36. Правові аксіоми, правові презумпції, правові фікції.

Правові аксіоми - це вироблені юридичною наукою і практикою загальні положення, які в силу своєї простоти, ясності і багаторазового підтвердження практикою сприймаються як самоочевидні істини, що не вимагають доказів. Не може бути відкинута не за яких обставин, вони отримують закріплення в нормативно-правових актах і набувають регулятивне значення. Пр-р: верховенство закону, життя і здоров'я людини як вища пр.ценность, народ - джерело влади, не можна двічі піддаватися покаранню за одне і теж правопорушення, неможливість суддівства самого себе, всі сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого і т.д.Пр.фікція - передбачена правом можливість визнання неіснуючї обставини існуючим, що тягне такі ж юр.наслідки як і реально існуючі (н-р визнання гр-на безвісно відсутнім, померлим, юридична особа-як штучно створений суб'єкт права. ) нерідко в норм-пр акти фікції виражаються словами як би, як ніби, допустимо. Тобто для створення фікції використовуються штучні підстави, для того, щоб завершити картину по реальності. Фікції також явл. незаперечними. Пр.презумпціі-закріплена в нормах права пропозиція про наявність чи відсутність визначених фактов, які мають юридичне значення, тобто презумпція - це узагальнення не достовірне, але можливе. Н-р, презумпція невинності, презумпція знання закону, батьківства дитини, яка народилася у зареєстрованому шлюбі, власності фактичного власника речі. Бувають спростовані (презумпції невинності) і неспростовні (презумпція виникнення правоздатності людини з моменту народження).

37. Юридична концепція прав людини.Пр.Статус особистості

У другій половині XX століття розвиток права та існування держави було визначено правами людини. Ідея захисту автономної особистості, її суверенітету прийшла слідом ідеї суверенітета держави, стала надбанням людської культури, вписується в найважливіших міжнародних правових актах нового часу, конституціях і законах, помислах політиків, політологів і юристів. Рубіжним документом, що втілив ідею прав людини і що визначив розвиток правової культури в багатьох країнах, стала Загальна декларація прав людини 1948 року. Справа в тому, що розвиток нац.. пр.. культур почало виводиться з-під контролю державної влади. Складається враження закінчення періоду етатизму у співвідношенні права і держави. До того ж відбулися кардинальні зміни способу права. Стало очевидним, що право вступає у відоме протиборство з державою, що за допомогою права цілком реально усунути свавілля і обмежити апетити держ влади, нарешті, засади громадянського миру і персоналізація особистості можуть бути здійснені в умовах пр.. держави. Вся сукупність міжнар., регіон. і міждерж. актів з прав людини закріпила магістральне призначення права в різних локальних цивілізаціях - виключити свавілля, утвердити свободу і справедливість. Сьогодні завдяки праву функціонують найважливіші інститути існуючих цивілізацій..

Висування прав людини на чільне сучасного пр.. розвитку дозволило істотно просунутися в реалізації принципу верховенства права, забезпечило підвищення авторитету юридичної професії, відкрило широкі можливості для впливу юридичної еліти на всі компоненти правової культури.

Використання Загальної декларації прав людини в нац.. пр.. системах підтвердило ідею циклової еволюції права. При цьому в порядку добровільній і поступової адаптації її положень здійснений вихід до нового якісного стану правових культур у різних державах.

Правовий статус особистості - система закріплених в норм-пр актах і гарантованихдержавою прав, законних інтересів і обов'язків, згідно з якими особа як суб'єк тправа координує свою поведінку в суспільстві. Різниться пр.статус гр-на, оскільки особистість включає і іноземців та осіб без гр-ва. Статус буває загальний іспеціальний.