47. Юридична практика: поняття і види. Роль суд.Практики в пр..С-мі України.

Під юридичною практикою розуміється: 1) юридична діяльність, 2) результат юридичної діяльності і 3) єдність юридичної діяльністі і об'єктивування досвіду.

Юридична практика (В. М. Карташов) це різноманітна діяльність щодо формування, тлумачення, реалізації та застосування пр.. нормативів, узята в єдносьі з накопиченим соціально-правовим досвідом.

Серед ознак юридичної практики називають те, що вона є важливим компонентом правової системи суспільства і утворює складову правової культури суспільства. Вона скл. шляхом видання нормативно-правових приписів, їх тлумачення, використання та застосування. Юр. практика пов'язана з різними змінами в житті суспільства у вигляді певних юр. наслідків.

Різниться зовнішня і внутрішня форми юр.практики. Зовнішню форму юр.практики складають різноманітні акти-документи, якими закріплюються винесені рішення. Внутрішню форму юр. практики скл. процедурно-процесуальні оформлення юр. діяльності в багатообразності її суб'єктів, обсягів їх прав і обов'язків, терміну вдосконалення дій, процесуальні гарантії та багато іншого.

Класифікація юридичної практики здійснюється за різними підставами. У залежності від спрямованості дії права можуть розглядатися практика правотворчості, практика правозастосування, практика реалізації суб'єктивних прав. У залежності від професіоналізації в юр. практиці можуть бути виділені такі види: судова практика, прокурорська практика, нотаріальна практика, адвокатська практика і т. д.

За функцій юридичної практики вона може бути розділена на: правотворчу, правороз'яснювальну, правовиконавчу, правоохоронну, праворегістраційну, правовстановлюючу та ін.

48. Розсуд у праві: поняття і види.

49. Правовий статус колективних суб'єктів: поняття і види. Поняття компетенції.

Суб'єкти права поділяються на індивідуальних суб'єктів (фіз.. осіб) і колективних суб'єктів (юр. осіб). Серед коллективних суб'єктів права виділяють: держава в цілому, державні органи, установи та підприємства; недержавні організації (фірми, банки, акціонерні компанії); загальнодежавні об'єднання (партії, союзи, асоціації тощо); адм-територіальні одиниці (міста, області, райони); виборчі округи; релігійні організації; соціальні спільності (народ, нація, населення регіону, трудовий колектив). Більшість з перерахованих суб'єктів права (виключаючи державу в цілому, соціальні спільності та деякі інші) для участі в правовідносинах у сфері приватного права набувають якість юридичної особи. Для визнання колективного суб'єкта юр особи потрібна реєстрація в державних органах. При цьому необхідно мати сукупністю організаційних, майнових та правових ознак, серед яких: 1) організаційна єдність у вигляді управлінських і організаційних зв'язків і структур, необхідних для ведення комерційної та некомерц підприємницької діяльності, визначених в установчих документах, 2) відокремлене майно, що знаходиться у власності, господарюючому віданні або оперативному управлінні; 3) самостійна майнова відповідальність, що передбачає, що кредитори можуть звертатися з вимогами, що випливають із зобов'язань юридичної особи лише до нього, а стягнення звертаються на його відокремлене майно, 4) виступ від свого імені в цив. обороті, що включає можливість купувати і здійсн. майнові та особисті немайнові права, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді; 5) має поточні та розрахункові рахунки в банках.

За характером діяльності юр. особи можуть бути коммерційними і некомерц, що одержує відображення в їх пр. статусі. Комерційні організації мають на меті вилучення при ¬ були. Вони створюються у формі комерційних банків, господарських товариств і товариств, виробничих кооперативів, державних ¬ дарських і муніципальних підприємств. Перелік організаційно-правових форм комерційних організацій є вичерпним.

Некомерційні організації не мають мети одержання прибутку в якості основи своєї діяльності і не розподіляють отриманий прибуток між учасниками. Вони можуть створюватися у формі споживчих кооперативів, громадських і релігійних об'єднань, благодійних фондів, а також інших формах, передбачених законом.

Правовий статус юридичної особи отримує своє відображення в наявності правосуб'єктності і спеціальної компетенції. Спеціальна компетенція комерційної організації виражена в спроможності здійснювати підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку. Серед некомерційних організацій виокремляется спеціальна компетенція державних органів (парламента, уряду, міністерств, судових органів, прокуратури, міліції та ін), яка закріплюється законом чи підзаконними актами у вигляді сукупності владних повноважень (прав і обов'язків) , юридичної відповідальності і функціонального призначення (О. Ф. Скакун).

Компетенція – це коло повноважень якої-небудь організації, установи або особи; коло питань, в яких дана особа має певні повноваження, знання, досвід і т.ін.