Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ТГП шпоры ГОС.doc
Скачиваний:
13
Добавлен:
03.08.2019
Размер:
644.61 Кб
Скачать

53. Система права, галузі і інститути права. Пр.Общности.

Цілісність правових нормативів, їх узгодженість і ієрархічність знаходить своє вираження в характеристиках системи права. При цьому система права являє собою складне, багаторівневе відображення суб. прав і юр. обов'язків у нормах, інститутах, галузях, спільнотах, яке дозволяє забезпечувати стійку і ефективну дію права.Первинним елементом системи права виступає правова норма. Проте правова норма здатна проявляти свою дію тільки у взаємозв'язку з іншими пр. нормами. Перший рівень взаємозв'язку між нормами виражений в існуванні інститутів права (правових інститутів). Інститут права - це група пр.. норм, яка спрямована на регулювання однорідних і взаємопов'язаних відносин. Інший рівень взаємозв'язку між правовими нормами виражений в існуванні галузей права. Галузь права - це сукупність пр. норм, об'єднаних в інститути права, спрямованих на регулювання відносин в визначеній сфері людської діяльності.

Серед галузей права виділяються профілюючі (фундаментальні) галузі права: конституційне, цивільне, адмін, кримінальне, процесуальне. Далі основні галузі права - трудове, комерц, сімейне, зем, фін, кримінально-виконавче і ін. Комплексні галузі права - податкове, транспортне, митне, екологічне, банківське та ін

Для всіх галузей характерні структурні особливості, виражені в цілісності цієї спільності норм і здібності взаємодії з іншими галузями. Крім того юр. своєрідність галузі права пов'язують з особливостями правового режиму, тобто набору стійких прийомів правового регулювання, становища учасників, підстав виникнення прав та обов'язків, використовуваних заходів впливу, а також принципів, понять і конструкцій, що виражають її специфіку .

Для інституту права хар-ми є однорідність фактичного змісту, юр. єдність норм і законодавча відособленість. Як правило інститути права існують в рамках галузей права. Разом з тим можливе їх міжгалузеве буття. Тоді вони носять найменування міжгалузевих інститутів права (інститут права власності, інститут виборчого права, інститут надзвичайного стану та ін.)

Третій рівень взаємозв'язку між правовими нормами виражений в існуванні таких правових спільностей як матеріальне право і процесуальне право, а також приватне право і публічне право. На цьому рівні також забезпечується узгодженість і цілісність права, що знаходять своє вираження: в органічній єдності принципів правових спільностей; конкретизації одних норм за допомогою інших; послідовності дії правових норм; ієрархічності норм правових спільностей

54. Приватне і публічне право

Ще римські юристи розглядали публічне право сферою інТересію держави в цілому, тоді як приватне право представля лось сферою інтересів індивіда. Отже, у питанні про взаємо дії держави й особистості визначення критеріїв віднесення до сфери приватного і публічного має принципове значення. Особливо якщо врахувати, що кордон між приватним і публічним правам встановити досить важко в силу взаємопроникнення інтересів держави й особистості. Спроби знайти інші критерії для розмежування приватного та публічного права кілька просунулися рішення проблеми, але повною мірою її не зняли. Зокрема, використовують як критерій розмежування майнові відношення як складові виключно сферу приватного права, або спосіб судового захисту, коли публічне право охороняється але ініціатіве державної влади, а приватне право за ініціативою приватних осіб. Найбільш прийнятним критерієм у розмежуванні приватного і публічного права потрібно вважати централізацію або децентралізація правового регулювання. Якщо правове регулювання здійснюється з єдиного центру (юридична централізація) - це сфера публічного права, якщо юридично значущі рішення приймаються окремими суб'єктами, з їх ініціативи (юридична децентралізація), ми в сфері приватного права.

Держава у сфері публічного права визначає місце і роль кожного окремого суб'єкта в системі правових відносин, його права та обов'язки по відношенню до держави. Видаються в цій сфері норми є імперативними, оскільки фіксують поведінку учасників відносин. Представлені в цій сфері права повинні здійснюватися. Нездійснення права є одне-тимчасово невиконання обов'язки. Сфера приватного права припускає децентралізацію правового регулювання, тобто юридично значущі рішення приймаються учасниками складаються право-відносин самостійно. До того ж тут виявляється свобода вибору юридичного рішення (диспозитивність). Держава лише охороняє те, що вирішили інші учасники відносин і може втрутитися в приватні справи лише тоді, коли приватні особи свого рішення не приймали. Для приватного права характерні такі принципи як незалежність і автономність особистості, визнання і захист приватної власності, свобода договору. У публічному праві однієї із сторін завжди виступає держава або його орган (посадова особа), наділений владними повноваженнями.

Межі між публічним і приватним правом рухливі, змінюються у зв'язку з розвитком суспільства, демократичними змінами, підвищенням рівня культури, інтегративними процесами. Однак при будь-яких обставин забезпечення невтручання держави в сферу приватного права становить найважливішу гарантію прав і свобод особистості.

Поділ права на приватне і публічне не слід розуміти як його поділ на рівні галузей права, оскільки воно може проводитися на рівні інститутів права і навіть конкретних право-вих норм. Між тим зазвичай до сфери приватного права відносять галузі цивільного права, комерційного права, сімейного права, тоді як сферою публічного права визнається галузь конституці ійного права, адміністративного права, кримінального права, процессуального права. Вважається, що поділ права на приватне і публічне в новий час має бути доповнене соціальним правом, яке ніби з'єднує приватний і загальний інтерес. Серед галузей, які відносять до соціального права: галузі трудового права, право соціального забезпечення, медичне право і др.

Слід зазначити, що розподіл права на приватне і публічне не використовується в англійському праві, де вважається, що за державою не може визнаватися статус особливого суб'єкта. У англійському праві використовується поділ права на загальне право і право справедливості