93. Інноваційна політика сучасної держави

Інноваційний процес об'єднує науку, техніку, економіку, підприємництво і управління з метою досягнення нового. Він розгортається від зародження ідеї до її комерційної реалізації. Існують різні форми управління інноваціями. При цьому держава покликана здійснювати спеціальну інноваційну політику, що складається стимулювання інноваційної активності та розвитку науково-технічного потенціалу.

Інновації завжди носять ризиковий характер. Відзначається, що ймовірність успіху втілення нової ідеї в новому продукті менше 10%, а з кожних 12 оригінальних ідей лише одна доходить до стадії масового виробництва і масових продажів. В цілому комерційний успіх досягається лише в 10% розпочатих проектів, у той час як рівень невдачі оцінюється у 90%. У цих умовах державна інноваційна політика спрямована на створення

сприятливого економічного клімату для здійснення інноваційних процесів. Роль держави в області підтримки інновації зводиться до таких видів діяльності: забезпечення розвитку науки і підготовка наукових і інженерних кадрів; розробка програм, спрямованих на підвищення інноваційної активності бізнесу; державні замовлення, які забезпечують початковий попит на нововведення; використання податкових інструментів стимулювання інноваційних рішень; посередництво в організації ефективної взаємодії академічної та прикладної науки.

Державні заходи впливу в інноваційній сфері поділяються на прямі та непрямі. Їх співвідношення визначається економічною ситуацією в країні, орієнтованої на ринкові відносини або на централізоване вплив. Прямі методи державного регулювання інновацією здійснюються в таких формах як адміністративно-відомча і програмно-цільова. Адміністративно-відомча форма складається у вигляді прямих дотацій, здійснюваних на підставі спеціальних законів, прийнятих з метою безпосереднього сприяння інновацій. Програмно-цільова форма державного регулювання інновацій пов'язана з фінансуванням інновацій на основі державних контрактів на придбання товарів і послуг, наданням кредитних пільг. Держава стимулює кооперацію промислових корпорацій, а також університетів з промисловістю у сфері інноваційної політики. Ефективність державної підтримки інновацій яскраво проявляється в створення консорціумів, інженерних центрів, наукових та технологічних парків, інших перспективних формувань, які реалізують інноваційні ідеї.

Непрямі методи, використовувані державою, спрямовані на стимулювання самих інноваційних процесів, так і на створення сприятливих умов для раціоналізаторської діяльності. Серед непрямих методів - лібералізація податкового та амортизаційного законодавства. При цьому схильність до інноваційного підприємництва регулюється рівнем оподаткування прибутку. На законодавчому рівні закріплюється право винахідників на інтелектуальну власність, яка передбачає монополію автора на науково-технічні рішення. На цій підставі винахідник отримує плату за користування його винаходом, тобто своєрідну інноваційну ренту. Характерною рисою інноваційної політики є широта впливу: вона націлюється на пропозицію інноваційних ідей, заохочує початковий попит на інновації, сприяє залученню в інноваційний бізнес фінансово-кредитних засобів і інформаційних ресурсів,

створює сприятливий клімат для інновацій в економіці і політиці.

Національні орієнтири інноваційної політики проявляються в конкретних моделей, що використовуються різними країнами. Виділяють американську і японську моделі інноваційної політики. Американська модель відрізняється автономією підприємництва. Орієнтування економічного розвитку здійснюється за допомогою виділення особливої області, в якості якого виступає військова технологія, куди держава вкладає кошти і тим самим забезпечує її технологічний пріоритет. Результати і побічні продукти військових інновацій є найважливішим джерелом інновацій в цивільній сфері. Японська модель пов'язана також із створенням технологічного пріоритету, але акцент робиться на конкретні технології. Зокрема в Японії технологія будівництва великих танкерів була замінена технологією виготовленням роботів як провідної. Таким чином, на державному рівні визначаються технологічні переваги, які стимулюються, а потім ці нові технології переводяться на всю господарську сферу.