10. Юридична антропологія і її призначення. Право в людині – людина в праві.

Юридична антропологія виходить з твердження про першорядності людини перед суспільством, державою, і дозволяє протиріччя між індивідуальним і загальнолюдським, проводячи між ними паралелі. Вона вивчає людину, яка реалізує себе в суспільстві як автор правової та державної реальності, вказує на значення людського досвіду, переживань. Юр. антропологія - наука про людину в її правовому вияві, вивчає правові форми життєдіяльності людини. Вона ставить перед собою мету вивчення на матеріалі різних правових систем, яким чином єдність і розрізняючи уживаються в пр. культурах, не виключаючи одне одного. Юр антропологія свідчить, що кожна пр. культура має право на автономію. І варто було б окреслити межі цієї автономії. Визнати плюралізм правопорядків. Пр.антропологія дозволяє побачити. Що міф. спосіб мислення не тільки належність традиц сус-вам. Серед сучасних міфів використовуваних сучасною державою - міф про державу як гаранта фундам. цінностей суспільства. Хранителі права, захисника традицій, міф про кодекси і закони, як підставах права, сталість і стійкість яких покликане стверджувати, що майбутнє має будується за моделлю сьогодення. Висновок юр антропологія зводиться до того що право виступає в якості інструменту. Створюваного кожним суспільством для вирішення виниклих в ньому конфліктів. Використовуючи розробку юр антропології правознавство виходить до нових можливостей пояснення суті пр. реальності глибше проникає у проблематику зв'язку людини і влади. формування пр. менталітету, розгляд пр. системи та ін культури як продуктів певної цивілізації.

11. Право в системі соціального регулювання. Нормативне, ненормативне та інд.Регулювання.

Жодне суспільство не може існувати без упорядкування поведінки людей, введення його в певні рамки, надання йому певної спрямованості. Іншими словами, історично складається й існує соціальне регулювання, що використовує нормативні і ненормативні регулятори. При цьому нормативне регулювання виступає як регулювання за допомогою різноманітних норм, тобто правил, масштабів поведінки. Цими нормами можуть бути: релігійні, моральні, політичні, організаційні, естетичні, правові і т. д. Ненормативні регулювання розмежовується на ціннісне (здійснюване на основі сформованих цінностей), директивне (тут використовується пряма вказівка, приказ, директива, пов'язані з досягненням мети або рішенням) та інформаційне (інформованість, забезпечувана ЗМІ, використовується при вирішенні конкретних соціальних та особистих проблем). Ненормативні регулятори часто доповнюють (посилюють або знижують) дію нормативного регулювання. У системі соціального регулювання помітне прагнення забезпечувати з'єднання нормативного і ненормативного регулювання. Зокрема, в правовом регулюванні сьогодні проглядається з'єднання нормативного і ціннісного регулювання, не кажучи вже про використання директивного регулювання в управлінні, при вирішенні екстремальних-мінімальних ситуацій та ін

Соціальне регулювання пов'язане не тільки з використанням,, нормативного і ненормативного регулювання. Найчастіше необхідно ці різновиди регулювання доповнювати індивідуальним |регулюванням, тобто пов'язаною з прийняттям індивідуальних рішень. У правовому регулюванні існує налаштованість на встановлення жорсткого зв'язку нормативного та індивідуального регулювання. Іншими словами, тут індивідуальне регулювання може виступати тільки як піднормативна регулювання.

Правове регулювання відрізняє високий рівень формалізації, ієрархічності, цілісності, процесуальності і гарантованості. За рахунок проголошення формальної рівності і наділення учасників суб'єктивними правами та юридичними обов'язками правове регулювання здатне протистояти свавіллю, а право виявляється символом свободи і справедливості.