56. Реалізація права. Форми реалізації права

У юридичній літературі проблема реалізації права традиційно зв'язується із здійсненням (проведенням в життя) вимог законів. Тим часом справедливо зазначено (В. В. Лазарев), що поняття реалізації права має зв'язуватися з правотворчістю (законотворчістю), оскільки в цьому процесі відбувається реалізація норм матеріального та процесуального права, що забезпечує здійснення права законодавчого (підзаконного) оформлення. Отже, реалізація права постає як категорія, що охоплює різні етапи дії права: реалізація права при нормотворенні (правотворчості) і реалізація права при здійсненні права.

Сформоване уявлення про форми реалізації права зводять зазвичай до дотримання права, виконання права і використанню прав. Таке розмежування пов'язане з використовуваними прийомами правового регулювання, закладеними в реалізовану норму права. При цьому, реалізація заборон, коли суб'єкти утримуються від здійснення дій іменується дотриманням права. Реалізація обов'язків (зобов'язування) пов'язана з активними діями суб'єктів, коли вони виконують покладені на них юридичні обов'язки. Це поведінка становить таку форму реалізації права як виконання права. Реалізація суб'єктивного права (дозволений) пов'язана з тим, що суб'єкти на свій розсуд обирають варіант поведінки реалізують надані їм права. Така форма реалізації права носить різноманітний характер і іменується використанням права.

Особливості реалізації права розкриваються в залежності від того, чи відбувається здійснення права у правовідносинах чи крім правових відносин. Звернемо увагу на те, що поза правовідносин реалізуються заборони, а також деякі (суб'єктивні права) та юридичні обов'язки. Здійснення низки конституційних прав (свобода слова, свобода совісті, участі у демонстраціях і т. п.) не пов'язане з виникненням правовідносин. Правовідносини не виникають при реалізації обов'язків надати допомогу особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Однак основний шлях здійснення права повязан з його реалізацією допомогою правовідносин. При цьому, як правило, це не одне правовідношення, а ціла сукупність правовідносин, які взаємопереходять одне в інше, зумовлюють одна одну. Тут розрізняються два специфічних вида реалізації права через правовідносини: автономний і владний. Для автономного характерний зв'язок між суб'єктами, виражена в юридичній рівності сторін, автономному положенні один до одного. Інший вид реалізації - владний - пов'язаний з відносинами між сторонами на основі влади і підпорядкуванні. Тут учасником обов'язково виступає посадова особа або державний орган, хоча ініціатором виникнення данних правовідносин можуть бути громадяни та інші суб'єкти, які не наділені владними повноваженнями.

Можна зробити висновок, що при реалізації права можливі різноманітні форми, шляхи і види здійснення права, які виражають певний образ поведінки суб'єктів у сфері дії права.

57. Поняття і значення застосування права. Ідеологія застосування права

Застосування права - це владна організуюча діяльність компетентних органів (посадових осіб), яка пов'язана з прийняттям індивідуального рішення на основі правових норм та їх тлумачення. Застосування права виступає як піднормативного регулювання і здійснюється в особливих формах (процесуальне право). Правозастосування виражається в діяльності різного роду органів і посадових осіб, в межах встановленої для них компетенції. За допомогою застосування права відбувається індивідуалізація (персоніфікація) права. При цьому для застосування права характерна імперативна форма, а саме: однобічність, категоричність, обов'язковість і забезпеченість. Серед ознак застосування права називають те, що воно здійснюється компетентними органами; пов'язано з рішенням юридичної справи; прийняте рішення є обов'язковим; носить владний характер; регламентуватися процесуальними нормами; направлено на досягнення правових наслідків.

Основні ситуації, що вимагають застосування права можуть бути розділені на такі: коли права і обов'язки не можуть виникнути без владного рішення; при виникненні конфліктів; при здійсненні правопорушень; для встановлення юридичних фактів.

Найважливіші з типів правозастосування це судовий тип, управлінський тип і адміністративний тип. Застосування права отримує своє вираження в специфічній юридичної діяльності - правозастосовчої діяльності, що представляє собою систему різнорідних правозастосовних дій основного і допоміжного значення. Ця правозастосовна діяльність виражається в правозастосовних актах. При цьому розрізняються акт-дія, акт-рішення та акт-документ.

Для здійснення застосування права необхідно керуватися специфічними принципами, які в своїй сукупності становлять ідеологію правозастосування. Серед основних вимог (принципів), що забезпечують належне застосування права, виділяються принципи: обгрунтованності, законності, справедлівості, доцільності, оперативності, однаковості, професіоналізм. Слід підкреслити, що застосування права - це завжди сфера докладання професійних знань, умінь, навичок. Не, випадково, багато напрямків застосування права здійснюється носіями професійної свідомості, юристами, до того ж які мають спеціалізовану підготовкою. У юридичній літературі справедливо пропонується чітко визначитися з переліком посад, які повинні заміщатися лише особами з юридичною освітою для того, щоб підвищити професіоналізм застосування права.