змінами, підвищенням рівня культури, інтегративними процесами. Однак при будь-яких обставин забезпечення невтручання держави в сферу приватного права становить найважливішу гарантію прав і свобод особистості.
Поділ права на приватне і публічне не слід розуміти як його поділ на рівні галузей права, оскільки воно може проводитися на рівні інститутів права і навіть конкретних право-вих норм. Між тим зазвичай до сфери приватного права відносять галузі цивільного права, комерційного права, сімейного права, тоді як сферою публічного права визнається галузь конституці ійного права, адміністративного права, кримінального права, процессуального права. Вважається, що поділ права на приватне і публічне в новий час має бути доповнене соціальним правом, яке ніби з'єднує приватний і загальний інтерес. Серед галузей, які відносять до соціального права: галузі трудового права, право соціального забезпечення, медичне право і др.
Слід зазначити, що розподіл права на приватне і публічне не використовується в англійському праві, де вважається, що за державою не може визнаватися статус особливого суб'єкта. У англійському праві використовується поділ права на загальне право і право справедливості