23. Соціальна і особистісна цінність права. Правові цінності.

Поряд з інструментальною (службової) цінністю право володіє власною цінністю. Будучи досягненням культури і цивилизации, право протистоїть сваволі, воно символ свободи, справедливості, формальної рівності. Нарешті, протиріччя між порядком і безладом навряд чи можна успішно подолати без права. З цієї точки зору право не тільки уособлення порядку, але і цінність, яка забезпечує його розвиток, охорону і взаємодія з безладом.

Соціальна цінність права визначається його здатністю вирішувати, що виникають у суспільстві проблеми, використанням правових коштів у державній діяльності, обсягом необхідного правового регулювання, забезпеченням стабільності у відносинах, надійністю шляхів захисту соціальної цілісності. Саме існування правової держави є визнання соціальної цінності права.

Особистісна цінність права полягає, перш за все, в тому, що право є джерелом свободи особистості, що входить у визначену соціальну спільність. За допомогою права вдається вирішити протиріччя між особистою свободою і загальним благом. При цьому право вказує шляхи руху до різних цінностей, придаючи суспільним відносинам такі властивості як доступність, оперативність, надійність, однаковість, безпека.

Оскільки значущість права для людини і суспільства полягається, перш за все, в розмежуванні сфер свободи і свавілля, потрібно зауважити, що правомірне і неправомірне служать права в якості визначальних правових цінностей. При цьому правомірне - основна правова цінність, а неправомірне - основна правова антіценность.

З існування таких правових цінностей як правомірне і неправомірне випливає існування тієї правової цінності, за допомогою якої дається оцінка правомірності дій учасників суспільних відносин - це законність (правозаконності). Також як категорія справедливості є основою правильного використання та застосування оцінок, виражених в категоріях блага, добра і зла, категорія законності основа правильного використання та застосування оцінок, виражених в формальній рівності, правомірне і неправомірне. Законність, по суті, (Л. С. Явич) найбільш пряме вираження етичної категорії справедлівості.

24. Предмет і метод правового регулювання. Скадові методу пр..Рег-ння.

У юридичній літературі зазвичай як предмет правового регулювання розглядаються суспільні відносини. Разом з тим останнім часом відзначається (В. Н. Протасов), що це неоправдане обмеження предмета, оскільки будь-яка спеціальна сфера, яка стає сферою, регульованої правом, включає: а) людей, без яких неможливе існування соціальних зв'язків, б ) соціальні зв'язки, залежності та розмежування, в) поведінка людей. Тому, якщо не зводити предмет правового регулювання до суспільних відносин, то він включає: нормативно встановлене коло учасників правовідносин (суб'єктів права), з визначенням їх ознак; вказівка на обставини, з якими зв'язується дія правових норм, визначення варіантів можливої або необхідної поведінки; вимоги до об'єктів правової діяльності та перелік об'єктів інтересу.

Кожна з соціальних сфер, які регулюються правом, вимагає для себе різних комбінацій юридичних прийомів впливу, цілісне поєднання яких іменується методом правового регулювання. Юридична своєрідність методів правового регулювання залежить від:

загального юридичного становища суб'єктів (влада і підпорядкунання, що рівність сторін, пов'язані трудовим режимом і т. д.),

підстав виникнення, зміни або припинення правовідносин, тобто юридичних фактів (адміністративний акт, суд. рішення, договір і т. д.),

порядку встановлення (формування) прав і обов'язків суб'єктів (з закону, наказу, угоди та ін),

ступеня визначеності наданих прав і встановлених обов'язків і автономності дій їх суб'єктів,

шляхів і засобів забезпечення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, підстав та процедур застосування санкцій.

Таким чином, в цілому метод правового регулювання явл. собою єдність всіх складових його елементів. Однак стосовно до кожної соціальної сфери складається своє особливе їх поєднання, яке дає існуючі відмінності методів правового регулювання.

Методи правового регулювання поділяються на імперативні і диспозитивні, методи координації та методи субординації, методи обмеження і методи стимулювання. Імперативний метод або метод владних приписів містить, як правило, норми-заборони. Він характерний, перш за все, для кримінального та адміністративного права. Диспозитивний метод дає можливість суб'єктам самим визначати правила своєї діяльності в межах закону. Він притаманний цивільному і комерційному праву. Метод координації пропонує однакове (рівне) становище учасників. Він використовується в цивільному праві, процесуальному праві та ін Метод субординації пов'язаний з підпорядкованістю учасників правового відношення один до одного. Він характерний для адміністративного права. Метод обмежень пов'язаний з встановленням заборон і покарань, що властивий для кримінального та адміністративного права. Метод стимулювання пов'язаний з використанням заохочень, стимулів і пільг. Він широко використовується для матеріальної зацікавленості працівників у сфері трудового права.