32. Суб’єкт права і првосуб’ктність: правоздатність, діє-, деліктоздатність.

Бути суб'єктом правовідносин означає володіти правосуб'єктністю. Правосуб'єктність - сукупність встановлених пр. нормам: якостей, що дають суб'єкту можливість бути носієм суб'єктивних прав і обов'язків. Її має як суб'єкти права, так і суб'єкти правовідносин. Суб'єкти права явл лише потенційними учасниками пр. відносин можуть володіти не повною правосуб'ектостю. Поняття правосуб'єктність з'єднує три здібності суб'єкта, а саме: правоздатність, дієздатність і деліктоздатність. При цьому правосуб'єктність визначається як сукупність встановлених правовими нормами якостей, що дають суб'єкту можливість бути носієм суб'єктивних прав і юр. обов'язків. З цієї точки зору правосуб'єктністю володіють як суб'єкти права, так і суб'єкти правовідносин.Тут необхідно зазначити розмежування цих понять. По-перше суб'єкти права лише потенційні учасники правовідносин, по-друге суб'єкти права можуть володіти тільки правоздатністю (діти), тоді як їх правосуб'єктність у правовідносинах здійснюється іншими особами (батьками).

Для того щоб суб'єкт права перетворився на суб'єкта правовідносин необхідні правова норма і юр. факт, що призводить до надання суб'єктивних прав і юр. обов'язків учасникам правовідносин.

Правоздатність - це обумовлена правом здатність особи мати суб.права та юр.об. Один і той же суб'єкт права може бути правоздатним в одному відношенні і неправоздатними в іншому. Так, для вступу в шлюб необхідно досягнення 17, 18 років, а для того щоб стати суддею - 25 років.

Дієздатність - це обумовлена правом здатність своїми власними діями (бездіяльністю) придбавати суб. права та юр. обов'язки, здійснювати і припиняти їх.

Правоздатністю володіють всі суб'єкти права, в той час як дієздатність настає при досягненні певного віку. Крім того фізична особа у зв'язку з психічним захворюванням, що не дозволяє йому усвідомлювати дії та керувати ними може бути в судовому порядку визнана недієздатною.

Деліктоздатність - це обумовлена правом здатність особи відповідати за свої вчинки (делікти), нести юр. відповідальність.. У різних галузях права деліктоздатність фіз. осіб настає з різного віку. Деліктоздатність юр. осіб настає з моменту реєстрації.

Правосуб'єктність розмежовується на загальну, галузеву та спеціальну. Загальна правосуб'єктність позначає здатність бути суб'єктом права взагалі. Галузева правосуб'єктність виступає як здатність бути суб'єктом галузі (податкового права). Спеціальна правосуб'єктність визначається особливостями суб'єкта права (юридична особа).

33. Правова культура суспільства та її компоненти. Пр.Культура і пр..Життя як категорії юриспруденції.

Теоретичні погляди на культуру розділяються по двох напрямах. Один напрямок в центр пояснення культурних явищ виводить поняття діяльність, а культура розгул. як специфічний людський спосіб взаємодії з навколишнім середовищем. Для іншого напрямку характерно розуміння культури як сфери ідеального, що містить продукти духовної творчості людей: символів, ідей, цінностей, - відповідно до яких складається відношення до дійсності, вибудовується буття людини. На основі цих напрямків вироблена сучасна концепція культури, що синтезує ці найважливіші ідеї та отримала найменування информаційно-семіотичної концепції культури. Фундаментом інформаціційно-семіотичного підходу до культури виступає положення про те, що вона втілює засоби, способи і результати людської діяльності.

Продукти і результати людської діяльності, штучно створені людиною предмети і явища іменуються артефактами. Артефактами, тобто феноменами як породженнями культури, виступає все створене людиною від предметів до думок, засобів і способів дій. Світ артефактів включає не тільки те, що знаходиться поза людиною, але і те, що існує в ній самій. У культурі люди черпають смислові характеристики слів, речей, своєї поведінки. Культура, отже, це також світ смислів, які людина вкладає у свої творіння і дії. Розрізняють такі види смислів як знання, цінності і регулятиви.

З інформаційно-семіотичної точки зору світ культури постає у трьох основних аспектах: як світ артефактів, світ смислів і світ знаків. Правова культура при інформаційно-семіотичному підході є втіленням засобів, способів і результатів юридичної діяльності. Виникнення і розвиток правової культури це постійне перетворення засобів діяльності в її меті, і навпаки, цілей в засоби (наприклад, прийняття конституції для досягнення стійкості, і конституція як засіб вирішення конкретнихних питань правового життя).

Серед феноменів правової культури догма права (правові норми, правові рішення, правові відносини), суб'єктивне право, правові принципи і т. п. правові явища.

Правова культура виступає як світ юридичної діяльності, тобто світ правових артефактів. У ці правові явища і дії люди вкладають певний сенс. Тому правова культура виступає також як світ смислів, які людина надає своїм творінням. Тут як би з'єднується інформація про право з ціннісним і регулятивним змістом його існування. При цьому за допомогою мови правова інформація зберігається і накопичується, складаючи найважливіший компонент правової культури.

Характеристика правової культури пов'язана з важливою передумовою про відсутність єдиної правової культури для всіх народів і націй. І дійсно, різноманітність правових культур в сучасному світі підтверджується, по-перше, використанням поняття "національна правова культура", що відображає специфіку правової культури одиничного, по-друге, поняття "правова культура локальної цивілізації", що відображає специфіку правової культури окремого, і, по-третє, поняття "правова культура світопорядку", що відображає специфіку правової культури спільного.

З точки зору існування правових культур потрібно відрізняти відкриті і закриті правові культури. Відкриті правові культури у своєму розвитку взаємодіють з іншими правовими культурами, сприймаючи, переробляючи і закріплюючи в собі наробки інших правових культур. Закриті правові культури з працею вступають в діалог з іншими правовими культурами, обмежують сприйняття досягнень інших правових культур, затверджують свій пр. розвиток як єдино вірного.

У правовій культурі виділяється зовнішня правова культура, тобто правові позиції та цінності населення, і внутрішня пр. культура, головний зміст якої становить проф. юр. діяльність і її результати. Рівень розвитку правової культури багато в чому зумовлений змістом внутрішньої правової культури, її спрямованістю і цілісністю. Не випадково у зв'язку з цим підкреслюється значення юридичної еліти у вирішенні проблем правового розвитку, вдосконалення правової культури.