- •1. Система юриспруденції. Розвиток традиційних юридичних наук. Нові сфери
- •2. Об'єкт і предмет юридичної науки. Правознавство та державознавство
- •4. Тгп як загальнотеоретична юриспруденція. Предмет і ф-ції тгп.
- •5. Мононорми і походження права. Конфліктне призначення права.
- •6. Початкове і похідне виникнення держави. Неолітична революція і виникнення д-ви.
- •7. Співвідношення д-ви і права. Етатистська і правова д-ва.
- •8. Догматичний (формально-логічний) метод в юр.Теорії і практиці.
- •9. Герменевтичний метод в юриспруденції. Мистецтво інтерпретації та розуміння в правовій сфері.
- •10. Юридична антропологія і її призначення. Право в людині – людина в праві.
- •11. Право в системі соціального регулювання. Нормативне, ненормативне та інд.Регулювання.
- •12. Нормативний, соціологічний та філософські підходи до права. Визначення права.
- •13. Правові сім’ї. Національні, інтегративні і міжнар.Пр.Системи.
- •16. Релігійні пр.Сім’ї. Каконічне право в Україні.
- •17. Компаративістика, її роль у вивченні пр.Реальності.
- •19. Соціологія права. Правова соціалізація. Громадська думка про право.
- •20. Діалог правових культур. Пр.Аккультурація і декультурація. Рецепція права.
- •21. Правова аксіологія. Право і цінності
- •22. Службова (інструментальна) цінність права
- •23. Соціальна і особистісна цінність права. Правові цінності.
- •24. Предмет і метод правового регулювання. Скадові методу пр..Рег-ння.
- •25. Правовий режим.
- •26. Поняття і стадії пр..Регулювання
- •27. Поняття і ознаки пр..Норми. Абстрактна і казуальна форма пр..Норми.
- •28. Класифікація пр..Норм. Диспозитивні норми права.
- •29. Поняття і ознаки пр..Відношення. Юр.Форма і соц..Зміст правовідносин.
- •30. Поняття і види юр.Фактів. Юр.Факти-стани. Фактичний склад.
- •31. Поняття і структура правосвідомості. Пр.Мислення . Пр.Менталітет.
- •32. Суб’єкт права і првосуб’ктність: правоздатність, діє-, деліктоздатність.
- •33. Правова культура суспільства та її компоненти. Пр.Культура і пр..Життя як категорії юриспруденції.
- •34. Правосвідомість і пр..Культура особистості. Пр. Активність особистості.
- •35. Поняття і класифікація принципів права. Загальправові і галузеві принципи.
- •36. Правові аксіоми, правові презумпції, правові фікції.
- •37. Юридична концепція прав людини.Пр.Статус особистості
- •38. Три покоління прав людини. Інд.І колективні права. Проблема становлення 4-го покоління прав людини.
- •40. Захист прав, свобод і законних інтересів особистості
- •41. Загальносоціальні і спеціальні функції права. Регулятивна і координуюча ф-ції права.
- •42. Правове виховання і його форми. Пр. Інформованість. Цілі пр..Виховання.
- •43. Поняття та основні вимоги законності. Правозаконність.
- •44. Поняття правопорядку. .
- •45. Джерела права. Первинні і похідні, осн і додаткові. Джерела права України
- •46. Соціальний процес формування права і правотворчість (нормотворчість). Стадії.
- •47. Юридична практика: поняття і види. Роль суд.Практики в пр..С-мі України.
- •50. Аномалії в правовому житті: пр..Нігілізм, пр..Ідеалізм і пр..Догматизм.
- •51. Суб'єкт і об'єкт правовідносини. Юридичні особи
- •53. Система права, галузі і інститути права. Пр.Общности.
- •54. Приватне і публічне право
- •55. Матеріальне та процесуальне право
- •56. Реалізація права. Форми реалізації права
- •57. Поняття і значення застосування права. Ідеологія застосування права
- •58. Реалізація та застосування права. Безпосередня і правозастосовна реалізація права
- •59. Процес застосування права.
- •60. Акти застосування права: поняття й види
- •61. Тлумачення права: поняття й види
- •62. Офіційне тлумачення права
- •63. Прогалини в праві і способи їх усунення та подолання
- •64. Поняття і види правової поведінки.
- •65. Правомірне поводження.
- •66. Кодифікація і інкорпорація, їх співвідношення та різновиди
- •67. Склад правопорушення. Вина і винність
- •68. Поняття і види правопорушень. Зловживання правом
- •69. Юридична відповідальність. Умови, що виключають юридичну відповідальність
- •70. Штрафна і правовідновлююча відповідальність: поняття й призначення
- •71. Державне (правовий) примус
- •72. Поняття держави. Сильне і слабке, держава. Держава й цивільне суспільство
- •73. Суверенітет держави
- •74. Сучасна і до сучасна держава
- •75. Державна влада.
- •76. Типологія держави. Формаційний
- •77. Поняття механізму держави.
- •78. Законодавча влада і її функції
- •79. Судова влада і здійснення правосуддя
- •80. Виконавча влада і її механізм
- •81. Державне управління та місцеве самоврядування
- •82. Держава в політичній системі суспільства
- •83. Конституційне держава
- •84. Концепція соціальної держави. Україна як держава соціальне
- •85. Концепція правової держави. Україна як правова держава
- •86. Державні органи та їх класифікація
- •87. Функції держави і державна політика
- •88. Державна служба.
- •89. Форма правління, форма державного устрою і державний режим
- •90. Армія як інститут держави. Правовий статус військовослужбовців
- •91. Податкова політика сучасної держави
- •92. Аграрна політика сучасної держави
- •93. Інноваційна політика сучасної держави
- •94. Становлення контрольної влади і її інститутів. Омбудсмен (народний правозахисник)
- •95. Бюрократія та бюрократизм в механізмі держави
- •96. Еліта в державі
- •97. Держава і релігія.
- •98. Екологічна політика держави. Екологічне держава
- •99. Етика і естетика держави
93. Інноваційна політика сучасної держави
Інноваційний процес об'єднує науку, техніку, економіку, підприємництво і управління з метою досягнення нового. Він розгортається від зародження ідеї до її комерційної реалізації. Існують різні форми управління інноваціями. При цьому держава покликана здійснювати спеціальну інноваційну політику, що складається стимулювання інноваційної активності та розвитку науково-технічного потенціалу.
Інновації завжди носять ризиковий характер. Відзначається, що ймовірність успіху втілення нової ідеї в новому продукті менше 10%, а з кожних 12 оригінальних ідей лише одна доходить до стадії масового виробництва і масових продажів. В цілому комерційний успіх досягається лише в 10% розпочатих проектів, у той час як рівень невдачі оцінюється у 90%. У цих умовах державна інноваційна політика спрямована на створення
сприятливого економічного клімату для здійснення інноваційних процесів. Роль держави в області підтримки інновації зводиться до таких видів діяльності: забезпечення розвитку науки і підготовка наукових і інженерних кадрів; розробка програм, спрямованих на підвищення інноваційної активності бізнесу; державні замовлення, які забезпечують початковий попит на нововведення; використання податкових інструментів стимулювання інноваційних рішень; посередництво в організації ефективної взаємодії академічної та прикладної науки.
Державні заходи впливу в інноваційній сфері поділяються на прямі та непрямі. Їх співвідношення визначається економічною ситуацією в країні, орієнтованої на ринкові відносини або на централізоване вплив. Прямі методи державного регулювання інновацією здійснюються в таких формах як адміністративно-відомча і програмно-цільова. Адміністративно-відомча форма складається у вигляді прямих дотацій, здійснюваних на підставі спеціальних законів, прийнятих з метою безпосереднього сприяння інновацій. Програмно-цільова форма державного регулювання інновацій пов'язана з фінансуванням інновацій на основі державних контрактів на придбання товарів і послуг, наданням кредитних пільг. Держава стимулює кооперацію промислових корпорацій, а також університетів з промисловістю у сфері інноваційної політики. Ефективність державної підтримки інновацій яскраво проявляється в створення консорціумів, інженерних центрів, наукових та технологічних парків, інших перспективних формувань, які реалізують інноваційні ідеї.
Непрямі методи, використовувані державою, спрямовані на стимулювання самих інноваційних процесів, так і на створення сприятливих умов для раціоналізаторської діяльності. Серед непрямих методів - лібералізація податкового та амортизаційного законодавства. При цьому схильність до інноваційного підприємництва регулюється рівнем оподаткування прибутку. На законодавчому рівні закріплюється право винахідників на інтелектуальну власність, яка передбачає монополію автора на науково-технічні рішення. На цій підставі винахідник отримує плату за користування його винаходом, тобто своєрідну інноваційну ренту. Характерною рисою інноваційної політики є широта впливу: вона націлюється на пропозицію інноваційних ідей, заохочує початковий попит на інновації, сприяє залученню в інноваційний бізнес фінансово-кредитних засобів і інформаційних ресурсів,
створює сприятливий клімат для інновацій в економіці і політиці.
Національні орієнтири інноваційної політики проявляються в конкретних моделей, що використовуються різними країнами. Виділяють американську і японську моделі інноваційної політики. Американська модель відрізняється автономією підприємництва. Орієнтування економічного розвитку здійснюється за допомогою виділення особливої області, в якості якого виступає військова технологія, куди держава вкладає кошти і тим самим забезпечує її технологічний пріоритет. Результати і побічні продукти військових інновацій є найважливішим джерелом інновацій в цивільній сфері. Японська модель пов'язана також із створенням технологічного пріоритету, але акцент робиться на конкретні технології. Зокрема в Японії технологія будівництва великих танкерів була замінена технологією виготовленням роботів як провідної. Таким чином, на державному рівні визначаються технологічні переваги, які стимулюються, а потім ці нові технології переводяться на всю господарську сферу.