Тема 5 право власності в римському праві
Речі та їх класифікація.
Поняття речей. Категорія "речі" (res) була досить поширена серед римських юристів. З огляду на те, що речі займали одне з найголовніших місць і в повсякденному житті римлян, і в правовідносинах, що виникали між ними цій категорії надавалося неабияке значення. Велика кількість праць стародавніх римських юристів та багата правотворча практика магістратів дають змогу зрозуміти суть цього явища .
З огляду на це, можна дати наступне визначення – речами вважалися предмети матеріального або нематеріального світу, які могли задовольняти інтереси особи.
Речі могли бути як природного походження (раб, тварина, земля, вода), так і штучно створеними (будинок, прикраси, гроші). Все, що оточувало людину римським правом вважалося речами, а тому не мало значення чи є воно природного походження чи ні. Більш того, розуміння речі в римському праві виходило за межі предметів звичайного матеріального світу. Римляни розрізняли і іншу категорію, яка називалася безтілесними речами. Такими речами вважалися ті, що об’єктивно існували в світі, не зважаючи на відсутність матеріальної оболонки.
Весь оточуючий римлян світ з правової точки зору розумівся як сукупність (або навіть система) певних речей. Причому ці речі були настільки різними, що для забезпечення належних правовідносин для кожної з них необхідний певний правовий режим. З цією метою, протягом існування стародавнього римського суспільства весь час робилися спроби розмежувати речі між собою та класифікувати їх за певними однорідними ознаками.
Класифікація речей:
1. Речі в обігу та вилучені з обігу (res in commercio та res extra commercium). Річ могла знаходитися в обігу, якщо вона була об’єктом права приватної власності і предметом правочинів між особами і навпаки, якщо річ була позбавлена цих якостей вона вважалася річчю поза обігом. Вилученим з обігу вважалися повітря, морська та проточна річна вода. До цієї ж групи відносилися речі, що належали всьому римському народові і вважалися публічними: театри, арени, бані, укріплення, громадські будинки, державна земля та раби.
Крім зазначених речей до вилучених з обігу відносилися кладовища та сімейні святині. Ці речі належали виключно певній сім’ї і тому мали назву familia. Всі інші речі, що належали сім’ї також входили до комплексу familia, але могли бути в обігу. Крім зазначеного комплексу, до якого входили як вилучені так і не вилучені з обігу речі, існував також комплекс pecunia - це майно, що було втягнуто в систему вольових правовідносин з представниками інших сімей. До останнього комплексу могли входити тільки речі, що знаходилися в обігу.
2. Речі манципні та неманципні (res mancipi та res nec mancipi). Поділ речей на манципні та неманципні був центральним в Стародавньому Римі. Сам термін походить від стародавнього ритуалу передачі права власності від однієї особи до іншої, який носив назву "mancipatio". Цей ритуал проводився у присутності свідків з використанням мідного бруска та вагів.
Цей поділ має таке значення, що при відчуженні манципних речей для переходу права власності обов’язково було дотримуватися процедури манципації або уступки речі перед магістратом (in iure cessio). В той же час власність на неманципні речі переходила разом з передачею володіння – traditio. Повний перелік манципних та неманципних речей складений період монархії та приписується Ульпіану: "Всі речі є або манципними або неманципними. Манципні – це маєтки на італійській землі, як сільські, як поле, так і міські, як дім; а також права сільських маєтків, наприклад право прогону худоби, водопроводу; а також раби та чотириногі, що приручені під сідлом або ярмом, наприклад бики, мули, коні, осли. Інші речі є неманципними. Слони та верблюди, хоча і приручаються під ярмом або під сідлом, є неманципними, оскільки відносяться до диких тварин".
У випадку якщо сторони при передачі манципної речі не дотримувалися спеціальних процедур, право власності від продавця до покупця не переходило і правочин вважався недійсним.
3. Речі родові та індивідуальні. В деяких аспектах товарообігу виникала необхідність індивідуалізації певних речей. При цьому стало помітно, що певні речі можна індивідуалізувати, з огляду на цінність та особливість їх індивідуальності, а з іншими речами цього зробити не можливо і не потрібно, оскільки їх цінність визначається масою, об’ємом тощо.
З огляду на зазначений поділ сучасна романістика виділяє речі індивідуальні (species) і родові (genera). В римській науці зустрічається і інша систематика даних речей - замінні та незамінні. Але загальний смисл від цього не змінюється.
Такий поділ речей має велике значення при здійсненні товарообігу, оскільки у випадку укладення угоди щодо конкретного, індивідуально визначеного майна виконання повинно проводитись саме щодо нього (наприклад, продаж унікальної картини). І навпаки, родові речі можуть бути замінені одна одною, оскільки для сторін важлива не конкретна річ, а її вага, об’єм, якість тощо. Так при купівлі олії, для покупця не важливо купити саме ту пляшку, що стоїть на прилавку, йому достатньо щоб якість проданої олії була не гіршою від запропонованої.
Але в деяких випадках, родові речі можуть отримувати певний ступінь індивідуалізації. Скажімо, у випадку позначення глечика з маслом спеціальним маркуванням виробника, приналежність цього масла є визначеною, відрізняє його від іншого, а тому і є ознакою індивідуалізації. Хоча одночасно воно є родовою річчю по відношенню до іншого масла цього ж виробника.
Індивідуально визначена річ в деяких випадках може також отримувати родових ознак. Так, наприклад, у продавця немає певної речі, і тому покупець купує схожу, з огляду на те, що це для нього не принципово.
4. Споживчі та неспоживчі речі. Споживчими речами (res quae usu consumuntur) називалися речі, що в процесі їх використання фізично зникали. Таку назву вони отримали з огляду на те, що зникали саме в процесі споживання. До таких речей римляни відносили продукти харчування, воду, різні речовини, що застосовувалися у виробництві тощо.
Речі, що не знищувалися при їх використанні (за виключенням природного зношування) називалися речами неспоживчими (res quae usu non consumuntur). Вони зношувалися поступово, а отже користуватися ними можна було багато разів. До них відносилися тварини, будівлі, посуд тощо.
Властивості цих речей обумовлювали особливості правового режиму, оскільки, наприклад, споживчі речі не можна було давати у тимчасове користування.
5. Подільні та неподільні речі. В природі всі речі фізично є подільними до безкінечності. В праві ж їх вважають подільними тільки тоді, коли при такому поділі не втрачаються первісні функції речі. Для правової свідомості римлян також було характерно розуміння цього. До неподільних речей римляни відносили, наприклад, худобу, одяг, знаряддя праці. До подільних – продукти харчування, матеріали тощо.
Можливість юридичного поділу речі мала велике значення при розподілі спільного майна, особливо коли кожна з сторін претендувала на одну і ту ж річ. Якщо її можна було поділити і юридично і фізично, кожен отримував свою частку. Якщо цього зробити було не можна – у речі визначали ідеальну частку кожного, а сама вона залишалася в спільній власності, або ж у власності однієї особи за умови що інша отримає вартість своє частки грошима або іншим майном.
Римляни позначають подільні речі описово: res quae divisionem recipit (D. 45.1.4.1). На неподільність речі може вказувати термін individuus. Іноді для підкреслення юридичної природи неподільності речі, римляни називають їх речами, що не можна поділити не знищивши або не пошкодивши: "quae sine interitu (sine damno) dividi non possunt" (D. 6.1.35.3).
6. Речі прості, складні та складені. Простими речами є речі, що являють собою органічне поєднання елементів, тобто речі, що створені за законами природи. Складні ж речі є наслідком механічного поєднання декількох простих речей. Так, наприклад, камінь є простою річчю, а дім, частиною якого він є, буде річчю складною.
Крім простих та складних речей наука римського права розрізняє також різновид складених речей. Складені речі (quae ex distantibus corporibus sunt) складаються з предметів, що зберігають свою індивідуальність, але разом з тим є складовими частинами одного цілого. Прикладом таких речей може бути отара тварин – не дивлячись на смерть одних тварин та народження інших отара залишається сама собою. Розмежування речей на прості, складні та складені мало значення для багатьох правових інститутів. Відчуження частини складеної речі не означає відчуження всієї речі. І навпаки, поєднання чужої речі з річчю власника в одну просту річ, переносить право на неї власнику цілого (D. 6.1.23.2 – 6.1.23.5). Якщо чужа річ стала частиною складеної, власник не може її витребувати назад не вирішивши спочатку питання про її відокремлення.
7. Плоди. Поняття "плоди" римляни пов’язували із природною здатністю деяких речей створювати нову річ. Спочатку це стосувалося тварин та рослин. Права на плоди залежали від права на річ, що плодоносила. За загальним правилом володілець речі, що приносила плоди ставав їх власником, але це правило могло обговорюватися. Не вважалися плодами діти рабів, оскільки вважалося, що раби призначені не для створення потомства, а для роботи.
Від природних плодів римляни відрізняли плоди цивільні. Цивільні плоди в сучасному розумінні називаються доходами. Цивільні плоди створювалися штучно в залежності від волі власника. Так власник міг здавати майно в оренду, отримуючи за це певні кошти. До цивільних плодів також відносилися послуги залежних осіб (mercedes), рента з земельних ділянок (pensiones), проценти з капіталу (usure).
8. Речі тілесні та безтілесні. Деякі вчені романісти вважають, що цей поділ речей йде від філософських уявлень Цицерона. Він розрізняв речі, що існують (res quae sunt) та речі, що мисляться (res quae intellegentur), тобто – матеріальні речі та абстрактні поняття. До тілесних речей відносилися всі речі, які можна було побачити та можна було доторкнутися, а безтілесні існували в уявленні людини, але були настільки реальними, що були об’єктами правовідносин. До безтілесних речей римляни відносили різні права, такі як узуфрукт, сервітути тощо.