46. Соціальний процес формування права і правотворчість (нормотворчість). Стадії.

У юриспруденції питання про формування права, в результаті чого в діючу правову систему вводяться нові (змінюються або скасовуються) правові норми традиційно розмежовується на дві складові: соціальний процес формування права (інакше правотворення) і правотворчість (інакше нормотворчість). Необхідність такого роду розмежування правотворення і правотворчості визначається існуванням кордону між стихій ним і цілеспрямованим (офіційним) рухом правових ідей у напрямку оформлення моделей поведінки у формі суб. прав і юр.обов'язків.

Саме відокремлення соціального процесу формування права (правотворення), в першу чергу, пов'язано з виділенням особистого роду об'єктивних і суб. факторів,що відбиваються на правовому розвитку. Вся сукупність факторів, забезпечувати оптимальну та ефективну правотворчість розмежується за наступними різновидів:

економічні чинники, тобто матеріальні умови життя суспільства, існування різних форм власності, підпри-німательство і т. п.;

політичні чинники, виражені у співвідношенні цивільного суспільства і держави, діяльності еліт, політичних партій, рухів і громадських об'єднань, груп тиску і т. п.;

соціальні фактори як сформовані відносини суспільства і держави до особистості, її інтересам і потребам, охорону та забезпечення прав і свобод тощо;

історико-культурні фактори - пов'язані зі звичаями, традиціями, менталітетом, цінностями, виробленими в межах даної цивілізації і культури;

геополітичні фактори - виражені в особливостях розположення держави, її взаємодії з іншими державами та міжнародними організаціями, регіональними об'єднаннями;

державно-організаційні чинники - пов'язані із використанням досягнень юридичної теорії та практики, урахуванням громадської думки, існуючою системою державних органів, при розробці проектів нормативно-правових актів.

Правотворчість (точніше нормотворчість) постає як одна з форм державної діяльності, яка спрямована на формування правових норм, їх вдосконалення, зміну або скасування. Визначальне значення у правотворчості має вироблення і затвердження нових правових норм. Інші прояви правотворчості, а саме: скасування і зміна правових норм, або вдосконалення їх редакції, - виступають як допоміжні ¬ тільні напрямки правотворчої діяльності.

Визначальна мета правотворчості полягає в удосконаленні чинного законодавства. Для досягнення цієї мети правотворчість грунтується на таких принципах як законність, демократизм, науковість, професіоналізм. Використання принципів правотворчості в правотворчому процесі дозволяє найбільш ефективним чином реалізувати такі функції правотворчості: 1) первинного регулювання, 2) поновлення правового матеріалу; 3) ліквідації прогалин у праві; 4) упорядкування нормативно-правового матеріалу (систематизації ).

В Україні основним способом правотворчості є законотворчість і витікаюча з нього підзаконна нормотворчість.

Прийнято розмежовувати дві основні стадії правотворчого процесу: стадію підготов ки проекту нормативно-правового акта і стадію розгляду і прийняття нормативно-правового акту. На стадії підготовки проекту: приймається рішення про його підготовку, складається концепція і визначаються його найважливіші положення, готується початковий текст, відбувається попереднє обговорення проекту. Відбувається обробка і редагування тексту. На стадії розгляду і прийняття нормативно-правового акта: вноситься проект в офіційному порядку, обговорюється проект, приймається н-пр акт, нарешті, він офіційно проголошується (публікується).